ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2340/3302/18
касаційне провадження № К/9901/7797/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1, касатор) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 (головуючий суддя - Черпіцька Л.Т., судді - Пилипенко О.Є., Собків Я.М.) у справі №2340/3302/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський бекон" (далі у тексті - ТОВ "Золотоніський бекон", позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі у тексті - ГУ ДПС у Черкаській області, Управління) про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2018 року ТОВ "ЗОЛОТОНІСЬКИЙ БЕКОН" звернулось до адміністративного суду із позовом, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, правонаступником якого на даний час є Головне управління ДПС у Черкаській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 02.08.2018 №0007981402 та №0007991402.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 (суддя - Тимошенко В.П.), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді - Аліменко В.О., Бужак Н.П.), позивачу у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.
07.12.2020 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020.
Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.12.2020 апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції залишив без руху через її невідповідність вимогам статей 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) зокрема, з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та не наведення обґрунтованих підстав для його поновлення, встановивши апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
11.01.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, у якому апелянт посилався на статтю 55 Конституції України та на обставини того, що 29.04.2020 він став одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ "ЗОЛОТОНІСЬКИЙ БЕКОН", а про наявність оспорюваних судових рішень дізнався 12.10.2020 під час проведення зборів учасників товариства, однак, у зв`язку із тим, що він перебував поза межами території України у період з 26.10.2020 по 02.11.2020 пропустив, на його думку із поважних причин, строк звернення до суду із апеляційною скаргою.
Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.02.2021 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення судів.
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, який відмовляючи касатору у відкритті провадження у справі, неправомірно відмовив останньому у доступі до правосуддя, це порушує його конституційні права, тому просить ухвалу скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
13.04.2021 позивач на адресу суду направив відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, а доводи та аргументи касатора свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права у частині неврахування моменту прямого впливу рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 на права та законні інтереси касатора при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення та вважає, що з процесуальної сторони жоден з вказаних критеріїв судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали від 0802.2021 дотриманий не був. Зважаючи на що, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.05.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 25.05.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21.02.1975, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Brulla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого