Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 570/6345/18
провадження № 61-14643 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Троянчук Дмитро Миколайович,
відповідачі: ОСОБА_2, Заборольська сільська рада Рівненського району Рівненської області, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області,
представник ОСОБА_2 - адвокат Орловська Ярослава Борисівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Троянчука Дмитра Миколайовича, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області у складі судді Кушнір Н. В. від 21 лютого 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С., Гордійчук С. О. від 27 серпня
2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Заборольська сільська рада), Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (далі - УЗНАП Рівненської міської ради), Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру
у Рівненській області) про скасування рішень, запису та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 травня 2018 року у справі № 570/5151/16-ц,
яке набрало законної сили, задоволено її позов до Заборольської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними та скасування
у частині рішень сесії Заборольської сільської ради:
- визнано недійсним та скасовано підпункт 5 пункту 1 Рішення 30 сесії 6 скликання Заборольської сільської ради від 07 травня 2015 року № 302
"Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок" у частині надання дозволу
на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2, орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель запасу Заборольської сільської ради (сільськогосподарського призначення)
для ведення особистого селянського господарства;
- визнано недійсним та скасовано підпункт 1 пункту 1 Рішення 33 (позачергової) сесії 6 скликання Заборольської сільської ради
від 24 вересня 2015 року № 339 "Про відмову в надані дозволу
на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок", щодо відмову їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель
і споруд;
- визнано недійсним та скасовано Рішення 2 сесії 7 скликання Заборольської сільської ради від 07 грудня 2015 року № 25 "Про розгляд звернення громадянки ОСОБА_1" про відмову в передачі їй у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0800 га;
- зобов`язано Заборольську сільську раду на черговій сесії розглянути питання про надання їй безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,0800 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селі Забороль Рівненського району Рівненської області.
Вказувала, що під час розгляду судової справи ОСОБА_2 було присвоєно спірній земельній ділянці кадастровий номер 5624684700:04:006:0303, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 грудня 2016 року
№ НВ-5602649292016.
У подальшому Заборольською сільською радою прийнято рішення
від 21 квітня 2017 року № 162 "Про затвердження технічної документації
та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2" (кадастровий номер 5624684700:04:006:0303, площа 0,0896 га).
27 травня 2017 року ОСОБА_2 було здійснено державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 травня
2017 року, індексний номер 35459128, що підтверджується витягом
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2017 року № 88502914.
Вважала, що рішення Заборольської сільської ради від 21 квітня 2017 року № 162 "Про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2" і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 травня 2017 року, індексний номер 35459128, підлягають скасуванню, оскільки право власності
ОСОБА_2 на земельну ділянку було набуто з порушенням вимог діючого законодавства.
Крім того, для відновлення її порушеного права необхідно скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та скасувати запис у поземельній книзі щодо реєстрації спірної земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.
З урахування наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- скасувати рішення Заборольської сільської ради від 21 квітня
2017 року № 162 "Про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2";
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5624684700:04:006:0303, площею 0,0896 га, розташованої на території Заборольської сільської ради;
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно УЗНАП Рівненської міської ради про державну реєстрацію права власності
ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку від 31 травня 2017 року, індексний номер 35459128;
- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно УЗНАП Рівненської міської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;
- скасувати запис у поземельній книзі щодо реєстрації вказаної земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено право користування спірною земельною ділянкою на час здійснення її приватизації відповідачами
та порушення її прав.
Подані ОСОБА_1 документи, на яких схематично зображено розташування житлового будинку на земельній ділянці, не є рішенням про відведення земельної ділянки та планом, складеним землевпорядною організацією. Крім того, Заборольська сільська рада реалізувала законні власні повноваження відповідно до визначеного ЗК України порядку передачі земельної ділянки у приватну власність.
Також зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права по суті спір не вирішує та буде призводити до нових конфліктів, порушення інтересів інших осіб, а позовні вимоги є такими, що не відповідають критеріям сумісності заходу втручання держави в право особи на мирне володіння майном.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Троянчук Д. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2020 року
та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 19 жовтня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Троянчука Д. М., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано сплатити судовий збір
за подання касаційної скарги і надати документи, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 570/6345/18 із Рівненського районного суду Рівненської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
30 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 підтверджується документами, які є чинними
та не скасовувалися, а саме: рішенням виконкому Новоукраїнської сільської ради від 13 грудня 1979 року № 91, рішенням Рівненської районної ради
від 13 березня 1980 року № 96, випискою з рішення зборів уповноважених колгоспу ім. Дзержинського Рівненського району від 12 листопада
1981 року № 3, свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, будівельним паспортом земельної ділянки
та планом земельної ділянки № НОМЕР_1 .
Крім цього, право користування позивачем земельною ділянкою встановлено судовим рішенням у справі № 570/5151/16-ц, яке набрало законної сили. При цьому оформлення права постійного користування або права власності відповідно до норм ЗК України на землі, які фактично перебувають у користуванні позивача, є необмеженими у часі. Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі
№ 6-1275цс15, вказує, що її право користування земельною ділянкою примусово не припинялося, отже, діями відповідачів порушені її права.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви від УЗНАП Рівненської міської ради, представника ОСОБА_2 - адвоката
Орловської Я. Б., та ГУ Держгеокадастру у Рівненській області на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Троянчука Д. М., в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права,
а доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до незгоди сторони позивача з судовими рішеннями, тому просять суд залишити касаційну скаргу без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України; суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Троянчука Д. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16
ЦК України).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним
та скасовується.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування
в Україні"виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (стаття 2 ЗК України).
Статтею 22 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) буловизначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки
в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості)
і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
Згідно пунктом в) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України.
У статті 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або
у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Відповідно до положень статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або
на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі
у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів
та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки
як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).
Відповідно до статті 16 Закону України "Про державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу
чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї
не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації
із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (частина десята статті 24 Закону України
"Про державний земельний кадастр").
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, врахували положення
ЗК Української РСР, ЗК України 1990 року, інших нормативно-правових актів.
Факт користування земельною ділянкою може підтверджуватись правовстановлюючим документом (державний акт на право користування земельною ділянкою - стаття 23 ЗК України 1990 року; витяг із земельно-шнурової книги, реєстрової книги, погосподарської книги - стаття 20
ЗК Української РСР) або документом, що підтверджує фактичне користування земельною ділянкою (матеріали інвентаризації земель, дані бюро технічної інвентаризації тощо).
Громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України).
Статтями 22, 23 ЗК України 1990 року визначено, що право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Такі положення щодо виникнення права на земельну ділянку закріплено
статтею 125 ЗК України (2001 року).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили із того, що нею не надано належних доказів, що частина земельної ділянки (0,02 га) їй надавалася та відводилася у встановленому земельним законодавством порядку.
Документи, на які посилається позивачка, щодо факту виділення їй земельної ділянки під будівництво у селі Забороль, площею 0,06 га,
не стосуються спірної частини земельної ділянки, площею 0,02 га, й таким її доводам суди надали належну правову оцінку.
Доказів звернення в установленому законом порядку до землевпорядних організацій для оформлення права власності чи користування земельною ділянкою суду позивачем не надано.
30 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до сільської ради із вимогою передати їй у власність земельну ділянку, площею 0,08 га, яка знаходиться
у її користуванні (частина перша статті 118 ЗК України), у чому їй було відмовлено (рішення від 24 вересня 2015 року № 339).
Указана відмова в подальшому була предметом судового розгляду у справі № 570/5151/16-ц, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Судами враховано, що на час ухвалення рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 травня 2018 року (справа № 570/5151/16-ц), рішення Заборольської сільської ради від 07 травня 2015 року № 302
у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 уже було виконано та припинило свою дію. Крім того, станом на 31 травня 2017 року, тобто
до ухвалення цього судового рішення і ще до подання позову у даній справі, ОСОБА_2 на підставі рішення сільської ради від 21 квітня 2017 року № 162 уже оформив право власності на належну йому земельну ділянку (кадастровий номер 5624684700:04:006:0303) площею 0,0896 га, та був її законним власником.
ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 травня 2017 року, індексний номер 35459128, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2017 року № 88502914.
У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги
на неправильне врахування судами обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 570/5151/16-ц. При цьому позов ОСОБА_1 було задоволено, у тому числі, з урахуванням того, що суду не було надано доказів приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.
Документи, на які посилається ОСОБА_1 як на докази,
що підтверджують її право на спірну земельну ділянку (частину),
не є належними й допустимими, не спростовують вищевказаного
та законного права ОСОБА_2 на цю саму земельну ділянку.
При цьому надані документи, на яких схематично зображено розташування житлового будинку на земельній ділянці, не є рішенням про відведення земельної ділянки та планом, складеним землевпорядною організацією,
а інші докази не підтверджують факт того, що особі виділено земельну ділянку для забудови, оскільки відсутня інформація про площу, межі
та координати земельної ділянки.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_1 про те, що оскільки первісне рішення сільської ради від 07 травня 2015 року
№ 302 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою
ОСОБА_2 є незаконним, тому і похідне від нього рішення Заборольської сільської ради від 21 квітня 2017 року № 162 також є незаконним.
При поданні документів на отримання земельної ділянки та оформленні
на неї права власності спірна частина земельної ділянки,
площею 0,02 га, була вільною, а відповідачами у справі дотримано встановленого законодавством порядку та вимог щодо набуття
її у власність та реєстрації.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що задоволення вказаного позову
не забезпечить справедливу рівновагу між інтересами учасників цивільного процесу на мирне користування майном (стаття 1 Першого протоколу
до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Визначений позивачем спосіб захисту порушеного, на її думку, права по суті не вирішує спір, призведе до нових конфліктів між сторонами, а також порушення інтересів інших осіб, він не відповідає критерію сумісності заходу втручання держави в право особи на мирне володіння майном.
Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання касаційної скарги про необхідність врахування під час вирішення цього спору правового висновку, викладеного Верховним Судом України
у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15, колегія судів вважає безпідставними, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі
та у справі, що переглядається у касаційному порядку, є різними.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена
як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Інші наведені доводи касаційної скарги висновків судів першої
та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400
ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду