Постанова
іменем України
1 липня 2021 року
м. Київ
справа № 134/1776/18
провадження № 51-809км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Подоляка М.С.,
захисника (у режимі відеоконференції) Сарафанюка О.П.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сарафанюка О.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 2 листопада 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000387, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Олександрівки Болградського району Одеської області, жителя житлового АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2016 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 2 листопада 2020 рокуОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 5 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна; на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком у виді 6 місяців позбавлення волі - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяць з конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 2046-VIII) засудженому ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк тримання під вартою з 28 вересня 2018 року по 23 листопада 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, діючи спільно та узгоджено з особами в кількості семи чоловік, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, маючи спільний умисел на таємне заволодіння чужим майном, приблизно о 00:45 7 квітня 2017 року на вантажному автомобілі марки "IVECO" (д.н.з. НОМЕР_1 ), автомобілі марки "PORSCHE CAYENNE" (д.н.з. НОМЕР_2 ) та ще одному невстановленому слідством автомобілі приїхали до охоронюваної території ПрАТ "ПК "Поділля", що розташоване в с. Крикливець Крижопільського району Вінницької області, де ОСОБА_1 залишився біля паркану підприємства для спостереження за навколишньою територією, з метою не бути викритими під час вчинення злочину, а інші шестеро осіб проникли через паркан на територію підприємства, де двоє з них пішли відкривати ворота для того, щоб на територію підприємства міг заїхати автомобіль "IVECO" (д.н.з. НОМЕР_1 ), а інші особи, діючи окремо від інших учасників, не повідомляючи їх про свій умисел, пішли до приміщення, де перебували охоронці підприємства, і вчинили напад на охоронців ОСОБА_2 і ОСОБА_3, застосувавши відносно них фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілих, про що ОСОБА_1 заздалегідь обізнаний не був.
Надалі вказані вище особи пішли до складу, де знаходилось майно товариства, при цьому ОСОБА_1, знаходячись біля паркану підприємства, продовжував візуальне спостереження за навколишньою обстановкою на випадок появи сторонніх осіб, а інша особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, перебуваючи за кермом вантажного автомобіля "IVECO" (д.н.з. НОМЕР_1 ), заїхала на територію підприємства та під`їхала до входу одного зі складів, де в цей час інші особи зірвали замок вхідних дверей приміщення, звідки таємно викрали засоби захисту рослин на загальну суму 4 550 337,90 грн, які завантажили в автомобіль "IVECO" (д.н.з. НОМЕР_1 ) та спільно з ОСОБА_1 з місця злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 21 січня 2021 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2, 3 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що висновки місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_1 не підтверджуються належними та допустимими доказами і ґрунтуються на припущеннях. Вказує про те, що місцевий суд надав помилкову оцінку показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які жодним чином не підтверджують винуватість ОСОБА_1, а також безпідставно дослідив та врахував вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в якому відсутні згадки про ОСОБА_1 .
Зазначає про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, яке, на думку скаржника, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженого, що в своїй сукупності свідчить про можливість призначення обвинуваченому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.
Вважає, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, котрий хоча і заперечував свою винуватість у вчиненні крадіжки, однак не заперечував факту перебування на місці події, свідка ОСОБА_5, а також показаннями ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо обставин, які їм були відомі, та події, учасниками якої вони були; даними протоколів слідчих дій; висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Так, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, котрі були співучасниками ОСОБА_1, в судовому засіданні місцевого суду детально розповіли про обставини вчинення ними злочину, за який їх засуджено вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2018 року, а також про участь ОСОБА_1 у крадіжці засобів захисту рослин о 00:45 7 квітня 2017 року зі складу ПрАТ "ПК "Поділля" у особливо великих розмірах. Також вказані особи повідомили суду, що за виконання ними роботи ОСОБА_1 заплатив ОСОБА_6 3000 дол. США, а ОСОБА_7 - 2000 дол. США.Мотивів для обмови ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій не встановили і в касаційній скарзі таких мотивів не наведено.
Твердження захисника про те, що місцевий суд безпідставно дослідив та врахував вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в якому відсутні згадки про ОСОБА_1, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на час постановлення вказаного вироку він не був засуджений, а тому у цьому вироку підставно було встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснили крадіжку засобів захисту рослин зі складу ПрАТ "ПК "Поділля" за попередньою змовою між собою та іншими особами в кількості шести чоловік, матеріали відносно яких виділено в окреме кримінальне провадження.
Таким чином, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність процесуальних порушень під час дослідження місцевим судом доказів, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, у тому числі й за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі сторони захисту, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам та показанням свідків, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов до обґрунтованого висновку, що цих доказів, які є належними та допустимими і обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку, достатньо для визнання ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та ці докази у своїй сукупності беззаперечно доводять його винуватість.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується Верховний Суд.
При призначенні покарання, яке ОСОБА_1 має відбувати реально, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій особливо тяжкого злочину, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого і посткримінальну поведінку засудженого, дані про його особу, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, відшкодував шкоду потерпілому, який претензій до нього не має. При цьому місцевий суд встановив обставини, що пом`якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування шкоди потерпілому, та не встановив обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого.
Встановлені вище обставини стали підставою для призначення місцевим судом ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі санкції ч. 5 ст. 185 КК, до якого за правилами ч. 1 ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком.
Верховний Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_1 місцевим судом покарання, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстав вважати це покарання явно несправедливим через його суворість не вбачається.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону.
Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд