Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 759/15075/19
провадження № 61-12792св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2,
відповідач - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, як законного представника ОСОБА_1, на рішення Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Петренко Н. О., від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., від 08 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_2, як законним представник ОСОБА_1, звернулась до суду із позовом до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною відмови у знятті з реєстрації місця проживання та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1, в якому зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 та її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте зазначені особи в будинку не проживають і для отримання субсидії позивачу доводиться постійно оформлювати відповідні акти про їх
непроживання, вартість яких становить 150 грн, що негативно впливає на матеріальний стан ОСОБА_1
12 березня 2018 року ОСОБА_2, як законний представник ОСОБА_1, звернулась до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявами про зняття з реєстрації місця проживання вказаних осіб, однак у цей же день у внесенні відомостей про зняття з реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до відповідного реєстру територіальних громад було відмовлено.
Вважає, зазначену відмову безпідставною, оскільки орган реєстрації не зазначив жодної з вичерпного переліку підстав, визначених законодавством, тобто пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року (далі - Правила реєстрації), чи приписами статі 91 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2, діючи як законний представник ОСОБА_1, просила суд визнати протиправною відмову відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за заявою власника будинку ОСОБА_1 та зобов`язати вказаний відділ внести інформацію про зняття їх з реєстрації до відповідного реєстру територіальних громад.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2, відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки за обставин, встановлених у розглядуваній справі, зняття ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання, за відсутності рішення суду про позбавлення права користування спірним житлом, буде неправомірним.
Апеляційним судом також враховано, що вирішення заявленого спору безпосередньо впливає на права, свободи та інтереси ОСОБА_3,
ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були залучені до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 серпня 2020 року ОСОБА_2, як законний представник ОСОБА_1, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/15075/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Вважає, що судами безпідставно вказано на необхідність вирішення у судовому порядку питання втрати права користування житловим будинком осіб, зареєстрованих у ньому, оскільки цього не вимагається Правилами реєстрації.
Власнику майна достатньо письмово підтвердити, що у зазначених осіб припинилося відповідне право користування, а судове рішення про втрату права користування житлом є окремою підставою для зняття з місця реєстрації.
Стверджує, що позивач в обраний нею спосіб, передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як власник житла захищає надане їй право примусово зняти з реєстрації місця проживання зареєстрованих у такому житлі осіб у порядку, передбаченому пунктом 26 Правил реєстрації.
Звертає увагу на помилкове врахуванням судами висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 16 січня 2012 року у справі
№ 6-57цс11, Верховним Судом у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17, та необхідність відступлення від них з огляду на те, що у розглядуваній справі не порушуються житлові права осіб, місце проживання яких зареєстроване в будинку позивача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2020 року Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація подала до Верховного Суду відзив, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва
№ 26864841 від 12 лютого 2018 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1, 1952 року народження; ОСОБА_2,
1985 року народження, ОСОБА_3, 1983 року народження, та малолітні ОСОБА_6, 2015 року народження, і ОСОБА_7, 2016 року народження.
Згідно з актами, складеними працівниками комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", від 12 квітня 2016 року, від 02 червня 2016 року,
від 26 серпня 2016 року, від 28 грудня 2017 року, від 19 січня 2018 року,
від 05 лютого 2018 року в будинку АДРЕСА_1
ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не проживають.
01 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір найму житлового приміщення, відповідно до якого наймачу ОСОБА_8 надано у володіння і користування житлове приміщення: частина житлового будинку, кімнати позначені в технічному паспорті 1-5, площею 14,8 кв. м, та 1-4, площею 9,3 кв. м.
12 березня 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якої діяла ОСОБА_2, подала до відділу з питань реєстрації місця проживання Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації заяви про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Цього ж дня відділ з питань реєстрації місця проживання Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації відмовив у знятті з реєстрації місця проживання вказаних осіб відповідно до пункту 11 Правил реєстрації, пославшись на те, що в даному випадку зняття з реєстрації місце проживання можливе за рішенням суду.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року у справі № 759/1944/17 ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатною, встановлено піклування над нею та призначено піклувальником її дочку ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у позові ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 .
Так, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У березні 2017 року ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства зверталась до суду з позовом до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (справа № 826/3620/17), оскаржуючи рішення про реєстрацію місця проживання ОСОБА_7, за адресою:
АДРЕСА_1, приймаючи постанову від 10 квітня
2019 року у справі № 826/3620/17 та погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження в адміністративній справі, вказала, що заявлений ОСОБА_1 спір не є публічно-правовим спором, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу захисту житлових прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала наявність судових рішень в інших справах за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зокрема:
- рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 759/5229/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_3 до
ОСОБА_1 про вселення до житла за адресою: АДРЕСА_1 ;
- рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року у справі № 759/9647/16-ц, яким відмовлено у задоволенні позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
За таких обставин очевидно, що між ОСОБА_1, з однієї сторони, та ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з іншої сторони, виник та існує спір з приводу користування житлом, який не може бути вирішено без участі останніх.
У розглядуваній справі ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2, просила суд визнати протиправною відмову відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та зобов`язати внести інформацію про зняття їх з реєстрації до відповідного реєстру територіальних громад.
Очевидно, що за встановлених судами обставин рішення суду у цій справі прямо стосується прав, свобод, інтересів та обов`язків ОСОБА_3,
ОСОБА_6 та ОСОБА_7, і такий спір не може бути вирішено без їх участі.
Враховуючи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є малолітніми дітьми, необхідно також звернути увагу на положення частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України про те, що при розгляді судом спорів, зокрема і щодо зняття дитини з реєстрації місця проживання, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у грудні 2018 року ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстраційного обліку
ОСОБА_3 та її дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7 (справа № 759/20627/18).
Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі
№ 759/20627/18, залишаючи без змін рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, якими у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, зокрема вказав, що поняття "зняття з реєстрації" нерозривно пов`язане з поняттям "житлові права" (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).
Таким чином посилання заявника на те, що поданий позов не впливає на права ОСОБА_3 та її малолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є необґрунтованими.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, правильно вказав на неналежний суб`єктний склад учасників справи, а саме незалучення
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 .
Інші доводи касаційної скарги на правильність вирішення по суті розглядуваної справи судами попередніх інстанцій не впливають.
Колегією суддів не встановлено передбачених законом підстав для відступлення від висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, Верховним Судом у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17, та передачі розглядуваної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду .
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а тому відсутні підстави для повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про дату розгляду касаційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, висновків суддів попередніх інстанцій по суті вирішення справи не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Передбачених процесуальним законом підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду