ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 534/632/19
провадження № 51-1244км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Анісімова Г.М., Булейко О.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та засудженого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 вересня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Новоселівка Мартинівського району Ростовської області Російської Федерації, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 цього Кодексу.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 25 жовтня 2017 року о 07 год 30 хв, керуючи автомобілем марки ГАЗ, моделі 3302 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись на вулиці Миру у місті Горішні Плавні Полтавської області, з боку перехресть вулиць Миру та Космонавтів у напрямку перехресть вулиць Миру та Гірників, порушуючи вимоги дорожньої розмітки 1.14.2 та пункту 18.1 Правил дорожнього руху, вчинив на пішохідному переході наїзд на потерпілу ОСОБА_2, чим спричинив останній середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 49 КК.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не погоджується із постановленими стосовно нього судовими рішеннями, просить їх скасувати з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) безпідставно не задовольнив заявленого ним клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності з підстав закінчення строків, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 49 КК.
Прокурор у поданій касаційній скарзі просить судові рішення, постановлені стосовно ОСОБА_1, скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити та звільнити засудженого від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК.
В обґрунтування своїх вимог стверджує, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності з підстав закінчення строків, встановлених пунктом 2 частини 1 статті 49 КК, оскільки з часу інкримінованих ОСОБА_1 дій на момент апеляційного розгляду минуло більш ніж 3 роки.
У запереченні на касаційну скаргу засудженого представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Гузь Т.О. просить залишити її без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни. Стверджує, що оскаржувані вирок та ухвала є законними та обґрунтованими. Наполягає на відсутності підстав для застосування приписів статті 49 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Єременко М. В. підтримав касаційні скарги прокурора та засудженого в частині неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та необхідності звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами частини 1 статті 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та його особі.
Враховуючи викладене доводи касаційної скарги засудженого про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам вчиненого злочину не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1, не погоджуючись із обвинувальним вироком суду, постановленим стосовно нього звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просив оскаржуване судове рішення скасувати, а кримінальне провадження стосовно нього закрити, наводячи доводи на обґрунтування висунутих ним вимог.
Окрім того, у ході судового засідання ОСОБА_1 було заявлене клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків притягнення його до кримінальної відповідальності, у задоволенні якого ухвалою суду від 23 лютого 2021 року було відмовлено.
Так, апеляційний суд, залишаючи без задоволення клопотання засудженого, вказав, що згідно з приписами частин 2, 3 статті 49 КК інститут звільнення особи від кримінальної відповідальності застосовується у випадку спливу п`яти років з моменту вчинення злочину, а тому таке звільнення за обставин цієї справи неможливе.
Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність і є неправильним застосуванням статті 49 КК.
Як встановлено у ході касаційного розгляду, ОСОБА_1 обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК.
Згідно з приписами статті 12 КК (в редакції Закону від 15 листопада 2011 року № 4025-VI, яка діяла на момент вчинення злочину) кримінальне правопорушення, яке інкримінувалося ОСОБА_1 є злочином невеликої тяжкості, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
При цьому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 КК (у редакції Закону від 08 квітня 2014 року № 1183-VII, яка діяла на момент вчинення злочину) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Таким чином, враховуючи, що днем вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину є 25 жовтня 2017 року, на час розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження минув трирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Закінчення строку давності, визначеного статтею 49 КК, за умови наявності згоди обвинуваченого на закриття кримінального провадження з цих підстав, є безумовною й обов`язковою підставою звільнення такої особи від кримінальної відповідальності.
Однак всупереч положенням статті 49 КК, пункту 1 частини 2 статті 284 КПК суд апеляційної інстанції відповідного рішення не постановив.
Натомість апеляційний суд при вирішенні заявленого засудженим клопотання, не вірно встановив тяжкість вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, безпідставно застосовувавши статтю 12 КК у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII. Такі висновки апеляційного суду суперечать змісту статті 5 КК, відповідно до якої закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість, лише у випадку, якщо він скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Правилами частини 3 статті 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 412 КПК судове рішення, у будь-якому разі, підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми допущені у кримінальному провадженні порушення є істотними.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду уразі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням у цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів убачає у кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності, тому вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора та в цій частині касаційну скаргу засудженого задовольнити, судові рішення скасувати та звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК, кримінальне провадження стосовно нього закрити, а цивільні позови залишити без розгляду.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд