ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 918/753/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Рівнетеплосервіс",
на рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Бережнюк В.В.)
від 21.01.2021
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Миханюк М.В., судді - Коломис В.В., Саврій В.А.)
від 20.04.2021,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозбереження Рівне"
до Приватного підприємства "Рівнетеплосервіс",
про стягнення 1 554 870,90 грн
та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Рівнетеплосервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозбереження Рівне"
про визнання недійсним пунктів договору
В С Т А Н О В И В:
у липні 2020 року ТОВ "Енергозбереження Рівне" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ПП "Рівнетеплосервіс" про стягнення 18359,85 грн пені, 3 951,05 грн 3% річних та 1 532 560,00 грн неустойки (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26.08.2020).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №2 від 28.12.2019 (щодо передачі в оренду обладнання, купівлі-продажу паливної гранули та надання послуг з обслуговування котельного обладнання), а саме: щодо своєчасного розрахунку за користування об`єктом оренди, надані послуги та за поставлений товар, у результаті чого виникла заборгованість у сумі 557 181,76 грн.
У серпні 2020 року ПП "Рівнетеплосервіс" подало зустрічний позов до ТОВ "Енергозбереження Рівне" про визнання недійсним пп. 5.3.2 п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
На переконання ПП "Рівнетеплосервіс" у пп. 5.3.2 п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019 встановлено спосіб визначення та розмір штрафної санкції, який суперечить приписам цивільного та господарського законодавства.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, первісний позов задоволено частково.
Стягнуто з ПП "Рівнетеплосервіс" на користь ТОВ "Енергозбереження Рівне" 17 949,13 грн пені, 3 861,34 грн 3% річних, 459 768,00 грн неустойки, 23 316,06 грн судового збору,13 566,93 витрат на правову допомогу.
Відмовлено ТОВ "Енергозбереження Рівне" в частині стягнення з ПП "Рівнетеплосервіс" 410,72 грн пені, 89,71 грн 3% річних, 1 072 792,00 грн неустойки.
Відмовлено ПП "Рівнетеплосервіс" у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним пп. 5.3.2 п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
Стягнуто з ТОВ "Енергозбереження Рівне" на користь ПП "Рівнетеплосервіс" 7,05 грн витрат на правову допомогу.
Суди, керуючись нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, умовами договору №2 від 28.12.2019, встановили, що позивач припустився помилки при обрахунку розміру пені та 3% річних, а тому суд здійснив власний обрахунок пені та 3 % річних та прийшов до висновку, що стягненню підлягає 17 949,13 грн пені та 3 861,34 грн 3% річних, у стягненні решти пені та 3% річних необхідно відмовити. Крім того, суд з посиланням на п. 5.3 договору, ст. ст. 546, 549 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України дійшов висновку, що нарахування неустойки є правомірним. Зменшив розмір нарахованої неустойки до 30%.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, господарські суди дійшли висновків, що ПП "Рівнетеплосервіс" не доведено наявності визначених законом підстав для визнання недійсним пп. 5.3.2 п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
У червні 2021 року ПП "Рівнетеплосервіс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині стягнення з ПП "Рівнетеплосервіс" на користь ТОВ "Енергозбереження Рівне" 459 768,00 грн неустойки і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування статті 231 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №554/6694/17. Стверджує, що висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, між ТОВ "Енергозбереження Рівне" (сторона-1) та ПП "Рівнетеплосервіс" (сторона-2) укладено договір № 2 від 28.12.2019.
Відповідно до п. 1.1 договору ним врегульовано відносини сторін щодо передачі в оренду обладнання, купівлі-продажу паливної гранули та надання послуг з обслуговування котельного обладнання. До відносин сторін у цьому договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у цьому договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті договору.
У розділі 2 договору "Відносини оренди" сторони узгодили, що орендна плата сплачується стороною-2 шляхом безготівкового переказу суми орендної плати на банківський рахунок сторони-1, вказаний в цьому договорі. За користування об`єктом оренди сторона-2 сплачує стороні-1 орендну плату вказану у додатку №2 до цього договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця за поточний місяць оренди.
У розділі 3 договору "Відносини купівлі-продажу" передбачено, що оплата за товар здійснюється не пізніше останнього робочого дня поточного місяця за поставки виконані протягом поточного місяця.
У розділі 4 договору "Відносини надання послуг з комплексного обслуговування котельного обладнання" визначено, що оплата за надані послуги проводиться протягом двох днів з моменту отримання стороною-2 коштів за надану теплову енергію щодо конкретних об`єктів оренди, але не пізніше 10 робочих днів з моменту підписання акту наданих послуг.
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 договору за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Сторона-1 має право в односторонньому порядку розірвати цей договір і вимагати від сторони-2 сплати неустойки у розмірі 10% від орієнтовної суми договору у разі: 5.3.1 відмови сторони-2 від отримання послуг чи придбання палива відповідно до умов цього договору; 5.3.2 прострочення виконання стороною-2 грошових зобов`язань на строк понад 10 робочих днів у разі отримання стороною-2 коштів за надану теплову енергію.
Згідно з п. 6.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2020 року.
Також сторони підписали додатки до договору: специфікації №№ 1, 2, 3, 4; додаток 2 "Орендна плата", додаток 2/1 "Акт фіксації показів приладів обліку на початок співпраці", додаток 3 "Прилади обліку теплової енергії".
28 грудня 2019 року між ТОВ "Енергозбереження Рівне" та ПП "Рівнетеплосервіс" підписано додаткові угоди №1 та №2 до договору №2 від 28.12.2019.
Зокрема, у додатковій угоді №2 сторони домовилися пункт 4.7 договору викласти в такій редакції: загальна орієнтовна сума договору становить 15 325 600,00 грн в т.ч. ПДВ.
29 грудня 2019 року укладено додаткову угоду №3 та 25 березня 2020 року -додаткову угоду №4 до договору №2 від 28.12.2019.
На виконання умов договору 04 травня 2020 року відповідачу було передано документи щодо наданих послуг та поставленого палива за квітень 2020 року разом з супровідним листом №135 від 29.04.2020, а саме: акт наданих послуг № 29 від 29.04.2020 на суму 5900,80 грн; акт наданих послуг № 92 від 29.04.2020 на суму 8632,99 грн; акт наданих послуг № 30 від 29.04.2020 на суму 5040,00 грн; акт наданих послуг № 93 від 29.04.2020 на суму 3919,38 грн; акт наданих послуг № 31 від 29.04.2020 на суму 24 600 грн; акт наданих послуг № 94 від 29.04.2020 на суму 20517,58 грн; акт наданих послуг № 32 від 29.04.2020 на суму 44 000,00 грн; акт наданих послуг № 95 від 29.04.2020 на суму 69 400,04 грн; видаткова накладна № 33 від 29.04.2020 на суму 31 554,90 грн; видаткова накладна № 35 в 29.04.2020 на суму 19 452,07 грн; видаткова накладна № 34 від 29.04.2020 на суму 97 956,59 грн; видаткова накладна № 36 від 29.04.2020 на суму 246 207,41 грн.
З огляду на наведені обставини та надані документи суди встановили, що за оренду об`єкта заборгованість становить 79 540,80 грн, за отриманий товар борг становить 395 170,97 грн, за надані послуги - 102 469,99 грн. Всього відповідач отримав товарів та наданих послуг на загальну суму 577 181,76 грн.
У зв`язку з простроченням строків оплати коштів, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №174 від 15.06.2020. У претензії ТОВ "Енергозбереження Рівне" повідомило, що борг повинен бути погашений до 20 червня 2020 року. У разі несплати коштів договір №2 від 28.12.2019 з 21 червня 2020 року вважатиметься розірваним в односторонньому порядку.
У відповідь на претензію-вимогу №174 від 15.06.2020 ПП "Рівнетеплосервіс" надіслало лист №217 від 23.06.2020, в якому послалось на наявність обставин непереборної сили, що спричинили порушення ним умов договору і просив не вчиняти юридичних дій щодо припинення договору та примусового стягнення заборгованості.
Відповідач здійснив оплату коштів в сумі 20 000,00 грн на рахунок позивача.
Станом на час звернення з позовом до господарського суду прострочена заборгованість відповідача за договором №2 від 28.12.2019 становила 557 181,76 грн, яка була повністю ним оплачена під час розгляду справи у місцевому господарському суді (платіжні доручення №1735 та №1738 від 19.08.2020).
У зв`язку з простроченням оплати, посилаючись на пункти 5.2 та 5.3 договору, ст. 625 ЦК України, ТОВ "Енергозбереження Рівне" нарахувало ПП "Рівнетеплосервіс" 3 951,05 грн 3% річних, 18 359,85 грн пені та 1 532 560,00 грн неустойки.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування позивачем пені, неустойки та 3% річних, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору в частині розрахунків за отриманий товар та надані послуги.
У касаційному порядку ПП "Рівнетеплосервіс" оскаржує судові рішення попередніх інстанцій виключно в частині стягнення з нього на користь ТОВ "Енергозбереження Рівне" 459 768,00 грн неустойки нарахованої на підставі п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
В частині задоволення позову про стягнення з ПП "Рівнетеплосервіс" на користь ТОВ "Енергозбереження Рівне" 17 949,13 грн пені, 3 861,34 грн 3% річних, відмови у стягнені 410,72 грн пені, 89,71 грн 3% річних, 1 072 792,00 грн неустойки та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним пп. 5.3.2 п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019 рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується та не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Положеннями частин 2, 3 статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У п. 5.3 договору № 2 сторонами узгоджено, що сторона 1 має право в односторонньому порядку розірвати цей договір і вимагати від сторони 2 сплати неустойки у розмірі 10% від орієнтовної суми договору у разі: 5.3.1 відмови сторони 2 від отримання послуг чи придбання палива відповідно до умов цього договору; 5.3.2 прострочення виконання стороною 2 грошових зобов`язань на строк понад 10 робочих днів у разі отримання стороною 2 коштів за надану теплову енергію.
Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій санкція, яку передбачили сторони у п. 5.3 договору №2, за своєю правовою природою є штрафом.
За взаємною згодою сторони визначили штраф за порушення грошового зобов`язання (порушення строків оплати товарів, послуг, орендних платежів) та його розмір, який обраховуються від орієнтовної суми договору.
Загальна орієнтовна сума договору визначена у пункті 4.7 договору та становить 15 325 600,00 грн (з урахуванням додаткової угоди №2).
Таким чином, сторони договору погодили та встановили чітку суму (15 325 600,00 грн) від якої у відсотковому співвідношенні (10%) здійснюється нарахування неустойки - штрафу.
У касаційній скарзі ПП "Рівнетеплосервіс" стверджує, що сторони не погоджували розмір "орієнтовної суми договору" від якої має здійснюватися обрахунок штрафу, а "загальна орієнтовна сума договору" у пункті 4.7 договору не є "орієнтовною сумою договору". Проте такі аргументи скаржника колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що зводяться до довільного тлумачення скаржником умов укладеного сторонами договору №2 від 28.12.2019. За висновками господарських судів, з якими погоджується і Верховний Суд, "орієнтовна сума договору" та "загальна орієнтовна сума договору" є однією і тією ж сумою - 15 325 600,00 грн яка передбачена у пункті 4.7 договору.
За встановлених у цій справі обставин порушення ПП "Рівнетеплосервіс" строків оплати товарів, послуг, орендних платежів, висновок судів попередніх інстанції про обґрунтованість нарахування ТОВ "Енергозбереження Рівне" 1 532 560,00 грн неустойки за п. 5.3 договору №2 є правильним.
На підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України суди зменшили до 30 % розмір заявленої позивачем до стягнення неустойки.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині стягнення з ПП "Рівнетеплосервіс" на користь ТОВ "Енергозбереження Рівне" 459768,00 грн неустойки нарахованої за п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування статті 231 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №554/6694/17, оскільки висновки судів про стягнення неустойки (штрафу) нарахованої за п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019 у цій справі не суперечать висновкам касаційного суду у наведених постановах.
Так у справі №904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, проте у цій справі розмір спірної неустойки був узгоджений сторонами у п. 5.3 договору №2 від 28.12.2019.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі №554/6694/17 досліджував питання стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань забудовником з введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Вказав, що "орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію" не може бути розтлумачений як кінцевий термін здачі будинку в експлуатацію, а тому відсутні підстави для нарахування пені за порушення термінів здачі будинку в експлуатацію. Касаційний суд не робив жодних висновків щодо можливості стягнення неустойки, яка обраховуються від орієнтовної суми договору, що має місце у цій справі.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а тому підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд