П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа №570/1055/19
провадження № 51-2068км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дем`яненко Любові Петрівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Гуменники Рівненського району Рівненської області, який має професійно-технічну освіту, не працює, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 14 січня 2019 року приблизно о 15:10, перебуваючи на подвір`ї будинку по АДРЕСА_2, під час раптово виниклого конфлікту заподіяв ОСОБА_2 один удар дерев`яною палицею по нозі, чим спричинив йому легке тілесне ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та заперечень на неї
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та кримінальне провадження щодо нього закрити.
На обґрунтування касаційних вимог захисник стверджує, що під час заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому засуджений діяв у стані необхідної оборони, захищаючи себе та сестру потерпілого від насильницьких дій останнього. На думку сторони захисту, матеріалами кримінального провадження підтверджено той факт, що ініціатором конфлікту був ОСОБА_2, а ОСОБА_1 завдав останньому шкоду, яка у тій обстановці була необхідною й достатньою для захисту себе та сестри потерпілого. Однак суди залишили поза увагою наведені аргументи захисника, що призвело до прийняття ними незаконних та необґрунтованих рішень.
Представником потерпілого подано заперечення на касаційну скаргу, в яких він наголошує на тому, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції визнавав свою вину в повному обсязі і в стані необхідної оборони не перебував. Вважає, що конфліктна ситуація між потерпілим та засудженим, яка передувала факту спричинення тілесних ушкоджень, свідчить про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на їх заподіяння. Просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечив вимоги касаційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу зазначеної норми Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
На думку захисника, діям ОСОБА_1 надано неправильно правову оцінку за ч. 1 ст. 125 КК, оскільки вчинене ним діяння було зумовлене захистом себе та ОСОБА_3 від протиправних дій ОСОБА_2 .
Щодо цих тверджень захисника колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається зі змісту обвинувального акта від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 ставилося у вину заподіяння ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, які він спричинив останньому одним ударом дерев`яної палиці по лівій нозі.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися із таким формулюванням обвинувачення, визнали його доведеним та кваліфікували дії засудженого за ч. 1 ст. 125 КК.
Однак при цьому доводи про перебування ОСОБА_1 в стані необхідної оборони залишилися поза належною увагою судів попередніх інстанцій. Натомість колегія суддів вважає їх слушними, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
У цьому кримінальному провадженні судами було встановлено, що ОСОБА_1 зателефонувала його знайома ОСОБА_3 та попросила прийти, щоб заспокоїти її брата - ОСОБА_2, оскільки той влаштував конфлікт з нею, намагався вдарити. Він погодився. По дорозі зустрів ОСОБА_4 і вони разом пішли до будинку знайомої. Коли їх зустріла ОСОБА_3, то п`яний ОСОБА_2 в цей час кричав на подвір`ї. ОСОБА_1 зробив йому зауваження, на які останній не відреагував, а натомість почав його шарпати, схопивши за одяг. В ході цього ОСОБА_2 порвав засудженому куртку та намагався вдарити його кулаком у щелепу. Щоб припинити ці дії ОСОБА_2 засуджений взяв дерев`яну палицю, що стояла біля порогу та, тримаючи її в правій руці, спричинив один удар по лівій нозі ОСОБА_2 .
Безпосередніми свідками події, що мала місце 14 січня 2019 року, були ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які надавали показання у суді першої інстанції.
Зокрема, ОСОБА_3, крім тих обставин, які викладені вище, надала суду показання, згідно з якими через конфлікт з братом, який намагався її неодноразово вдарити, вона була вимушена втекти до будинку сусідки. Від сусідки вона зателефонувала ОСОБА_1 та просила його захистити від брата, бо той її б`є. Після того як ОСОБА_2 намагався вдарити ОСОБА_1, останній взяв палицю і вдарив нею по нозі потерпілого. Удар був лише один. Після цього засуджений почав втікати, а ОСОБА_2 біг за ним з граблями.
Ці показання є аналогічними тим, що надав свідок ОСОБА_4, який разом із ОСОБА_1 прийшов до будинку сестри потерпілого.
Подібні показання надав і сам ОСОБА_2, розповідаючи про обставини спричинення йому тілесних ушкоджень.
Аналіз цих фактичних даних свідчить, що показання всіх безпосередніх учасників події, яка мала місце 14 січня 2019 року, однакові, послідовні та узгоджуються між собою.
Тобто метою приходу засудженого до будинку ОСОБА_2 була ціль захистити ОСОБА_3 від п`яного брата та заспокоїти останнього, так як він поводив себе агресивно щодо сестри. Однак вже після словесного зауваження ОСОБА_2 продовжив свою протиправну поведінку, штовхав ОСОБА_1, порвав йому куртку, намагався вдарити кулаком в обличчя. В подальшому, коли засудженому вдалося відхилитися від спрямованого потерпілим удару в щелепу, він взяв дерев`яну палицю, яка була поруч з місцем бійки і вдарив нею ОСОБА_2 один раз в ногу. Після цього засуджений почав втікати з місця події, а потерпілий наздоганяв його з граблями.
Названі обставини чітко вказують на те, що засуджений ОСОБА_1 прийшов до будинку ОСОБА_2, щоб захистити ОСОБА_3, і з цією ж метою спілкувався із потерпілим. Однак той не припинив своєї агресивної поведінки, а навпаки - намагався заподіяти удар засудженому, порвав йому куртку. Всі ці обставини були встановлені судом першої інстанції.
Поведінка ОСОБА_2 (стан алкогольного сп`яніння, словесні образи щодо сестри та засудженого, факт розірвання куртки останнього, спроба наздогнати із граблями) свідчить про те, що він вів себе агресивно, а також міг завдати засудженому тілесні ушкодження. Тобто у потерпілого був такий характер дій, який в тій обстановці, що склалася, давав ОСОБА_1 підстави вважати, що ОСОБА_2 може спричинити йому ушкодження.
На переконання колегії суддів, у розглядуваній справі є підстави констатувати, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:
- вчинялися з метою захисту як ОСОБА_3, так і себе, так як поведінка ОСОБА_2 давала підстави його побоюватися;
- були своєчасними та необхідними, оскільки ОСОБА_2 намагався його вдарити та не припиняв свою агресивну поведінку;
- є достатніми за своїм характером, так як припинення агресивної поведінки ОСОБА_2 шляхом заподіяння підібраною біля порогу палкою одного удару по нозі свідчить про те, що оборона, яку він застосував відповідала суспільній небезпеці посягання та обстановці захисту.
Тобто дії засудженого (кількість ударів, їх локалізація, знаряддя, яким заподіяно удар) у цьому кримінальному провадженні свідчать про спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілого, а спричинені ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження заподіяні під час перебування останнього у стані необхідної оборони.
В ході касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК). У цьому кримінальному провадженні наявні обставини, що виключають кримінальну протиправність дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК, оскільки останній перебував в стані необхідної оборони.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, проте надали їм помилкову юридичну оцінку, тобто допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в силу чого оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження закриттю.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд