Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 754/17704/18
провадження № 61-17865св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировська О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), про стягнення заборгованості по аліментах зі спадкоємця боржника.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з ОСОБА_4 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 .
Сімейне життя не склалось, син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року (справа № 754/13757/14-ц) з ОСОБА_4 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 серпня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 1/4 частину квартири
АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є мати померлого - ОСОБА_2 та неповнолітній син - ОСОБА_5, в інтересах якого вона діє.
Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві
(далі - ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві), заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів на день смерті становить 106 988,83 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2, як спадкоємець померлого, не виконує її вимогу про сплату заборгованості спадкодавця зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, просила на підставі статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути зазначену суму з відповідачки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадкоємці відповідають за зобов`язаннями спадкодавця лише у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження вартості майна, одержаного ОСОБА_6 у спадщину, і не зверталась з клопотанням про витребування таких доказів чи про призначення товарознавчої експертизи для визначення вартості успадкованої відповідачкою 1/4 частини квартири
АДРЕСА_1, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Деснянського районного суду
м. Києва від 08 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 106 988,83 грн, у межах вартості спадкового майна.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 з підстав відсутності доказів на підтвердження вартості спадкового майна є помилковим, оскільки обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, відповідальність якого обмежена вартістю спадкового майна. Зважаючи на те, що вартість успадкованої ОСОБА_2 1/8 частини квартири перевищує розмір заборгованості зі сплати аліментів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення на користь позивачки. Відхиляючи доводи відповідачки про те, спадкоємцем померлого ОСОБА_4 є також малолітній
ОСОБА_5, апеляційний суд зазначив про їх безпідставність з посиланням на те, що оскільки інший спадкоємець ОСОБА_5 є кредитором у відносинах про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, у нього, як спадкоємця, відсутній обов`язок на задоволення вимог кредитора.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц та від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах. Зокрема вказував на те, що Верховним Судом у зазначених постановах викладено правовий висновок про загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема часткова відповідальність.
Зобов`язання спадкоємця ОСОБА_5 на задоволення вимог кредитора за боргами спадкодавця щодо сплати заборгованості по аліментах припиняються з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, що відповідає положенням статті 606 ЦК України та правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, а тому ОСОБА_2 може нести відповідальність зі сплати заборгованості по аліментах лише в розмірі 1/2 частини від суми заборгованості, у межах вартості успадкованого майна.
У матеріалах справи відсутні допустимі докази вартості 1/8 частини квартири, відповідачка ОСОБА_2 є пенсіонером та не має можливості задовольнити вимоги кредитора одноразовим платежем, оскільки розмір стягнутої за рішенням суду першої інстанції суми заборгованості по аліментах перевищує її дохід у 27 разів.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 03 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, мав заборгованість зі сплати аліментів перед ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 106 988,83 грн.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є його матір - ОСОБА_2, син (інвалід з дитинства) - ОСОБА_5, 2007 року народження, донька - ОСОБА_7, 1997 року народження, дружина - ОСОБА_8 . Спадковим майном є 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
На момент смерті ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав за адресою:
АДРЕСА_2 . За указанною адресою з ним були зареєстровані: його матір - ОСОБА_2 та сестра - ОСОБА_9 . Із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2
03 серпня 2018 року ОСОБА_1, діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5, направила до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори претензію кредитора в порядку та строки, передбачені статтею 1281 ЦК України.
Згідно з довідкою про надання інформаційно-консультативних послуг, складеною фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 від 06 серпня
2020 року, ринкова вартість трикімнатної квартири, загальною площею
68,9 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_2, становить 1 240 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Якщо предметом спору у справі є стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості за аліментами, наявна на момент смерті спадкодавця заборгованість зі сплати аліментів входить до складу спадщини.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц (провадження № 61-3563св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц (провадження № 61-20217св19), від 11 листопада 2020 року у справі
№ 161/11682/15-ц (провадження № 61-2297св19).
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Виходячи зі змісту зазначеної вище норми, це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність, в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц та від
12 серпня 2020 року у справі № 61-20217св19, на які заявник посилався як на підставу касаційного оскарження.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 заповіт на випадок своєї смерті не складав, спадкування належного йому майна здійснювалося за правилами спадкування за законом.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною четвертою статті 1268 ЦК України передбачено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
З урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, обов`язок задоволення вимог кредитора спадкодавця лежить на усіх спадкоємцях, які прийняли спадщину, у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині.
Судами встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли двоє його спадкоємців: його мати - ОСОБА_2 та малолітній син - ОСОБА_5, які успадкували після смерті ОСОБА_4 по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1, їх частки у спадщині є рівними, а отже і відповідальність за борги спадкодавця вони несуть у рівних частках.
Відповідно до статті 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов`язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов`язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, у цьому зобов`язанні і навпаки.
Ураховуючи наведене, стаття 606 ЦК України повинна застосовується судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов`язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов`язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб`єктів правовідношення у зв`язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов`язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно- правового зобов`язання не залежатиме від волі сторін.
Така правова позиція є сталою та викладена як у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-43цс15), так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 березня 2019 року у справі № 757/31762/14 (провадження
№ 14-662цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 334/10417/14-ц (провадження № 61-17019св18) та від 14 листопада 2018 року у справі № 461/13458/14-ц (провадження № 61 -17549св18).
Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для покладення на спадкоємця ОСОБА_2 обов`язку зі сплати заборгованості спадкодавця в повному обсязі.
Згідно наданих ОСОБА_1 доказів, вартість спадкового майна - квартири АДРЕСА_1, становить 1 240 000,00 грн, правильність зазначеної вартості спадкового майна відповідачка не спростувала.
Ураховуючи, що спадкоємець ОСОБА_5 у спірних правовідносинах поєднує у собі і боржника і кредитора, відповідно до положень статті 606 ЦК України його зобов`язання щодо виконання обов`язку, передбаченого статтею 1282 ЦК України, припиняються, а тому з урахуванням розміру заборгованості, який відповідає його частці у спадщині (1/2 частина), на відповідачку можливо покласти обов`язок зі сплати лише 1/2 частини заборгованості спадкодавця, що відповідає розміру її частки у спадщині.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_2 можливості на погашення заборгованості одноразовим платежем, з урахуванням низького рівня доходу (пенсії) є неспроможними, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 1282 ЦК України зазначена обставина не є підставою для звільнення спадкоємця від обов`язку сплатити борг спадкодавця.
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України погашення заборгованості спадкодавця відбувається за рахунок спадкового майна, а тому не залежить від рівня доходу спадкоємця. У разі неможливості задоволення вимог кредитора одноразовим платежем та за відсутності домовленості про інше, законодавством передбачено інший порядок стягнення заборгованості, зокрема звернення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцю у натурі.