Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
місто Київ
справа № 359/407/19
провадження № 61-2403св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він та ОСОБА_2 з 2014 року до 2018 року проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3, яка після погіршення стосунків між сторонами залишилася проживати разом з матір`ю, ОСОБА_2 .
Починаючи з 2018 року, ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Вважає, що як батько має рівні з відповідачем права та обов`язки стосовно дитини, тому повинен брати участь у її вихованні та особисто спілкуватися з нею.
Наголошував на тому, що через протиправні дії ОСОБА_2 порушуються інтереси їхньої малолітньої дочки, з огляду на що вона позбавлена батьківської любові, нормального розвитку та життя.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визначити такі способи участі у вихованні дитини: бачитися, спілкуватися та проводити час за його місцем проживання - друга та четверта п`ятниця місяця з 18:00 год. до 20:00 год.; кожна субота з 11:00 год. до 19:00 год.; у святкові дні - 1 січня, Різдво, 8 березня, Великдень, а також день народження дитини, щорічно щонайменше протягом 3-х годин; п`ять днів взимку, п`ять днів восени та двадцять днів влітку (під час шкільних канікул) для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку. У дні побачень з дочкою забирати її особисто з місця її проживання та навчання.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач позов не визнала, зазначила, що не чинить батьку дитини перешкоди у спілкуванні та вихованні їх спільної дочки. Навпаки ОСОБА_2 сама намагалася встановити місце знаходження позивача, який ухилявся від виховання та утримання дочки ОСОБА_3, а також не цікавився здоров`ям та фізичним і духовним розвитком дитини.
Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради надала до суду рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 23 квітня 2019 року № 327 "Про затвердження висновку щодо розв`язання спору між батьками про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3" та висновок органу опіки та піклування.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Визначено такі способи участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: побачення, спілкування та проведення часу за місцем його проживання у такі дні та години:
- кожна друга та четверта п`ятниця місяця з 18:00 год. до 20:00 год.;
- кожна друга субота місяця з 11:00 год. до 19:00 год.;
- у святкові дні: Різдво та Великдень;
- п`ять днів взимку, п`ять днів восени та двадцять днів влітку під час шкільних канікул для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини.
Визначено необмежене спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3 засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що сам факт подання ОСОБА_1 позову до суду свідчить, що між батьками не досягнуто згоди з приводу участі у вихованні дитини кожного з них. Твердження відповідача про те, що позивач ухилявся від виховання та утримання дочки ОСОБА_3, а також не цікавився здоров`ям та фізичним і духовним розвитком дитини не може позбавити батька його законного права на виховання та спілкування зі своєю дитиною. Під час визначення способів та тривалості спілкування батька з дочкою суд виходив з того, що позивач тривалий час був позбавлений можливості спілкуватися з дитиною, спілкування повинно бути регулярним та приносити дитині позитивні емоції. Водночас таке спілкування не може порушувати права матері на виховання дочки та обмежувати її у спілкуванні з дитиною, в тому числі й у сімейні свята. Суд не встановив підстав для надання ОСОБА_1 можливості у дні побачень з дочкою забирати її особисто з місця її проживання та навчання, оскільки за своїм характером та змістом така позовна вимога не є способом участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, враховуючи, що вирішення цього питання може бути досягнуто за домовленістю між батьками.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року доповнено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384, 20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 562, 50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 382, 49 грн.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд застосував правила статті 141 ЦПК України щодо пропорційності відшкодування витрат. Суд першої інстанції не встановив підстав для застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінено, встановлено такий час для спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення останньою семирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 :
- кожну середу з 18:00 год. до 20:00 год. та кожну суботу з 10:00 год. до 14:00 год. у присутності ОСОБА_2 ;
- у святкові дні: Новий рік, Великдень, 8 Березня та день народження дитини по дві години за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 та у її присутності.
В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що, виходячи з інтересів малолітньої ОСОБА_3, зважаючи на те, що дитина постійно проживала з матір`ю, зустрічі з батьком мали нерегулярний характер, а особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини, при цьому дотримуючись принципу рівності обох батьків у питаннях виховання дівчинки віком у три роки, у якнайкращих інтересах дитини буде встановлення саме такого часу для спілкування з дитиною до досягнення ОСОБА_4 семирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, погодився з висновками Бориспільського міськрайонного суду Київської області про те, що відсутні підстави для застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 30 січня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_1 зазначає, що:
- під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження
№ 61-18994св19), відповідно до яких батько дитини має безперешкодне право на спілкування з малолітньою дитиною без присутності матері дитини та така обставина жодним чином не порушує права дитини;
- суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють батька можливості регулярно спілкуватися з дитиною, мати чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, яка проживає з матір`ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дитиною без присутності матері;
- не взявши до уваги усі докази, які були подані сторонами у справі, апеляційний суд керувався не вимогами закону та справедливості, а виходив з власного міркування та бачення ситуації, ухваливши рішення, яке порушує права позивача та малолітньої дитини;
- апеляційний суд не взяв до уваги обставини того, що відповідач чинила перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, а тому позивач змушений був звернутися до суду з позовом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX)
"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана 30 січня 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Визначаючи межі касаційного перегляду справи, Верховний Суд врахував, що заявник не оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, а тому в цій частині суд касаційної інстанції не перевіряє постанову апеляційного суду на предмет законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 .
Відповідно до повторного свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 18 грудня 2018 року, в графі "батько" зазначений ОСОБА_1 .
Дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 у найманому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 23 квітня 2019 року № 327 "Про затвердження висновку щодо розв`язання спору між батьками про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3" та висновку органу опіки та піклування сторонами врегульоване питання щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, спір між батьками відсутній.
Суд першої інстанції вважав доведеним, що сам факт подання ОСОБА_1 позову до суду свідчить, що між батьками не досягнуто згоди щодо участі у вихованні дитини кожного з них.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", а також іншими правовими актами.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Верховний Суд врахував, що орган опіки та піклування висловлював свою позицію з приводу дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій. З приводу розв`язання спірних правовідносин виконавчим комітетом Бориспільської міської ради ухвалювалося рішення від 23 квітня 2019 року №308 "Про затвердження висновку щодо розв`язання спору між батьками про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3". Зважаючи на наведене, органом опіки та піклування виконано вимоги частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України щодо участі у вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини.
Водночас Верховний Суд врахував, що відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір`ю дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із дочкою.
Верховний Суд наголошує, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, потрібно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.
Ані органом опіки та піклування, ані відповідачем у справі не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише у присутності матері, а так само що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, що свідчить про можливість участі батька у вихованні дитини лише у присутності матері.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) зазначено, що "відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері".
Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між батьком та дочкою, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову та визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із дочкою без присутності інших осіб.
Визначаючи порядок побачень батька з дитиною, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність встановлення іншого графіка побачень ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також вважав, що такі зустрічі можливі за погодженням з матір`ю та у її присутності, не врахувавши наявність конфлікту між батьками та неможливість самостійно дійти згоди у вихованні дитини, а також наявність перешкод, які відповідач чинила батьку у спілкуванні з дитиною.
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
За таких фактичних обставин, коли між батьками існують постійні конфлікти щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, побачення дитини з батьком без присутності матері є доцільним та обґрунтованим, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, заподіювати негативного впливу на неї.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не зазначив, які норми процесуального права порушені судом першої інстанції під час дослідження й надання відповідної правової оцінки наданим сторонами доказам, а також не зазначив, які норми матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції. Адже лише у цьому разі апеляційний суд має право здійснювати переоцінювання висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених обставин, норм матеріального та процесуального права, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, а тому наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду в частині перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року із залишенням в силі цього рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.