Постанова
іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 166/1442/18
провадження № 51-5704км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Рибачук Г. А.,
у режимі відеоконференції:
захисника Сіліка В. І.,
засудженого ОСОБА_1,
потерпілої ОСОБА_2,
законного представника потерпілого ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Сіліка В. І. на вирок Львівського апеляційного суду від 26 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030170000419, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Ратне Ратнівського району Волинської області та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Цивільний позов ОСОБА_2 у її інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди задоволено повністю, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 150 000 грн і 65 000 грн відповідно у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо цивільного позову прокурора, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він 21 вересня 2018 року приблизно о 19:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21103 (реєстраційний номер НОМЕР_1, їдучи зі швидкістю більше 50 км/год на вул. Партизанській у напрямку вул. Центральної в смт Ратне Волинської області, порушив вимоги пп."б" п. 2.3, пп."а" п.2.9, пунктів 12.3, 12.4, пп. "б" п. 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_4, які рухалися в попутному напрямку по правому краю проїзної частини.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, потерпілий ОСОБА_4 -середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 15 грудня 2020 року задовольнив касаційну скаргу прокурора з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, скасував ухвалу Рівненського апеляційного суду від 04 червня 2020 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний суд 26 березня 2021 року скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 і його захисник Сілік В. І., не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свої вимоги, засуджений указує, що апеляційний суд необґрунтовано призначив йому суворе покарання. За його твердженням,призначаючи покарання, місцевий суд урахував усі обставини цього кримінального провадження (тяжкість кримінального правопорушення, щире каяття, активне сприяння, повне відшкодування потерпілій ОСОБА_2 матеріальних збитків, пов`язаних із лікуванням її та сина, на суму 55 000 грн). Зазначає, що після заявлення до нього цивільного позову він одразу почав сплачувати кошти потерпілим для відшкодування моральної шкоди, однак повністю її відшкодувати перешкодила хвороба сина, на підтвердження чого у матеріалах кримінального провадження наявні документи. Також стверджує, що за період перебування на обліку в Ратнівському районному секторі філії державної установи "Центр пробації" у Волинській області він добросовісно виконував покладені на нього обов`язки, не вчинив нового кримінального правопорушення, не притягувався до адміністративної відповідальності, позитивно характеризувався за місцем проживання і скарг на його поведінку не надходило. На думку засудженого, апеляційний суд, не зважаючи на вказані обставини, дійшов невмотивованого висновку про призначення йому покарання з реальним його відбуванням.
Захисник Сілік В. І. у поданій касаційній скарзі зазначає, що виправлення та перевиховання його підзахисного можливе без ізоляції від суспільства. Вважає, що перебування засудженого на обліку в Ратнівському районному секторі філії державної установи "Центр пробації" у Волинській області перешкоджало отримувати належні доходи для відшкодування завданої потерпілим шкоди. Рішення апеляційного суду, на його думку, не містить будь-яких посилань на обставину, внаслідок якої ОСОБА_1 не зміг у повній мірі здійснити відшкодування потерпілим моральної шкоди, - хворобу сина засудженого. За його твердженням, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 вид та розмір покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки - спричинення тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, обставину, що обтяжує засудженому покарання - вчинення правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, а також думку потерпілої та законного представника потерпілого, які наполягали на суворому покаранні, характер допущених засудженим грубих порушень ПДР. При цьому суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у межах санкції статті - у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк. Крім того, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд узяв до уваги, що це кримінальне правопорушення є необережним, зважив на особу ОСОБА_1 (раніше не судимий, утримує трьох дітей), досудову доповідь органу пробації, згідно з якою вчинення повторного кримінального правопорушення з боку засудженого та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній; до обставин, що пом`якшують покарання, відніс активне сприяння у розкритті злочину, щире каяття і часткове відшкодування завданих потерпілим збитків. Тоді як вирок апеляційного суду не містить посилань на обставини, які би не були враховані місцевим судом під час застосування до засудженого положень ст. 75 КК і свідчили би про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Сілік В. І. та засуджений ОСОБА_1, навівши відповідні пояснення, підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_2 та законний представник потерпілого ОСОБА_3 теж зазначили про необхідність задоволення касаційних скарг.
Прокурор Рибачук Г. А., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та просила ухвалений у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що зазначені скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, а також правильність вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині сторона захисту не оскаржує.
Стосовно доводів сторони захисту щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, Верховний Суд зазначає таке.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Положеннями ст. 75 КК (у редакції, чинній на час вчинення кримінального правопорушення) передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже неодноразово зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення за змістом ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку діяння. Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету та засади його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинен суд брати до уваги під час призначення покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції під час призначенняОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше не судимий,за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні трьох малолітніх дітей. Також зважив суд і на досудову доповідь органу з питань пробації, в якій зазначено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення з боку засудженого та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній. При цьому місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування потерпілим завданих збитків обставинами, що пом`якшують засудженому покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння - обставиною, що його обтяжує. До того ж суд надав значення і думці потерпілої та законного представника потерпілого, які наполягали на суворому покаранні для засудженого.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено.
Крім того, за таких обставин місцевий суд уважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і, застосувавши до нього положення статей 75, 76 КК, можна звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор та потерпіла ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись, зокрема, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просили скасувати вирок суду першої інстанції. Так, прокурор просив скасувати вказаний вирок та ухвалити новий, яким призначити засудженому за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а потерпіла - скасувати вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання на підставі статей 75, 76 КК та в решті вирок суду залишити без змін.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_2 залишив без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 12 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вищевказане рішення апеляційного суду прокурор оскаржив у касаційному порядку з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК.
Верховний Суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в касаційному порядку, дійшов висновку пронеобґрунтоване застосування апеляційним судом до засудженого положень ст. 75 КК та зауважив, що цим судом не враховано вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, а також наслідків діяння, якими спричинено тілесні ушкодження двом особам (а саме заподіяно тяжкі тілесні ушкодження потерпілій, внаслідок яких їй встановлено інвалідність, та середньої тяжкості тілесні ушкодження малолітньому потерпілому), і скасував ухвалу апеляційного суду.
За наслідком нового апеляційного розгляду Львівський апеляційний суд 26 березня 2021 року задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_2, скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання з реальним його відбуванням.
На обґрунтування свого висновку апеляційний суд указав на те, що місцевий суд, призначаючи засудженому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, не повною мірою зважив на характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не дав оцінки конкретним обставинам справи, а саме тому, що кримінальне правопорушення було вчинене ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння при концентрації алкоголю в крові 1,7 проміле.
Таким чином, апеляційний суд, узявши до уваги висновки, наведені в постанові Верховного Суду, не встановивши нових обставин, які би впливали на призначення ОСОБА_1 покарання, урахувавши тяжкість наслідків, які полягали у заподіянні двом особам тілесних ушкоджень, зокрема, серед яких одній особі встановлена інвалідність, особу засудженого, досудову доповідь органу з питань пробації, обставини, які пом`якшують покарання, та обставини, які його обтяжують, - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою його засуджено, з реальним відбуванням з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК.
Такі висновки апеляційного суду з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.
На думку Верховного Суду, за обставин цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 законне, справедливе та співмірне характеру вчинених ним дій покарання, а тому немає підстав уважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема через незастосування до засудженого положень ст. 75 КК.
Висновки суду апеляційної інстанції достатнім чином мотивовані, а касаційні скарги сторони захисту не містять переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначення засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.
До того ж у кримінальному провадженні насамперед потребує усунення шкода, якої зазнали потерпілі внаслідок тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, яких заподіяв їм ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а тому відсутність у рішенні апеляційного суду посилання на тяжку хворобу його сина, яка перешкодила ОСОБА_1 відшкодувати потерпілим завдану моральну шкоду, за обставин цього кримінального провадження не знижує суспільної небезпеки вчиненого засудженим кримінального правопорушення настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування.
Колегія суддів уважає також безпідставними посилання захисника в касаційній скарзі на позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 20 червня 2019 року у провадженні № 51-1251км19 (справа № 156/577/17), оскільки обставини вчинення кримінального правопорушення у вказаному рішенні істотно відрізняються від тих, що встановлені у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, у згаданій справі на відміну від цієї справи кримінальне правопорушення було вчинено засудженим не у стані алкогольного сп`яніння, та потерпіла просила суд не позбавляти засудженого волі і ставила питання про його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час ухвалення рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги сторони захисту необхідно залишити без задоволення, а вирок Львівського апеляційного суду від 26 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд