ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/899/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РВС Банк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Алданова С.О., судді - Мартюк А.І., Зубець Л.П.)
від 01.04.2021
у справі за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства "РВС Банк"
про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 215 280,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У січні 2021 року Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави (надалі - прокурор) в особі Міністерства оборони України (надалі - Міністерство оборони України, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" (надалі - ПрАТ "РВС Банк", відповідач) про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 215 280,00 грн.
1.2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо сплати грошової суми на підставі банківської гарантії № 3335-18Г від 03.06.2018.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/899/21 позовну заяву та додані до неї документи повернуто на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
2.2. Суд першої інстанції зазначив, що Міністерство оборони України є належним органом, уповноваженим державою здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах, про що також і сам прокурор зазначав у позовній заяві. При цьому, є самостійною юридичною особою, наділеною необхідним обсягом процесуальної дієздатності для здійснення функцій щодо захисту майнових прав та інтересів держави.
2.3. Також суд встановив, що спірний договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету) № 286/3/18/209 від 05.06.2018 укладений Міністерством оборони України в особі директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, тобто укладений юридичною особою в особі її уповноваженої особи. Бенефіціаром за гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018, якою забезпечене виконання вказаного вище договору поставки, є Міністерство оборони України, а отже, воно, як сторона договору та бенефіціар за гарантією має право пред`являти позови до банку, що випливають із цих правочинів.
2.4. Місцевий господарський суд, з огляду на предмет позову (стягнення суми за гарантією) та наявність у позивача процесуальної дієздатності, дійшов висновку про недоведення прокурором наявності обставин, з якими законодавець передбачає можливість подання такого позову саме прокурором.
2.5. 01.04.2021 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу прокурора задовольнив, ухвалу місцевого господарського суду скасував, а справу № 910/899/21 передав на розгляд до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі відповідно до Глави 2 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
2.6. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цьому спорі, оскільки Міністерство оборони України, будучи обізнаним про порушення відповідачем інтересів держави у вигляді відмови у виплаті сум банківської гарантії від 04.06.2018 № 3335-18Г, протягом розумного строку не вживало заходи щодо стягнення з банку грошових коштів, право на отримання яких виникло у позивача у зв`язку з недотриманням умов договору поставки. Доказів виконання відповідачем обов`язку зі сплати грошових коштів в сумі 215 280,00 грн у зв`язку з порушенням постачальником зобов`язань, належне виконання яких забезпечено банківською гарантією від 04.06.2018 № 3335-18Г, до матеріалів справи не надано.
2.7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені прокурором у позовній заяві обґрунтування наявності правових підстав для звернення його до суду з позовом у цій справі є сумісним з розумінням "інтереси держави" та достатнім для відкриття провадження у справі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
3.1. 29.04.2021 ПрАТ "РВС Банк" звернулося із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
3.2. У касаційній скарзі скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми частини 5 статті 75, статті 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Також заявник касаційної скарги зазначає про порушення судом апеляційної інстанції принципу юридичної визначеності res judicata, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у іншій справі № 910/20730/20 вже було досліджено та встановлено необґрунтованість доводів прокурора та повернуто позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, заявник касаційної скарги просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/12705/18.
3.3. ПрАТ "РВС Банк" стверджує, що прокурором не доведено наявність обставин, з якими законодавець передбачає можливість подання такого позову. Скаржник вважає, що твердження прокурора щодо того, що орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином їх здійснює, повинні бути доведені відповідними доказами, оскільки за змістом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження правових підстав для такого представництва.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу прокурор проти її задоволення заперечує та просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Прокурор стверджує, що він, виконуючи субсидіарну роль, звернувся до суду замість відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює такого захисту. У цій справі прокурор не виступає в якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки Міністерство оборони України, як суб`єкт владних повноважень, хоча і може захистити інтереси держави, проте з позовом про стягнення з відповідача суми гарантії не звертався.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
4.1. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.2. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
4.3. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави; 2) необхідність їх захисту; 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.4. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII, в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
4.5. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в редакції чинній на час звернення з позовом до суду).
4.6. Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
4.7. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
4.8. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.9. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
4.10. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
4.11. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
4.12. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 37-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
4.13. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
4.14. Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
4.15. У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
4.16. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
4.17. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
4.18. Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду, висновки, викладені у пунктах 44 - 48, 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
4.19. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
4.20. Як свідчать матеріали справи, на виконання частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при зверненні з позовом до суду обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України. Прокурор вказував, що внаслідок дій Міністерства оборони України щодо зволікання із зверненням до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018 було порушено економічні інтереси держави.
4.21. Тобто прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист у спірних правовідносинах - позивача у справі: Міністерство оборони України. Окрім того, на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
4.22. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Міністерство оборони України отримавши 12.02.2019 від відповідача лист, в якому ПрАТ "РВС Банк" повідомило позивача про відмову у задоволенні вимоги щодо сплати грошових коштів за банківською гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018, не зверталося з відповідним позовом про стягнення цих коштів у судовому порядку.
4.23. Також, апеляційним господарським судом встановлено, що Військова прокуратура Київського гарнізону звернулася з цим позовом лише після того, як отримала від Міністерства оборони України відповідь на своє звернення, в якому позивач повідомив, що з позовом про стягнення з ПрАТ "РВС Банк" коштів за гарантією він не звертався.
4.24. Тобто, Міністерство оборони України не вчиняло жодних дій для захисту інтересів держави, як і не мало наміру їх вчиняти після отримання відповідного повідомлення прокурора, складеного в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
4.25. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цьому спорі, оскільки Міністерство оборони України, будучи обізнаним про порушення відповідачем інтересів держави у вигляді відмови у виплаті сум банківської гарантії від 04.06.2018 № 3335-18Г, протягом розумного строку не вживало заходи щодо стягнення цим коштів.
4.26. За таких обставин, встановивши, що компетентний орган (позивач) жодних заходів для захисту інтересів держави протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави в цьому випадку не вжив, зокрема, не звернувся самостійно до господарського суду з позовом та, враховуючи ризик спливу передбаченого законом строку позовної давності для звернення Міністерства оборони України до суду з позовною вимогою про стягнення коштів за банківською гарантією, на необхідність врахування чого вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, правомірності звернення до суду з цим позовом.
4.27. У касаційній скарзі скаржник вказує на необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/12705/18. У зазначеній постанові Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного господарського суду про неналежність здійснення позивачами захисту інтересів держави, оскільки між претензіями позивача, які були адресовані відповідачу і зверненням до суду прокуратурою пройшов незначний проміжок часу.
4.28. У справі, що переглядається, між претензією позивача та звернення прокурора до суду пройшло 10 місяців, а тому фактичні обставини справи у вказаній справі та справі, що переглядається, не є подібними.
4.29. Крім того, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 917/665/20, від 07.04.2021 у справі № 913/124/20, від 09.06.2021 у справі № 916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
4.30. Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції принципу юридичної визначеності res judicata, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі № 910/20730/20 вже було досліджено та встановлено необґрунтованість доводів прокурора та повернуто позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції відхиляються, з огляду на те, що цей принцип застосовується до остаточного судового рішення, а повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею.