Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 205/9564/13-ц
провадження № 61-22747св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року у складі судді Басової Н. В. та постановуДніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", далі - АТ "Укрексімбанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог просилосуд в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 08вересня 2008 року№ 50208С31 та № 50208С32 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 50208Z39- квартиру АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, під час проведення виконавчих дій.
Позов обґрунтований тим, що між ПАТ "Укрексімбанк" і ОСОБА_2 08 вересня 2008 року укладені кредитні договори № 50208С31 та № 50208С32, згідно з умовами яких ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у загальному розмірі 540 209,20 дол. США на строк та умовах, передбачених договорами. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем і ОСОБА_1 08 вересня 2008 року укладений договір іпотеки № 50208Z39, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Водночас у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитних договорів у позивача виникло право вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст судових рішеньсуду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровськогоапеляційного суду від 20 листопада 2019 року,позовзадоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами:
від 08 вересня 2008 року № 50208С31, яка станом на 21 лютого 2011 року становить3 882 331,23 грн та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 345 428,20 дол.США, що еквівалентно 2 743287,10 грн; заборгованостіза відсотками - 25 031,47 дол. США, що еквівалентно 198 792,42 грн, пені -122 608,27 грн та трьох процентів річних за період - 29 201,55 дол. США, що станом на 11 жовтня 2018рокуеквівалентно 817 643,40 грн;
від 08 вересня 2008 року № 50208С32, яка станом на 21 лютого 2011 року становить 1 723 100,01 грн та складається із:заборгованості за кредитом у розмірі 183 332,33 дол.США, що еквівалентно 1 455 970,30 грн, заборгованості за відсотками - 24 423,00 дол.США, що еквівалентно 193 960,13 грн, пені- 73 169,50 грнта трьох процентів річних за період з 12 жовтня 2015рокудо 11 жовтня 2018 року- 17 164,17 дол.США, що станом на 11 жовтня 2018року еквівалентно 480 596,76 грн;
звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 08 вересня 2008 року № 50208Z39, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 13398, укладеним між ПАТ "Укрексімбанк"і ОСОБА_1, на нерухоме майно, а саме кв. АДРЕСА_1, яка складається з: 1 - коридор, 2 - житлова, 3 - житлова, 4 - житлова, 5 - кухня, 6 - санвузол, І - лоджія, ІІ - балкон, загальною площею 62,9 кв. м, житловою площею 43,5 кв. м, та належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не нижче 825 820,00 грн, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.
Відстрочено виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки квартири до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"(далі - Закон № 1304-VII).
В іншій частині позову відмовлено.
Стягненоз ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрексімбанк" судові витрати у розмірі 4 188,20 грн, які складаються із: судового збору у розмірі 229,40 грн та витрат на проведення судової експертизи у розмірі 3 958,80 грн.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позичальникумов кредитних договорів належним чином не виконувала, позивач використав право дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Зважаючи на невиконання позичальником основного зобов`язання за вищевказаними кредитними договорами у позивача виникло право в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки позичальнику надані кредитні кошти в іноземній валюті, а також немає доказів того, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідача та не використовується для постійного проживання, суд дійшов висновку, що Закон № 1304-VII поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим така обставина є підставою для зупинення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону, а не підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення, у якій просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що оскаржувані рішення є незаконними і необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин статті 525, 526, частини першу, другу статті 536, статті 549, 611, 629, 1048, 1049, частини першу, другу статті 1054 ЦК України, вимоги пунків 2.1.5 і 7.3 договору іпотеки від 08 вересня 2008 року № 50208Z39, підпункти 2.1.1, 2.5.1., 2.4.2, пункт 6.1 кредитних договорів, статті 7, 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV), статтю 19 Закону України "Про заставу".
Суди не звернули уваги, що відомості про особу боржника є відмінними від відомостей про майнового поручителя (іпотекодавця), до якого Банк звернувся з позовом. Банк не позбавлений права за наявності судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Суди не врахували, що законодавством і умовами кредитних договорів передбачено, що проценти за користування кредитними коштами виплачуються щомісяця до повного погашення основного боргу.
Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості, зазначеної у рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року у справі № 2-4486/11, а саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов`язання, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу і будь-якого збільшення суми до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1, чия особа не збігається з особою боржника ОСОБА_2 . Крім того, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року у справі № 2-4486/11 не виконане.
Суд першої інстанції не правильно зазначив загальний розмір вимог і всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Ця обставина також залишилась поза увагою суду апеляційної інстанції.
Суди під час постановлення судових рішень не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін за цим договором і не позбавляє Банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості.
Суди не звернули уваги, що в разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Суд першої інстанції, вирішивши спір, не зазначив у резолютивній частині рішення загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки в іноземній валюті.
Суди залишили поза увагою правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-у, провадження № 14-446цс18.
Суд порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, безпідставно зазначив про відстрочення виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом № 1304-VII. У Законі № 898-IV не передбачено відстрочення рішення суду.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Вакула І. В. просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Суди обґрунтовано виходили з того, що Банк скористався своїм правом та достроково звернувся до суду про стягненння заборгованості. Як наслідок право нараховувати проценти, передбачені договором кредиту, припиняється.
Водночас предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, а не сума заборгованості за кредитним договором.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 08 вересня 2008 року між ПАТ "Укрексімбанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 50208С31, відповідно до умов якого, а також додаткових договорів від 30 січня 2009 року № 50208С31-1, від 17 серпня 2009 року, від 28 січня 2010 року № 50208С31-2, № 50208С31-3, від 12 лютого 2010 року № 50208С31-4, від 29 грудня 2011 року № 50208С31-5 вона отримала кредитні кошти у розмірі 350 209,20 дол. США строком до 07 серпня 2033 року (т. 1, а. с. 20-51).
08 вересня 2008 року між ПАТ "Укрексімбанк" і ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 50208С32, відповідно до умов якого, а також додаткових договорів від 17 серпня 2009 року № 50208С32-1, від 12 лютого 2010 року № 50208С32-2, від 29 грудня 2011 року, № 50208С32-3 вона отримала кредитні кошти у розмірі 190 000,00 дол. США строком до 07 вересня 2018 року (т. 1, а. с. 52-72).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року, яке набрало законної сили 12 липня 2011 року, стягнено солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрексімбанк"заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 50208С31 в розмірі 3 064 687,83 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 345 428,20 дол. США, що еквівалентно 2 743 287,10 грн; заборгованість за відсотками - 25 031,47 дол. США, що еквівалентно 198 792,42 грн; пені - 122 608,27 грн, а також заборгованість за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 50208С32 у розмірі 1 723 100,01 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 183 332,33 дол. США, що еквівалентно 1 455 970,30 грн, заборгованості за відсотками - 24 423,00 дол. США, що еквівалентно 193 960,13 грн, пені - 73 169,50 грн (т. 2, а. с. 23-25).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року, у позові ОСОБА_2 до ПАТ "Укрексімбанк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання недійсними кредитних та іпотечних договорів відмовлено (т. 1, а. с. 132-139).
Згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання божником умов кредитного договору та/або порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, а у разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пункті 5.3 цього договору, або будь-яким іншим чином відповідно до законодавства України, чинного на дату звернення стягнення, за вибором іпотекодержателя.
Згідно з підпунктом б пункту 5.3 договору іпотеки звернення стягнення іпотекодержателя на предмет іпотеки, що не є державним майном, та задоволення вимог може здійснюватися у будь-який спосіб, на вибір іпотекодержателя, у тому числі іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет іпотеки у будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України "Про іпотеку". При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, яка проводиться на час звернення стягнення відповідно до чинного законодавства України. Іпотекодержатель зобов`язаний продати предмет іпотеки за найвищою ціною, яка запропонована будь-яким потенційним покупцем.
Позивач направив передбачену статтею 35 Закону України "Про іпотеку" вимогу про усунення порушення відповідачу, яка отримана ним 13 листопада 2010 року.
Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07 квітня 2018 року № 192-18, ринкова вартість спірної квартири станом на дату проведення експертизи становила 825 820,00 грн (т. 2, а. с. 190-212).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (стаття 526 ЦПК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, дійшла правового висновку
про те, що з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України,
а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі і саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не безумовно в національній валюті, відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, про неможливість ухвалення судом рішення
про стягнення боргу в іноземній валюті.
Наведене дає підстави для висновку, що в разі укладення сторонами кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, суд має ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. Визначення у рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті не відповідає вимогам законодавства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, провадження № 14-600цс18.
Встановлено, що кредитні договори від 08 вересня 2008 року укладені між Банком та ОСОБА_2 в іноземній валюті.
Тому, враховуючи відповідні норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, необхідно виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції посилання на еквівалент заборгованості за кредитними договорами у гривні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанції обгрунтовано дійшли висновку, що Банк, звернувшись з вимогами про дострокове повернення кредиту, втратив у подальшому право на нарахування процентів, передбачених кредитним договором.
Суди у відповідній частині врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими для застосування (частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними. Судова практика у відповідній категорії справ є сталою.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року, яке набрало законної сили 12 липня 2011 року, стягнено солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрексімбанк"заборгованість за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 50208С31 в розмірі 3 064 687,83 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 345 428,20 дол. США, що еквівалентно 2 743 287,10 грн; заборгованість за відсотками - 25 031,47 дол. США, що еквівалентно 198 792,42 грн; пеня - 122 608,27 грн, а також заборгованість за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 50208С32 у розмірі 1 723 100,01 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 183 332,33 дол. США, що еквівалентно 1 455 970,30 грн, заборгованості за відсотками - 24 423,00 дол. США, що еквівалентно 193 960,13 грн, пеня - 73 169,50 грн (т. 2, а. с. 23-25).
Суд касаційної інстанції зауважує, що у цій справі предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд не переглядає рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року, яким визначено еквівалент заборгованості. Для суду має правове значення те, що цим судовим рішенням встановлено заборгованість в іноземній валюті відповідно до укладених між Банком та ОСОБА_2 кредитних договорів від 08 вересня 2008 року.
Згідно зі статтею 575 ЦК України та статтею 1 Закону № 898-IV іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону № 898-IV). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону № 898-IV).
Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до статей 12 і 33 Закону № 898-IV одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону № 898-IV).
Закон № 898-IV визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону № 898-IV) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону № 898-IV); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону № 898-IV).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону № 898-IV).
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону № 898-IV).
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону № 898-IV). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону № 898-IV).
Отже, суди, задовольнивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що суд необґрунтовано застосував норми Закону № 1304-VII.
Відповідно до пункту 1 Закону № 1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами -резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Позивач не надав інформації, що у відповідача є інше нерухоме житлове майно, яке вона використовує як місце постійного проживання.
Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку, що поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що встановлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон № 1304-VIIє правовою підставою, що забороняє органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, на яких поширюється дія цього Закону.
З урахуванням встановлених обставин справи висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх не спростовують, зводяться до незгоди із судовими рішеннями, власного тлумачення норм матеріального права, необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.