Постанова
Іменем України
05 липня 2021 року
м. Київ
справа № 591/692/19
провадження № 61-6245св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача -ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми, у складі судді Сидоренко А. П., від 15 січня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І., від 25 березня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 липня 2003 року по 02 липня
2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Уперіод шлюбу ними за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 . Спільна квартира складається з чотирьох житлових кімнат, кухні, коридору та інших підсобних приміщень, загальна площа якої становить 77,6 кв. м, а житлова -
51,0 кв. м. Вказував, що відповідачка не погоджується поділити спірну квартиру у добровільному порядку.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що придбання спірної квартири відбулося в період шлюбу та спільного проживання сторін, тому спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а їхні частки є рівними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року залишенобез змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана саме за грошові кошти від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири та грошові кошти її батьків. Також суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом порушених прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень особа,
яка подала касаційну скаргу, зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року
у справі № 404/1515/16-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 21 листопада
2018 року у справі № 372/504/17, від 24 січня 2020 року у справі
№ 546/912/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 471/497/19,
від 21 травня 2020 року у справі № 751/2857/19, від 17 червня 2020 року
у справі № 320/2297/17 та постановах Верховного Суду України
від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 11 березня 2015 року
у справі № 6-211цс14, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15,
від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 24 травня 2017 року
у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не у повній мірі встановили фактичні обставини справи, не звернули уваги на надані відповідачкою докази, які підтверджують придбання нею спірної квартири за особисті кошти, частина яких отримана від продажу належної їй на праві власності квартири, а інша частина - подарована її батьками. Заявниця наголошує на тому, що суди не врахували, що сам факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, позивач пропустив строк позовної давності.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
До Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2021 року та постанови Сумського апеляційного суду
від 25 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вважає, що судами правильно встановлено, що спірна квартира придбана під час шлюбу за спільні кошти подружжя, оскільки як позивач, так і відповідачка працювали, отримували заробітну плату, разом сплачувати комунальні послуги за квартиру. Також стверджує, що суди обґрунтовано не взяли до уваги показання свідків, які є близькими родичами відповідачки.
У запереченні на відзив ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 наголошує на тому, що показання свідків є одним із способів доказування та встановлення обставин справи. Вказує, що свідки, які є родичами відповідачки, присягались нести кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 липня 2003 року сторони уклали шлюб, який було розірвано 02 липня 2013 року на підставі заяви подружжя про розірвання шлюбу від 31 травня 2013 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб.
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 77,6 кв. м, належить на праві власності ОСОБА_2 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 09 лютого 2004 року.
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 09 липня 2003 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 . Інвентаризаційна оцінка квартири становить 17 292, 00 грн.
Згіднокопії договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2003 року ОСОБА_2 купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири визначені сторонами у розмірі 34 965,00 грн.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є колегою позивача. Вказував, що у 2003 році він допомагавпозивачу доставляти будівельні матеріали до спірної квартири. Спірна квартира була жила, у ній зроблений ремонт. Спілкувався з позивачем і у 2018-2019 роках.У 2018 році забирали з квартири речі позивача.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що він підтримує товариські відносини з позивачем. У січні 2019 року він бачив як зі спірної квартири, в якій поживав позивач до 2019 року, виносили речі. Також пояснив, що навесні 2004 року він та позивач привозили будівельні матеріали для здійснення ремонту у спірній квартирі.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що відповідачка є її дочкою,
позивач - колишній зять. Вони продали будинок, належний свекрусі і свекру, купили квартиру і запропонували дочці і позивачу проживати в ній. Вони почали шукати квартиру, знайшли по АДРЕСА_3 одали квартиру по АДРЕСА_4 за 17 000 грн і купили спірну квартиру. У сторін не були ще оформлені шлюбні відносини.У червні
2003 року вона віддала завдаток за квартиру. Потім сторони зареєстрували шлюб. Почали ремонт в квартирі. На спірну квартиру вона з чоловіком додали 18 тис. грн. Вони сплачували послуги нотаріуса. Кошти з чоловіком вони мали з продажу спадкового майна по АДРЕСА_5, яке продали у 2000 році. У2013 році дочка з зятем розлучилися. Наприкінці 2018 року він попросився пожити. Після розлучення дочка переїхала до м. Києва у 2013-2014 році. Рік в квартирі жили квартиранти, а потім там стала мешкати онука з чоловіком.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є донькою відповідачки. Вона зазначала, що мати з відповідачем винаймали квартиру. Вона приїздила до бабусі і дідуся і їй відомо, що вони додали гроші на квартиру. Стверджувала, що ОСОБА_1 підіймав на маму руку. Неодноразово приходив у стані алкогольного сп`яніння та з рушницею. До органів поліції вони не звертались. У 2013 році сторони розлучилися, до цього вони рік проживали по різних кімнатах.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він є батьком відповідачки, позивач є колишнім зятем. Наприкінці 2002 року вони сім`єю вирішили, що у них з дружиною є квартира, яку вони подарувалисину, а дочці вирішили купити квартиру. Через деякий час вони знайшли квартиру і вирішили допомогти дочці у придбанні квартири. Згідно заповіту дочка мала квартиру, яку продала за 17-18 тис. грн. Гроші зберігалися у них. Вони з дружиною додали дочці 19 тис. грн, щоб вона придбала квартиру. Також ними було сплачено всі витрати на оцінку та реєстрацію житла. Після цього почали ремонт квартири, придбавали матеріали та допомагали дочці з ремонтом. Замінили вікна.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він знайомий зі сторонами, з позивачем разом працювали. Йому відомо, що після придбання спірної квартири позивач робив в ній ремонт.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона спілкується з матір`ю відповідачки більше 40 років. У батьків ОСОБА_2 на АДРЕСА_6 був будинок, який вони продали, купили квартиру десь АДРЕСА_7. Це було років 10-12 тому. Дід і баба жили у цій квартирі, переписали квартиру на ОСОБА_2 та її брата, після смерті онук відмовився від своєї частки, і квартира дісталася онуці. Потім онучка почала зустрічатися з позивачем, розписалися, і через невеликий проміжок часу купили квартиру по АДРЕСА_3 . ОСОБА_8 вкладала гроші у покупку цієї квартири, це відомо з її слів. Сума їй не відома. І мати, і батько відповідачки вкладали кошти в ремонт квартири.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він є братом відповідачки. У
2002 році у дідуся та бабусі була квартира, яку залишили йому та сестрі навпіл, був заповіт на нього та на сестру. Він офіційно відмовився на користь сестри. Сестра зустрічалась з позивачем, вони вирішили одружитися, після цього сестра запланувала продати квартиру для покупки квартири в іншому районі. Квартиру сестра продала приблизно
за 35 000 грн. Потім сестра вийшла заміж за позивача і якусь суму грошей давали батьки. Батьки давали кошти саме сестрі, щоб вона купила квартиру. Розлучення між сторонами було у 2013 році. Після розлучення позивач у квартирі не проживав.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу Українивизначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (у редакції, чинній на час придбання спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, зокрема показанням свідків у сукупності з іншими письмовими доказами, встановивши, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу,
ОСОБА_2 не спростована, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та її поділ між колишнім подружжям в рівних частках шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Судами враховано, що набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності майна. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Відповідачка не довела, що спірна квартира придбана за грошові кошти, отримані від продажу належної їй на праві власності квартири, та грошові кошти її батьків.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України
від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється з дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто з моменту виникнення спору між ними.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, оскільки ним доведено, що про порушене право він дізнався у грудні 2018 року після заперечення відповідачкою його проживання у спірній квартирі та вивезення належних позивачу речей без його згоди. Відповідачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний про порушення його права раніше грудня 2018 року. Про виникнення спору між подружжям щодо спірної квартири у вказаний позивачем період свідчить також звернення ОСОБА_2 до суду у лютому 2019 року з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування спірною квартирою (ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 25 лютого 2019 року про відкриття провадження у справі № 591/897/19).
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, є безпідставним. Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах, оскільки у цій справі відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
З огляду на те, що оскаржені судові рішення залишені без змін, клопотання про зупинення їх дії не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду