ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/2190/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
на постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Шутенко І.А., судді - Россолов В.В., Хачатрян В.С.)
від 08.12.2020,
за скаргою Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол"
на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича
у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол",
про стягнення 43 644 024,38 грн
В С Т А Н О В И В:
рішенням Господарського суду Донецької області від 17.03.2016 задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Концерн Стирол". Стягнуто з ПАТ "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 12 148 779,86 грн інфляційних витрат, 31 495 244,52 грн 3% річних.
10.05.2016 на примусове виконання рішення суду від 17.03.2016, яке набрало законної сили 27.04.2016, видано наказ.
У вересні 2020 року до Господарського суду Донецької області від ПрАТ "Концерн Стирол" надійшла скарга на постанову приватного виконавця Щербакова І.М. про відкриття виконавчого провадження ВП №62819198 від 13.08.2020 з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 10.05.2016, в якій відповідач просив визнати незаконною та скасувати вказану постанову.
В обґрунтування скарги відповідач, який є боржником у виконавчому провадженні, послався на те, що дії приватного виконавця Щербакова І.М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62819198 від 13.08.2020, а також дії приватного виконавця з прийняття до виконання наказу Господарського суду Донецької області від 10.05.2016 у справі № 905/2190/14 та відкриття виконавчого провадження, вчинені з порушенням частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частин першої та другої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки юридичним та фактичним місцезнаходженням боржника та його майна є місто Горлівка Донецької області, майно боржника у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця відсутнє, грошові кошти на відкритих у межах цього виконавчого округу банківських рахунках відсутні, а сама лише наявність відкритих банківських рахунків боржника у межах цього виконавчого округу, за відсутності на них грошових коштів, не свідчить про наявність майна боржника у цьому виконавчому окрузі. Відповідач послався на те, що приватний виконавець перед відкриттям виконавчого провадження не пересвідчився у наявності на банківських рахунках боржника, відкритих у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця, грошових коштів, які є майном в розумінні статей 179, 190 Цивільного кодексу України та пункту 3.1. статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.09.2020 відмовлено у задоволенні скарги ПрАТ "Концерн Стирол".
Місцевий господарський суд виходив з того, що оспорювані дії приватного виконавця не суперечать частинам першій та другій статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частинам першій і другій статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №62819198 від 13.08.2020 була винесена приватним виконавцем з дотриманням правил територіальної юрисдикції за місцезнаходженням банківських установ, у яких боржник має відкриті рахунки; наявність у боржника відкритих рахунків у банківських установах, місцезнаходженням яких є місто Київ (виконавчий округ приватного виконавця), було достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, який працює у відповідному виконавчому окрузі; приватний виконавець до відкриття виконавчого провадження не має повноважень здійснювати перевірку фактичної наявності грошових коштів на відкритих банківських рахунках.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 скасовано ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.09.2020, ухвалено нове рішення, яким скаргу ПрАТ "Концерн Стирол" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. задоволено частково, визнано незаконною постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. ВП №62819198 від 13.08.2020 про відкриття виконавчого провадження із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 10.05.2016 у справі № 905/2190/14 .
Апеляційний суд виходив з того, що приватний виконавець при вчиненні спірних дій порушив частини першу і другу статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та частину першу і другу статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", оскільки місцезнаходженням боржника є місто Горлівка Донецької області, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження місцезнаходження боржника або його майна у місті Києві. Приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження не переконався у наявності майна боржника у місті Києва, зокрема грошових коштів на банківських рахунках, відкрив виконавче провадження за відсутності доданих стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказів місцезнаходження боржника та/або його філій, представництв у місті Києві, або доказів на підтвердження наявності у місті Києві (території, на яку поширюються компетенція приватного виконавця) зареєстрованого за боржником майна, зокрема грошових коштів на банківських рахунках.
За висновком суду, приватний виконавець міг звернутися до банку (банків) з письмовою вимогою щодо наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу відповідно до пункту 6 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність". За твердженням апеляційного суду ця норма не ставить в залежність надання інформації по рахункам боржника від наявності відкритого виконавчого провадження і надає можливість приватному виконавцю отримати відповідну інформацію стосовно питань виконання рішень судів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", до кола яких належить, зокрема і питання відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем відповідно до вимог територіальної юрисдикції.
Відмовляючи у задоволенні скарги в частині скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. ВП №62819198 від 13.08.2020, суд апеляційної інстанції вказав, що норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів виконавчої влади/приватних виконавців.
У грудні 2020 року Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 у справі № 905/2190/14 до суду касаційної інстанції, у якій позивач просив скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.09.2020 залишити в силі.
Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанцій, а саме ст. 19 Конституції України, частину 1 ст. 60, частину 6 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункт 3 частини 3 ст. 18, частину 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 11, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування частини 6 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №905/584/19.
Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність врахування висновків Верховного Суду у постановах від 10.09.2018 у справі №905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15, від 19.08.2019 у справі №922/1293/15.
У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Концерн Стирол" вважає постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 законною та обґрунтованою, просить залишити їх без змін.
За твердженням відповідача суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення пункту 6 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка є спеціальною нормою, що регулює розкриття банківської таємниці виконавцю, та яка не передбачає наявності такої умови для отримання виконавцем від банку інформації про наявність грошових коштів на рахунку боржника як попереднє відкриття виконавчого провадження.
На думку відповідача доводи скаржника про технічну неможливість отримання виконавцем інформації про знаходження грошових коштів на банківському рахунку є необґрунтованими, оскільки спеціальна норма, закріплена у пункті 6 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не передбачає необхідності звернення виконавця до банку із запитом, сформованим в автоматизованій системі виконавчого провадження після відкриття виконавчого провадження, і не пов`язує можливість отримання виконавцем інформації про знаходження грошових коштів на банківському рахунку з необхідністю відкриття виконавчого провадження. Крім того ні позивач, ні виконавець не довели неможливість отримання цієї інформації.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у цій справі, що переглядається.
16 березня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач послався на те, що розмір позовних вимог у цій справі перевищує суму ціни позову, встановлену у частині четвертій статті 301 ГПК України як умову для розгляду справи без повідомлення учасників справи у суді касаційної інстанції. Також зазначив про те, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи є значними та досить складними, що свідчить про необхідність здійснення розгляду справи безпосередньо у судовому засіданні з повідомленням учасників справи для надання ними своїх пояснень щодо цих питань.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною п`ятою статті 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається предметом касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою позивача є постанова Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, ухвалена за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Донецької області від 24.09.2020 про відмову у задоволенні скарги боржника на дії приватного виконавця.
Разом з цим згідно з частиною шостою статті 301 ГПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій зазначеної статті, здійснюється на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.
Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а відповідач у клопотанні лише констатував про значний обсяг та складність питань, що потребують вирішення при розгляді цієї справи, та не навів обґрунтованих доводів у підтвердження того, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи, є значними та досить складними в контексті тлумачення норм матеріального та процесуального права, та не надав переконливих доказів у підтвердження цього, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та відхиляє це клопотання.
Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на ціну позову у цій справі як підставу для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, оскільки судові рішення, ухвалені по суті спору, не є предметом касаційного перегляду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду ухвали місцевого господарського суду, що згідно з частиною тринадцятою статті 8 та частиною п`ятою статті 301 ГПК є підставою для розгляду цієї справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року провадження за касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 у цій справі № 905/2190/14 зупинялось до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у справі № 905/64/15.
За наслідком розгляду справи № 905/64/15 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 виклала такі висновки.
У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини другої статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.
Отже, зі змісту наведених норм закону, зокрема частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", вбачається, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване:
- для державного виконавця - у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби;
- для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.
Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах другій - четвертій статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року.
Зокрема в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (у редакції, чинній станом на 13 серпня 2020 року) визначені вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення, що подається до приватного виконавця за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (у редакції, чинній станом на 13 серпня 2020 року) у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документу, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Зазначена норма Інструкції (у разі, якщо стягувач як майно боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині першій статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
З огляду на викладене, стягувач, звертаючись до виконавця з заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).
Крім того, відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом пункту 21 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника.
Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
З аналізу цих норм Закону України "Про виконавче провадження", а також статей 13, 18, 26, 36, 48 Закону, вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документу до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.
Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна.
З огляду на викладене до прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських рахунків боржника.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками: за доданими стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказам місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі і грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження.
За результатом дослідження цих доказів виконавець приймає одне з рішень: про відкриття виконавчого провадження відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" або про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.
Отже у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
Суди при розгляді скарг на рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з підстави порушення виконавцем територіальної юрисдикції (не за місцезнаходженням майна боржника) мають досліджувати обставини дотримання стягувачем вимог абзацу 11 (або 12, або 28 у залежності від того, яка редакція Інструкції підлягає застосуванню) пункту 3 розділу ІІІ Інструкції щодо надання доказів місцезнаходження майна боржника у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суди мають встановити, чи були додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення відповідні, передбачені цією нормою, докази існування у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, майна боржника, зокрема рахунків боржника у банківських, фінансових установах, докази, з яких стягувачу стало відомо про таке майно (про існуючі рахунки боржника), та чи підтверджують ці докази обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
Висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права, тому Суд не вбачає підстав для відступу від наведеного висновку.
У спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції встановив, що стягувач, звертаючись до приватного виконавця Щербакова І.М. з заявою про примусове виконання судового рішення, не додав до заяви жодних документів в підтвердження наявності майна боржника у межах виконавчого округу цього приватного виконавця, зокрема документального підтвердження відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах виконавчого округу приватного виконавця, тобто не довів обставини місцезнаходження майна боржника у місті Києві.
Додані до заяви стягувача витяги з сайтів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Міністерства фінансів України щодо розміщення банків "Кліринговий дім" і "Ощадбанк" не містять жодної інформації, яка б стосувалася наявності у зазначених фінансових установах рахунків боржника, а також щодо залишку грошових коштів на них.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця, у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документа до виконання за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.
Водночас, підставою задоволення скарги на дії приватного виконавця апеляційний суд вказав, що приватний виконавець міг звернутися до банку (банків) з письмовою вимогою щодо наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу відповідно до пункту 6 частини першої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність". За твердженням апеляційного суду ця норма не ставить в залежність надання інформації по рахункам боржника від наявності відкритого виконавчого провадження і надає можливість приватному виконавцю отримати відповідну інформацію стосовно питань виконання рішень судів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", до кола яких належить, зокрема і питання відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем у відповідності до вимог територіальної юрисдикції.
Проте, посилання суду апеляційної інстанції на відсутність інформації в доданих до заяви стягувача документах про залишок грошових коштів на рахунках боржника в банках або інших фінансових установах є безпідставним, позаяк суперечить положенням статей 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо банківської таємниці.
Таке застосування статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" апеляційним судом суперечить висновкам Верховного Суду у постанові від 27.12.2019 у справі №905/584/19 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15.
Відповідно, доводи касаційної скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про неправильне застосування апеляційним господарським судом статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є обґрунтованими. Проте неправильне застосування зазначеної норми, як і неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.12.2019 зі справи № 905/584/19, не призвели до ухвалення судом апеляційної інстанції неправильного рішення за результатом розгляду скарги боржника щодо визнання неправомірною (незаконною) постанови ВП № 62819198, а тому підстави для зміни чи скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 відсутні.
Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Положення наведеної норми процесуального права передбачають, що за результатами розгляду скарги господарський суд постановляє ухвалу, в якій або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність виконавця неправомірними, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Отже, норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів державної виконавчої служби/приватних виконавців, з огляду на що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ПрАТ "Концерн Стирол" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. в частині її вимог про скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №62819198 від 13.08.2020.
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін як така, у якій за результатом розгляду скарги боржника на рішення, дії чи бездіяльність було ухвалене правильне по суті рішення.
Зважаючи на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд