Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 644/636/17
провадження № 51- 1125 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Нескородяного А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Халявіна С. В. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000001057, щодо
ОСОБА_1,громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Харкова, начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Індустріального ВП ГУНП в Харківській області, зареєстрованої проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, визнано невинуватою
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні ухвалено віднести за рахунок коштів державного бюджету.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що працюючи на посаді начальника слідчого відділення Індустріального відділу поліції ГУ НП в Харківській області та маючи спеціальне звання майора поліції, будучи працівником правоохоронного органу, використовуючи своє службове становище та владні повноваження, вчинила злочин у сфері службової діяльності за таких обставин.
ОСОБА_1, відповідно до ч. 2 ст. 39 Кримінального процесуального кодексу України перебуваючи на вищезазначеній посаді, здійснювала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016220530003632 від 2 листопада 2016 року за фактом використання завідомо підробленого документа за ч. 4 ст. 358 КК.
У ході досудового розслідування в указаному кримінальному провадженні громадянином ОСОБА_2 слідчому в добровільному порядку надано предмет кримінального правопорушення - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля AUDI А6 (державний номер НОМЕР_1 ), який речовим доказом не визнавався та відповідно до положення ст. 100 КПК України підлягав поверненню володільцю після закінчення досудового розслідування.
1 грудня 2016 року ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на незаконне отримання неправомірної вигоди для себе, перебуваючи у своєму службовому кабінеті №20, розташованому в адміністративній будівлі Індустріального ВП ГУНП в Харківській області за адресою м. Харків. вул. Луї Пастера, 16-А, повідомила ОСОБА_2 про необхідність передати грошові кошти з сумі 300 доларів США за повернення свідоцтва про реєстрацію транспортного AUDI А6, номерний знак НОМЕР_1, та закриття кримінального провадження № 12016220530003632, одночасно зазначивши, що у випадку ненадання вказаної неправомірної вигоди, ОСОБА_2 буде притягнений до кримінальної відповідальності, на що останній вимушений був погодитись. При цьому, ОСОБА_1 витребувала у слідчого СВ Індустріального ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 разом зі свідоцтвом про реєстрацію вищезазначеного автомобіля матеріали кримінального провадження, прийняла рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що виставила відмітку в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, чим створила умови для неможливості проведення подальшого досудового розслідування.
У подальшому 12 грудня 2016 року близько 12 годин 30 хвилин, ОСОБА_1 з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, спрямованого на отримання неправомірної вигоди, знаходячись поблизу залізничної станції "Лосево" по пр. Московському, 275, у місті Харкові, отримала від ОСОБА_2 обумовлену суму грошових коштів в сумі 300 доларів США, що за офіційним курсом валют Національного банку України становило 7764 грн, після його допиту, у своєму службовому кабінеті, як свідка та передання йому свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу AUDI А6 номерний знак НОМЕР_1, яке відповідно до положень КПК України підлягало поверненню володільцю після завершення 27 листопада 2016 року досудового розслідування у кримінальному провадженню № 12016220530003632.
Цього ж дня злочинну діяльність ОСОБА_1 припинено працівниками правоохоронних органів та останню було затримано працівником прокуратури Харківської області, а в ході її обшуку вилучено зазначені вище кошти в сумі 300 доларів США.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор посилається на те, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, не надав належної оцінки окремим доказам, не зазначив мотиви взяття до уваги та відхилення доказів.
Прокурор стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховані обставини, що викликають сумніви в неупередженості судді Черняка В. Г., яким безпідставно, на думку прокурора, відмовлено у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади, відмовлено у задовленні клопотання сторони обвинувачення про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу та не надав оцінки факту незаконного впливу на свідка ОСОБА_2 .
Прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо хибності висновку суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 прохання надати неправомірну вигоду, не усунуто неповноту судового слідства, не перевірено доводи апеляційної скарги щодо безпідставності визнання судом першої інстанції неналежними та недопустимими речових доказів - 300 доларів США.
Поза увагою апеляційного суду, на думку прокурора, залишились порушення судом першої інстанції ст. 290 КПК в частині покладення в основу вироку не відкритої стороні обвинувачення довідки ГУНП в Харківській області про видачу грошових коштів та знаходження на балансі спеціального засобу "Світлячок - М".
Прокурор стверджує, що поза увагою апеляційного суду залишився частковий виклад показань свідка ОСОБА_3, необґрунтоване відхилення показань ОСОБА_2 судом першої інстанції, не взято до уваги показання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Судом апеляційної інстанції, на думку прокурора, залишено поза увагою доводи апеляційної скарги щодо не надання оцінки судом першої інстанції протоколу огляду місця події від 12 грудня 2016 року службового кабінету ОСОБА_1 та протоколу огляду місця події від 12 грудня 2016 року службового кабінету ОСОБА_3 .
Прокурор зазначає про хибність висновків суду щодо наявності провокації надання неправомірної вигоди та проведення НСРД ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції всупереч ст. 419 КПК, як стверджує прокурор, в ухвалі не надав аналізу доказів, досліджених судом першої інстанції та не навів мотивів постановлення рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Нескородяний А. М. касаційну скаргу прокурора підтримав та просив її задовольнити.
Інших учасників було належним чином повідомлено про день і час касаційного розгляду, однак вони в судове засідання не прибули.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі необхідно проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_1 за
ч. 3 ст. 368 КК України, просив вирок скасувати і постановити обвинувальний вирок.
Наводячи конкретні доводи на обґрунтування заявлених вимог, прокурор, поміж іншого, по суті заперечував відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також вказував, що суд не оцінив сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою.
Проте суд апеляційної інстанції в ухвалі, спростовуючи доводи прокурора, залишив без аргументованої вичерпної відповіді конкретні твердження прокурора про порушення принципу змагальності сторін.
Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком місцевого суду щодо неможливості використання у кримінальному провадженні доказів, отриманих на підставі ухвал Апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2016 року, оскільки встановлені ознаки провокації злочину, залишив поза увагою відсутність оцінки допустимості вказаних доказів судом першої інстанції, який, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №751/7557/15-к, не зробив висновок щодо недопустимості доказів, не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 жовтня 2019 року в справі № 640/6847/15-к.
Відповідно до висновку про застосування норми права зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення. Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
Апеляційний суд залишив поза увагою, що суд першої інстанції фактично не здійснив перевірку вжиття стороною обвинувачення необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, а лише зазначив, що під час судового розгляду судом досліджувалися надані стороною обвинувачення, на вимогу суду, документи - ухвали слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року якими надавалися дозволи на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України стали правовою підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 42016220000001057, та які не було відкрито стороні захисту під час надання доступу до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.
Судом також безпосередньо були досліджені протоколи за наслідками проведених негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 42016220000001057 і відповідні додатки долучені до цих протоколів. Зазначені протоколи за наслідками проведених негласних слідчих (розшукових) дій були відкриті стороні захисту під час надання доступу до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, не перевіривши зазначені вище обставини, передчасно погодився із висновком місцевого суду в цій частині.
Рішення про виправдання ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував тим, що мала місце провокація (підбурювання) особи до скоєння злочину, з чим, у свою чергу, погодився й апеляційний суд.
Втім, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанції є передчасними та необґрунтованими, оскільки для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини сформував ряд критеріїв, таких як: змістовний критерій; процесуальний критерій.
Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
У рішенні "Матановіч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив, що "підбурювання, за змістом кримінального процесуального закону, мало б місце тільки тоді, коли таємний агент перед тим, … як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків разом з іншими співвиконавцями злочину, неодноразово б заохочував до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення обвинуваченим). Втім, докази ясно показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента платити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого скаржник добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності "покупця". Звернення таємного агента в даному випадку не було обов`язковою умовою для злочинної діяльності скаржника, тобто дія, яку б в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, суди за даних осбатвин дійшли до висновку, що навіть без [агентів під прикриттям] він мав намір вчинити злочин, за який він був засуджений".
У своєму рішенні "Баннікова проти Російської Федерації" на обґрунтування факту порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод ЄСПЛ посилається на своє рішення "Худобін проти Російської Федерації", "Тейшейро де Кастро проти Португалії", однак зміст цих рішень зводиться до вислову "не було б скоєно, як би не було спровоковано".
Отже, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Баннікова проти Російської Федерації" від 4 листопада 2010 року, "Веселов та інші проти Російської Федерації" від 2 жовтня 2010 року, "Раманаускас проти Литви" від 05 лютого 2008 року застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Досліджуючи питання провокації у даному кримінальному провадженні, суд мав проаналізувати всі обставини справи з огляду на критерії, які дозволяють відокремити правомірну діяльність з розслідування злочину від провокації.
Суд першої інстанції обмежився лише констатацією наявності факту провокації. Апеляційний суд жодним чином не дослідив обґрунтованості цього висновку за критеріями, зазначеними вище, і у відповідь на доводи апеляційної скарги обмежився лише шаблонним формулюванням без жодного посилання на конкретні обставини даного провадження і докази, на підставі яких апеляційний суд дійшов такого висновку.
Апеляційним судом зазначено, що за версією сторони обвинувачення неправомірною вигодою є 300 доларів США. Вказана сума коштів була надана ОСОБА_2 для проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчинення злочину, а саме: спеціальний слідчий експеримент. Відповідно до постанови прокурора від 8 грудня 2016 року про проведення контролю за вчиненням злочину - спеціального слідчого експерименту: в ході проведення якого використовували заздалегідь ідентифіковані засоби - грошові кошти, а не імітаційні засоби.
Згідно усталеної судової практики однією з ознак спеціального слідчого експерименту є мета його проведення, зокрема перевірка дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішення щодо вчинення злочину. При цьому, тяжкість вчиненого злочину є необхідною умовою проведення цієї НСРД.
Інша ознака спеціального слідчого експерименту полягає у тому, що під час його проведення допускається використовувати не лише природні (звичайні) умови, а й створювати штучну обстановку або штучні умови. Такий висновок випливає із визначення поняття "спеціальний слідчий експеримент" наданого в Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5, а саме: що це "створення слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної".
Отже, обстановка повинна відповідати наступним вимогам: 1) вона повинна складатися на основі інформації про злочинну діяльність особи, наявної в слідчого або оперативного підрозділу; 2) ця обстановка повинна бути максимально наближеною до презюмованої злочинної діяльності особи, щодо якої проводиться експеримент. Фактичним початком спеціального слідчого експерименту слід вважати дії зі створення штучної обстановки, незалежно від дій особи, щодо якої проводиться такий експеримент. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 травня 2021 року в справі № 750/10362/17.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, стосовно того, що встановлені обставини кримінального провадження стосовно предмету неправомірної вигоди - стороною обвинувачення належними і допустимими доказами не доведені, є передчасним.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо не здійснення перевірки апеляційним судом доводів апеляційної скарги щодо безпідставності визнання судом першої інстанції неналежними та недопустимими речових доказів - 300 доларів США є такими, що ґрунтуються на вимогах закону і підлягають ретельній перевірці під час нового апеляційного розгляду.
Колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості речових доказів - 300 доларів США, враховуючи відсутність об`єктивних даних про справжність вказаних грошових коштів.
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду суди повинні ретельно перевіряти версії сторін, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію одна одної. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони, він має навести переконливі мотиви такого висновку.
Зокрема у даному кримінальному провадженні судом не проведено перевірки версії сторони захисту щодо змісту та значення отриманого 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 повідомлення від ОСОБА_1 із текстом "в идеале ремонт машины будет стоить 300" та розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо передачі коштів. Тому висновки суду, який взяв до уваги лише версію захисту без належного аналізу наданих стороною обвинувачення доказів, є передчасними.
Доводи прокурора щодо ненадання оцінки апеляційним судом частковому викладу показань свідка ОСОБА_3 також знайшли підтвердження, адже, зі змісту оскарженого судового рішення вбачається відсутність висновків апеляційного суду щодо свідчень ОСОБА_3, які спростовують свідчення ОСОБА_1 про те, що він в силу зайнятості просив її внести відомості про закриття кримінального провадження в ЄРДР та повернути технічний паспорт ОСОБА_2 .
Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишились твердження прокурора щодо не надання оцінки судом першої інстанції протоколу огляду місця події від 12 грудня 2016 року службового кабінету ОСОБА_1 та протоколу огляду місця події від 12 грудня 2016 року службового кабінету ОСОБА_3 .
Натомість апеляційний суд формально обмежився висновком, що обставини проведення огляду в кабінеті ОСОБА_1, в цілому, не спростовують висновку про недоведеність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги прокурора, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки при її постановленні залишились неперевіреними належним чином доводи апеляційної скарги прокурора, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Водночас доводи касаційної скарги прокурора щодо упередженості судді Черняка В. Г., яким безпідставно, на думку прокурора, відмовлено у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади та клопотання сторони обвинувачення про обрання останній запобіжного заходу, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та були предметом перевірки апеляційного суду, з наданням на них відповідей та мотивів, з яких ці доводи були залишені без задоволення. В цій частині рішення апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ухвалення зазначених рішень не вказує на упередженість суду, за наявності сумнівів в якій сторона обвинувачення не була позбавлена можливості скористатися правом заявити відвід.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд