Постанова
іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 749/196/19
провадження № 51-1287км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Іваненка І. В., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Костюка О. П.,
перекладача Ніколаєнка А. Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката Костюка О. П. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270000000208, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Урух Лескенського району Кабардино-Балкарської Республіки, Російська Федерація, зареєстроване місце проживання - у АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна за ч. 3 ст. 187 КК на строк 9 років, ч. 4 ст. 187 КК - на строк 11 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбування покарання постановлено обчислювати з 31 серпня 2018 року.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6 207 317 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн - моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди і 1 139 464 грн - майнової шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна й речових доказів.
Вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15 лютого 2017 року приблизно о 20:40 за попередньою змовою із Особою 1, Особою 2, Особою 3, матеріали стосовно яких виділено в окреме кримінальне провадження, з метою заволодіння чужим майном через вхідні двері проникли до будинку ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), де напали на останнього, застосовуючи до нього насильство, яке виразилось у зв`язуванні рук, заклеюванні рота скотч-стрічкою, завданні ударів руками в ділянку голови, обличчя, тулуба та кінцівок, прикладанні гарячої праски до живота, спини і кінцівок, заподіявши ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та легкі тілесні ушкодження, які не спричинили короткочасного розладу здоров`я, тим самим застосувавши до ОСОБА_4 насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, заволоділи його майном на загальну суму 37 249,15 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 24 лютого 2017 року приблизно о першій годині ночі ОСОБА_1 за попередньою змовою із Особою 1, Особою 2, Особою 3, матеріали стосовно яких виділено в окреме кримінальне провадження, з метою заволодіння чужим майном, шляхом відгинання замикаючого пристрою металопластикового вікна проникли до будинку родини ОСОБА_5, розташованого на АДРЕСА_3, напали на родину та, використовуючи предмети, зовні схожі на пістолети, застосували до потерпілого ОСОБА_3 насильство, небезпечне для здоров`я, що виразилось у завданні ударів кулаками і ногами по тулубу та обличчю, зв`язуванні рук, погрожуючи йому застосуванням насильства, небезпечного для життя, а також застосували до потерпілої ОСОБА_2 насильство, що виразилось у зв`язуванні рук, та, погрожуючи їй застосуванням насильства, небезпечного для життя останньої, заволоділи майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на загальну суму 7 417 868,24 грн, що є особливо великим розміром.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2020 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат Костюк О. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,просять скасувати вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 стверджує про фабрикування щодо нього обвинувачення, а також про обмовляння зі сторони потерпілих, які були проінструктовані працівниками поліції.
Як зазначає сторона захисту, що суди не взяли до уваги і неналежно оцінили всі докази у справі, не зазначили, чому зважили на одні докази та відкинули інші, й дійшли неправильного висновку, що докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень є достовірними, належними, допустимими й отримані в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК).
Крім того, засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат Костюк О. П. указують на те, що суд першої інстанції порушив право на захист ОСОБА_1, безпідставно відмовивши стороні захисту:
- у повторному виклику та допиті свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - працівників Сновського ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області, які, на думку засудженого є заінтересованими у його засудженні;
- наданні тимчасового доступу до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю і зберігаються у Сновському ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області;
- проведенні слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Суд апеляційної інстанції, як вважає захисник, не навів обґрунтувань із посиланням на відповідні норми КПК стосовно порушення, допущеного районним судом у цій частині, і сам, порушуючи право на захист ОСОБА_1, безпідставно відмовив у задоволенні заявленого клопотання, самоусунувшись від його розгляду під час апеляційного провадження.
Скаржники свої доводи обґрунтовують також і тим, щосуд першої інстанції безпідставно послався як на належні та допустимі докази і такі, що доводять вину ОСОБА_1 :
- на результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з огляду на те, що вказані особи в ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлені (ідентифіковані) не були і показань у суді безпосередньо не давали. Сторона захисту була позбавлена можливості пересвідчитися в тому, що особами, стосовно яких були проведені НСРД, є саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та поставити їм запитання. Як убачається з матеріалів НСРД, особи стосовно яких вони проводилися, повідомляють, що певні обставини нападу на " ОСОБА_5" їм стало відомо зі слів третіх осіб, і в ході досудового розслідування та судового розгляду встановлені й допитані не були;
- результати проведених НСРД щодо ОСОБА_10, оскільки ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня (а не червня, як це зазначено у вироку) 2017 року дозволу на їх проведення щодо останнього не було надано. Резолютивна частина вказаного рішення взагалі не містить даних про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_10 ;
- результати проведених НСРД щодо ОСОБА_9, оскільки не врахував незаконності залучення до вказаної процесуальної дії як "іншої особи" потерпілого ОСОБА_3 .
Крім того, на думку засудженого і захисника висновок Апеляційного суду Чернігівської області щодо надання дозволу на проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю публічно доступного місця, а саме приміщення Вишгородського ВП ГУНП в Київській області суперечить положенням ч. 2 ст. 267 КПК, оскільки всі приміщення відділків поліції в Україні є режимними об`єктами з охороною, доступ до яких обмежений, а отже, не є публічно доступними місцями в контексті вказаної норми КПК.
Вважають докази обвинувачення недопустимими, через отримання їх із порушенням права на захист ОСОБА_1, оскільки в ході досудового розслідування обвинувачений не був забезпечений перекладачем.
Як на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, засуджений ОСОБА_1 та захисник Костюк О. П. посилаються на неврахування та незастосування положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII), з урахуванням правової позиції, викладеної в п. 103 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року № 13-31кс18.
Разом із тим засуджений ОСОБА_1 зазначає про порушення судом першої інстанції вимог статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і статей 17, 22, 26, 84 - 86, 94, 96, 370, 373, 374 КПК, оскільки суд безпідставно розглянув цивільний позов потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до нього, який не відповідав приписам ст. 175 ЦПК, що за ст. 185 цього Кодексу має наслідком залишення такої позовної заяви без руху, та за відсутності належних і допустимих доказів наявності майна та грошових коштів у потерпілих.
Захисник Костюк О. П., крім цього, у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції порушив статті 404, 405, 419 КПК, оскільки не навів мотивів з посиланням на докази які обґрунтовують висновки суду та спростовують доводи сторони захисту, наведені в апеляційній скарзі, щодо недоведеності вини у пред`явленому ОСОБА_1 обвинуваченні за частинами 3 та 4 ст. 187 КК.
Разом із тим він убачає порушення принципу безпосередності дослідження доказів, їх оцінки (переоцінки), оскільки, на його думку, суд апеляційної інстанції без безпосереднього дослідження в судовому засіданні надав оцінку (переоцінку) доказам - показанням потерпілих та свідків, даним ними під час допиту в суді першої інстанції.
Крім того, вважає, що Чернігівський апеляційний суд обмежився формальною відпискою з приводу винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні, в певній частині продублювавши рішення суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 і захисник Костюк О. П. підтримали свої позиції, викладені у касаційних скаргах, просили скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Прокурор Шевченко О. О. заперечила проти задоволення касаційних скарг, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просила залишити касаційні скарги без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з частиною 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи захисника та засудженого щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість ці обставини були перевірені судом апеляційної інстанції в межах доводів, зазначених у апеляційній скарзі захисника Костюка О. П., який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
Під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК указані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом на виконання ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційних скаргах доводи сторони захисту на заперечення встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК. Ці доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілих та свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав. Показання ОСОБА_1 у судовому засіданні про непричетність до кримінальних правопорушень суд оцінив критично та розцінив, як спосіб захисту останнього та бажання уникнути відповідальності за вчинене.
Викладені у касаційній скарзі доводи засудженого про те, що кримінальне провадження щодо нього було сфабриковано, не є слушними та спростовуються сукупністю безперечних доказів, які містяться у матеріалах кримінального провадження, досліджені в судовому засіданні та оцінені судом під час ухвалення вироку.
Колегія суддів уважає неспроможними доводи захисника Костюка О. П. та засудженого ОСОБА_1 щодо наявності обставин, які, на їх думку, спростовують вину останнього в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, адже його винуватість доведено належними та допустимими доказами.
Зокрема, в судовому засіданніпотерпілий ОСОБА_4 підтвердив факт незаконного проникнення до його квартири та пояснив, що 15 лютого 2017 року приблизно о 20 годині у вікно біля входу хтось постукав, стояли поліцейські, сказали, що крадіжка в сусідньому будинку, та попросили вийти; він вийшов, отримав удар, від чого дещо розгубився; на розі будинку було ще троє, його затягли у коридор, один накинув удавку на шию, інший світив у очі, щоб він не бачив. Зайшовши до будинку, вони вчотирьох повалили його на підлогу, зв`язали руки та ноги скотчем та пластиковими стяжками, після чого три чоловіки за винятком "псевдополіцейського", одягли на обличчя панчохи чорного кольору. Оскільки нападники вдягнули маски на обличчя не відразу, а уже в будинку, він упізнав серед нападників обвинуваченого ОСОБА_1 . Погрози обвинувачених він сприймав як реальні.
Із показань потерпілого ОСОБА_3 у судовому засіданні встановлено обставини незаконного проникнення в ніч з 23 на 24 лютого 2017 року до його оселі невідомих йому людей та пограбування. Зазначив, що він ліг спати в одній кімнаті, дружина та син - в іншій кімнаті на другому поверсі, прокинувся від гучного стуку, у кімнаті включили світло. Один із нападників намагався залізти під подушку, ударив його пістолетом, він схопив нападника за руку з пістолетом і з силою перекинув через ліжко. Коли піднявся, то нападник, що стояв навпроти, кинувся на нього, позаду інші два напали на нього, застосували удушливий прийом. Він постукав два рази по нозі і його відпустили, тому він зрозумів, що це спортсмени. Зброя була в усіх трьох. Він бачив трьох нападників, але відчував, що в коридорі є і четвертий. Один із них постійно перебував біля потерпілого, у нього рухи були спортсмена, постійно крутив головою, розминав спину, професійно реагував на постукування рукою, щоб зменшити силу тиску під час виконання больового прийому. Всі виконували вказівки "спортсмена". Надалі нападники зв`язали його, декілька разів ударили по тулубу і почали погрожувати застосуванням сили до нього, його дружини та дитини, якщо він не віддасть гроші та цінності. Він сприймав погрози як реальні, просив, щоб убили його, а дитину та дружину не чіпали. Під час боротьби маска в одного з них піднялася, і він у світлі ліхтарів роздивився його обличчя. Потім упізнав його на досудовому слідстві. Він бачив, що викрадене нападники складали у його чемодан. У підвальному приміщенні вони забрали накопичувачі інформації з камер спостереження. Нападники вимагали ще гроші, били ногами, говорили, що не та сума, він їм пояснив, що перед цим купив автомобіль. На час написання заяви був у стресовому стані, міг написати неточно, через місяць усе згадав, навіть зміг їх впізнати.
Крім того, потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні також підтвердила факт незаконного проникнення в будинок невідомих у масках та викрадення їх майна і пояснила, що того дня вони з неповнолітнім сином лягли спати близько 22 години, чоловік ліг в іншій кімнаті. Прокинулась від того, що двоє невідомих осіб світили ліхтариком в обличчя. Запитували, де гроші, сейф, погрожували відрізати по пальцю, зґвалтувати її. Зв`язали їх із сином пластиковими хомутами. В руках ці особи тримали предмети, схожі на пістолети, мали ножі. Погрози потерпіла сприймала реально як небезпечні для життя і здоров`я, боялася за своє життя та життя і здоров`я сина.
Викладені у вироку обставини вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень підтверджені також показаннями свідка ОСОБА_7, який пояснив, що 23 лютого 2017 року був на чергуванні з ОСОБА_6 по м. Сновську. Звернули увагу на автомобіль "Ауді" темно-зеленого кольору, в якому сиділо багато осіб кавказької національності. Через деякий час вони знову побачили цей автомобіль напроти об`їзної дороги на вул. Свободи, біля нього бачив п`ятьох спортивної будови тіла дужих чоловіків. Упізнання було проведено за кольоровими фотокартками. У судовому засіданні зазначив, що обвинувачений схожий на одного з тих хлопців.
Із показань свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні встановлено, що 23 лютого 2017 року з 08:00 до 20:00 він перебував на чергуванні в м. Сновську на службовому автомобілі. Після обіду бачили автомобіль темно-зеленого кольору марки "Ауді А-6", що рухався по дорозі від м. Чернігова в напрямку шляхопровода. Вдруге бачили цей автомобіль ближче до вечора. Біля автомобіля стояло п`ять чоловіків у темному одязі. На вигляд вони були не місцеві, кавказької національності, автомобіль також був не місцевий. Упізнання проводилося в м. Чернігові в управлінні поліції, у присутності понятих було пред`явлено чотири фотокартки. Обвинуваченого упізнав як одного з тих, хто стояв біля автомобіля в м. Сновську.
Будь-яких даних про те, що свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 заінтересовані в результатах кримінального провадження засуджений суду не надав.
Мотивуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано взяв до уваги і показання свідка ОСОБА_11 . У судовому засіданні останній показав, що із ОСОБА_1 познайомився два роки тому по роботі в службі таксі. Свідок користувався автомобілями "Ланос" та "Ауді" темно-зеленого кольору, з литовською реєстрацією. У лютому 2017 року привозив ОСОБА_1 із якимось чоловіком до м. Чернігова, вони сиділи приблизно годину в кафе з іншими чоловіками, після чого повернулися до м. Києва. За це ОСОБА_12 дав йому 100 доларів на солярку. Ще раз возив ОСОБА_1 до м. Чернігова приблизно після Нового року у 2017 році, з ним було ще два чоловіки, при собі мали спортивні рюкзаки, між собою говорили про боргові розписки. У місті Чернігові їх зустріли автомобілем, провели до орендованої квартири. У квартирі залишались він, ОСОБА_1 і два чоловіки; обвинувачений сказав будуть змагання, треба почекати, переночували. Потім їздили за місто, поговорили з людьми, вдень вони кудись самі їздили. Згодом поїхали за межі м. Чернігова, у автомобіль сіли ОСОБА_13 і ті двоє, їхали приблизно 40 хвилин. ОСОБА_1 та ті три чи чотири чоловіки взяли рюкзак і пішли, а йому ОСОБА_13 сказав почекати. Чекав він години дві, повернулися вони з тим же рюкзаком, він не бачив, як вони підійшли до автомобіля, чи були у них ще речі. Доїхали до м. Чернігова, їх зустрів автомобіль, мобільний телефон ОСОБА_13 наказав вимкнути. Коли всі інші пішли до квартири, він складав речі у багажнику і побачив у рюкзаку гроші: гривні, долари. Усі вони приблизно однакового зросту, спортивної будови тіла, одягнуті в спортивний одяг. У ОСОБА_13 була спортивна червона куртка.
Крім того, свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні дав показання про те, що познайомився із ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 через свого знайомого ОСОБА_16 . ОСОБА_1 хотів продати свій автомобіль і придбав автомобіль свідка "Ауді А6" днз НОМЕР_1, темно-зеленого кольору з українською реєстрацією. Місяців два-три він із ними спілкувався, вони займалися спортом, між собою розмовляли якоюсь незрозумілою мовою, з ним - ламаною російською, хто з них був лідером, йому невідомо. Від ОСОБА_16 знає, що ОСОБА_13 і ОСОБА_17 зробили собі підробні паспорти. Із ним було проведено впізнання, він упізнав ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_19 . У судовому засіданні впізнав ОСОБА_13 як чоловіка на ім`я ОСОБА_12, якому продавав автомобіль.
Судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів показання потерпілих, свідків, та не надано доказів, які їх спростовують. Окрім цього, не виявлено приводів для обмови ОСОБА_1 жодною з осіб.
Встановлені судом першої інстанціїобставини підтверджені й сукупністю письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема:
- протоколом огляду місця події від 15 лютого 2017 року з додатками до нього, за яким оглянуто господарство АДРЕСА_4 (т. 1, а. п. 224-233);
- протоколом огляду місця події від 24 лютого 2017 року, згідно з яким оглянуто господарство АДРЕСА_3 (т. 2, а. п. 1-19);
- протоколом огляду від 09 березня 2017 року, відповідно до якого у службовому кабінеті № 301 Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області, за адресою: вул. Шевченка, 13, м. Чернігів, оглянуто мобільний телефон Samsung DUOS, білого кольору, моделі GT-S 6802, ІМЕІ: НОМЕР_2 ; НОМЕР_3, без сім-карти (т. 2, а. п. 20-21);
-протоколом обшуку від 26 жовня 2017 року, проведеного у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_5, де проживає ОСОБА_11 . Під час обшуку виявлено та вилучено предмети, що становлять інтерес для слідства в цьому кримінальному провадженні, а саме прозорий футляр округлої форми, в якому міститься монета з металу, схожого на золото, із зображенням квітки та двох "божих корівок" червоного кольору (т. 2, а. п. 26-30);
- протоколом огляду від 02 листопада 2017 року, відповідно до якого в присутності потерпілої ОСОБА_2 оглянуто вміст поліетиленового пакета, у якому знаходяться речі, вилучені при обшуку у свідка ОСОБА_11, серед яких потерпіла ОСОБА_2 упізнала прозорий футляр округлої форми, в якому знаходиться монета з металу схожого на золото, діаметром 4 см. (т. 2, а. п. 35 - 40);
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 липня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 впізнав особу під № 2 ( згідно з довідкою слідчого на фотознімку під № 2 зображено ОСОБА_1 (т.2, а.с.51-53)), як таку, про яку зазначав під час допиту;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 вересня 2017 року, у ході чого свідок ОСОБА_20 заявила, що впізнає за № 1 чоловіка, який в останніх числах листопада 2016 року можливо був присутній із її квартирантом ОСОБА_21, коли вона останньому передавала ключі від квартири АДРЕСА_6 . Згідно з довідкою слідчого на фотознімку за цим номером зображено ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 54-56);
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2017 року, у ході якого свідок ОСОБА_11 упізнав особу за загальними рисами обличчя, зображену на фотознімку № 3, як особу на ім`я ОСОБА_12, про якого він указував під час допиту. Згідно з довідкою слідчого на фотознімку за цим номером зображено ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 65 - 67);
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 серпня 2017 року, у ході чого свідок ОСОБА_6 за загальними рисами обличчя впізнав особу, зображену на фотознімку № 4 (згідно з довідкою слідчого на фотознімку під № 4 зображено ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 76-78)), як того, кого він бачив біля автомобіля "Ауді А6" у м. Сновську 23 лютого 2017 року;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 серпня 2017 року, у ході чого свідок ОСОБА_7 впізнав особу, зображену на фотознімку № 3 ( згідно з довідкою слідчого на фотознімку під № 3 зображено ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 79-81), як того, кого він бачив 23 лютого 2017 року біля автомобіля "Ауді А6" у м. Сновську;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 серпня 2017 року, у ході чого свідок ОСОБА_10 заявив, що впізнає особу, зображену на фотознімку № 2 (згідно з довідкою слідчого на фотознімку під № 2 зображено ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 96 - 98), про яку він указував у ході допиту;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання від 01 вересня 2018 року, у ході чого потерпілий ОСОБА_3 у слідчій кімнаті серед чотирьох осіб упізнав за формою підборіддя, носа, за голосом, за спортивною будовою тіла особу, яка стояла першим до дверей, як особу, яка скоїла розбійний напад на нього 24 лютого 2017 року. Першим до дверей стояв ОСОБА_1 (т. 3, а. п.73-77);
- висновком портретної експертизи від 01 вересня 2018 року № 1070 у графічному файлі з назвою "Інтерпол дані по ОСОБА_1.pdf" та в графічному файлі із назвою "Затримана особа.jpg" на диску для лазарних систем зчитування формату CD-R зображена одна і та ж особа (т. 2, а. п.180-188).
- висновком судово-медичної експертизи від 16 лютого 2017 року № 156, яким встановлено наявність тілесних ушкоджень, локалізацію та ступінь їх тяжкості у потерпілого ОСОБА_4 (т. 2, а. п.149, 150);
- висновком судово-товарознавчої експертизи від 19 квітня 2017 року № 1879/1880/17-24, відповідно до якого вартість мобільного телефона "Samsung" моделі GT-S6802 (SEK), за умови його функціонування, на вторинному ринку України станом на 15 лютого 2017 року може складати 450 грн. Середня ринкова вартість стартового пакета "Лайфселл" станом на 15 лютого 2017 року становить 30 грн (т. 2, а. п. 152-156);
- висновком судово-товарознавчої експертизи від 16 червня 2017 року № 399, згідно з яким ринкова вартість (у брухті) семи злитків, виготовлених із золота 999,9 проби, станом на 24 лютого 2017 року могла становити 740 537 грн; ринкова вартість (у брухті) комплекта, який складається із ланцюжка, виготовленого із лігатурного сплаву золота 750 проби, вагою 50 г, кулона у вигляді ікони Божої Матері, виготовленого з лігатурного сплаву золота 750 проби, вагою 10 г, браслета, виготовленого з лігатурного сплаву золота 750 проби, вагою 100 г, станом на 24 лютого 2017 року могла становити 126 963, 20 грн; ринкова вартість (у брухті) ланцюжка, виготовленого з лігатурного сплаву золота 958 проби, вагою 5 г станом на 24 лютого 2017 року могла становити 5067, 90 грн; ринкова вартість (у брухті) ланцюжка, виготовленого із лігатурного сплаву золота 958 проби, вагою 2 г, станом на 24 лютого 2017 року могла становити 2027,16 грн (т. 2, а. п. 162-172).
Крім того, за результатами НСРД у цьому кримінальному провадженні районним судом встановлено таке:
- у ході негласної слідчої (розшукової) дії стосовно ОСОБА_8, дозвіл на проведення якої надано за ухвалою слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 22 червня 2017 року, ОСОБА_8 розповів, що йому стала відома інформація, що обікрали одного "бізника", хотіли за гроші продати йому інформацію про грабіжників, але він відмовився платити. Також повідомив про "неруських", які вирішують питання кримінального характеру (т. 2, а. п. 200-204);
- у ході негласної слідчої (розшукової) дії стосовно ОСОБА_9, дозвіл на проведення якої надано за ухвалою слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 23 червня 2017 року, він розповідає про водія, який на відстійнику відкрив багажник у автомобілі й побачив у ньому замотане золото. Йому сказали про пограбування на одну суму, а по факту було зовсім інше, в багажнику були пачки грошей. Він зрозумів, що його обдурили. Також повідомив, що був водій і четверо "неруських", один з яких стояв на вулиці, а троє були в будинку. Пропонував ОСОБА_5 "сработать" по їх затриманню. Знає водія, трьох "дебілов" і замовника (т. 2, а. п. 208 -214).
Доводи сторони захисту про недопустимість доказів за результатами проведених вищевказаних НСРД щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з огляду на те, що цих осіб під час судового розгляду в суді першої інстанції встановлено (ідентифіковано) не було і показань у суді безпосередньо вони не надавали, то вони не ґрунтуються на законі.
Згідно з положеннями ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Суд касаційної інстанції наголошує, що процесуальною підставою для проведення вищевказаних НСРД є ухвали слідчого судді про дозвіл на їх проведення, у яких зазначається вся наявна інформація, одержана в установленому законом порядку, що потребує перевірки. Тобто саме з цих процесуальних документів суд може дійти висновку, чи були в органу досудового розслідування законні підстави для проведення таких заходів, результати яких виступають доказами у кримінальному провадженні.
Із матеріалів провадження вбачається, що за ухвалами слідчого судді надано дозвіл на проведення НСРД щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які можуть бути причетними до вчинення розбійного нападу на родину ОСОБА_3 у м. Сновську Чернігівської області.
Той факт, що не допитано ОСОБА_8 і ОСОБА_9, жодним чином не впливає на висновок районного та апеляційного судів щодо належності й допустимості вищезазначених протоколів за результатами проведення НСРД. Так, як видно з оскаржуваних судових рішень і матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не заявляла клопотання про допит цих осіб під час судового розгляду кримінального провадження. Це ж вбачається з апеляційної скарги та доповнень захисника ОСОБА_22, який лише акцентував увагу на тому, що вищезгаданих осіб у суді першої інстанції встановлено (ідентифіковано) не було, показань у суді вони безпосередню не надавали, однак не заявляв клопотання про їх допит ні в апеляційній скарзі, ні безпосередньо під час апеляційного розгляду.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував в ухвалі довід захисника про необхідність визнання недопустимим доказом результату НСРД стосовно ОСОБА_9 у зв`язку з незаконним, як він вважає, залученням потерпілого до вказаної процесуальної дії. Колегія суддів апеляційного суду правильно звернула увагу на відсутність мотивувань такого твердження, а також відсутність заборони щодо залучення потерпілої особи до цих слідчих дій. Також враховано, що метою проведення НСРД за участю ОСОБА_3 було отримання інформації, відомої ОСОБА_9, про обставини нападу, за яку останній хотів отримати матеріальну винагороду, і ОСОБА_3 з власної волі та під контролем правоохоронного органу намагався дізнатися якомога більше інформації.
Водночас колегія суддів погоджується з тим, що, як стверджує сторона захисту, неправомірним є посилання у судових рішеннях, як на докази винуватості засудженого, на фактичні дані, що були отримані за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, проведених за ухвалами слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 26 липня 2017 року (а не від 26 червня 2017 року, що обґрунтовано визнано колегією суддів апеляційної інстанції опискою у вироку) та від 24 жовтня 2017 року з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення.
За ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року надано дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а саме: - аудіо,- відеоконтролю публічно доступного місця - приміщення Вишгородського ВП ГУНП в Київській області. За змістом указаної ухвали в ході оперативних заходів працівники поліції отримали інформацію про те, що ОСОБА_10, який перебуває у дружніх відносинах, у тому числі, і з ОСОБА_1, обізнаний стосовно злочинної діяльності останнього і володіє інформацією про місця скоєння злочинів та збуту викраденого майна (т. 2, а. п. 215, 216).
Також за ухвалами слідчого судді вказаного суду від 24 жовтня 2017 року надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_8 (т. 2, а. п. 231-233), ОСОБА_9 (т. 3, а. п. 1-3) та ОСОБА_11 (т. 3, а. п. 12-14), які можуть бути причетними до вчинення розбійного нападу на ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4, а саме надано дозвіл на здійснення - аудіо-, відеоконтролю місця - приміщення Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
За результатами проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій було складено відповідні протоколи, які разом з аудіо- та відеозаписами цих дій сторона обвинувачення надала суду як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
За таких обставин необхідно зазначити, що негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин і особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом.
У свою чергу допит - це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, експерта показань про обставини, що мають значення для кримінального провадження.
Як визначено положеннями ч. 3 ст. 224 КПК, перед допитом встановлюється особа, роз`яснюються її права, а також порядок проведення допиту.
У контексті викладеного та з огляду на зміст протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дійколегія суддів вважає, що під виглядом цих негласних слідчих (розшукових) дій у приміщеннях поліції фактично був проведений саме допит ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . При цьому зазначеним особам не були роз`яснені їх процесуальний статус і права, зокрема право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання.
З огляду на зазначені порушення кримінального процесуального закону відповідно до п. 4 ч.2 ст. 87 КПК фактичні дані, отримані за результатами указаних негласних слідчих (розшукових) дій, необхідно визнати недопустимими доказами та виключити посилання на них з оскаржених судових рішень.
Водночас Верховний Суд вважає, що виключення цих доказів з обсягу доказів, які покладені судами на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК, не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, оскільки винуватість засудженого підтверджується сукупністю інших переконливих і достатніх доказів, безпосередньо досліджених під час судового розгляду й оцінених судом згідно зі ст. 94 КПК.
На переконання суду касаційної інстанції, заявлений у справі цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішено відповідно до вимог закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час визначення та обґрунтування стягнення на користь потерпілих у рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди було враховано конкретні обставини провадження і докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні.
Орган досудового розслідування для визначення вартості викраденого у потерпілих майна із дотриманням вимог статей 242, 243 КПК залучив експерта, про що слушно зазначив суд апеляційної інстанції.
Згідно з висновком експерта від 16 червня 2017 року № 399 було проведено оцінку викраденого майна, експерта було повідомлено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, під час експертизи використовувалися різні інформаційні джерела та підходи.
З урахуванням принципу змагальності кримінального процесу та обов`язку доказування, за відсутності обґрунтованого заперечення сторони захисту проти вказаного висновку, його правильно взято до уваги під час визначення вартості викраденого майна. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції обґрунтовано зазначила, що до цивільного позову потерпілих було додано докази, які свідчили про достатній майновий стан останніх і сторона захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції жодних зауважень до цивільного позову не висловлювала, а наполягала на його невизнанні в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції також належним чином перевірив і обґрунтовано спростував у рішенні доводи сторони захисту про недотримання потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пунктів 6, 7, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК під час подачі цивільного позову і визнав їх надуманими та викладеними без належного мотивування. При цьому зауважив про невизнання ОСОБА_1 своєї вини як під час досудового розслідування, так і в ході судового провадження, що унеможливлювало досудове врегулювання спору стосовно відшкодування завданих злочином збитків. Пунктом 7 вказаної норми передбачено, що в позові зазначаються відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, тобто такі дані мають бути вказані у цивільному позові лише при здійсненні цих заходів. Так само судова колегія зауважила, що незазначення у цивільному позові попередніх розрахунків суми судових витрат свідчить про відсутність їх, і не може свідчити про недотримання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК.
Доводи захисника та засудженого про порушення права на захист ОСОБА_1 через незабезпечення його під час досудового розслідування перекладачем, що має наслідком недопустимість доказів обвинувачення, колегія суддів вважає також необґрунтованими.
Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право користуватись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження у перекладі на їх рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.
Як регламентовано п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК, підозрюваний, обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
Так, у міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією з гарантій права на справедливий суд відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 6 цієї Конвенції, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
За матеріалами кримінального провадження, встановивши у підготовчому судовому засіданні 27 грудня 2018 року, крім іншого, що обвинувальний акт та доданий Реєстр матеріалів досудового розслідування вручений обвинуваченому ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 23, 293 КПК, суд прийняв рішення про повернення обвинувального акта з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270000000208 щодо ОСОБА_1 прокурору (т. 1, а. п. 69-72).
Відповідно до постанови старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернігівській області Солохненко С. В. від 07 лютого 2019 року залучено перекладача Колпакову І. І. для здійснення перекладу показань та інших документів у кримінальному провадженні № 12018270000000208 (т. 3, а. п. 239).
Колегія суддів зазначає, що органом досудового розслідування виконано вимоги закону про вручення обвинуваченому ОСОБА_1 копій процесуальних документів по суті обвинувачення в перекладі російською мовою, якою він володіє, що підтверджується розпискою про отримання копій обвинувального акта та реєстром матеріалів досудового розслідування від 26 лютого 2019 року (т. 1, а. п. 33).
Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи сторони захисту про порушення права ОСОБА_1 на захист у зв`язку з незалученням перекладача та обґрунтовано зазначив про те, що під час досудового розслідування підозрюваному неодноразово було роз`яснено його права, в тому числі й у присутності захисника, проведено слідчі та процесуальні дії, вручено процесуальні документи українською мовою і жодних клопотань про залучення перекладача ОСОБА_1 не заявляв.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, з моменту затримання ОСОБА_1 був забезпечений захисником. Відповідно до протоколу затримання особи від 31 серпня 2018 року в присутності захисника затриманому ОСОБА_1 було роз`яснено його процесуальні права, в тому числі право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. Ознайомившись із підставами затримання, правами та обов`язками, ОСОБА_1 заяв, клопотань та скарг не подавав (т. 3, а. п. 49-50).
Таким чином, оскільки засуджений ОСОБА_1, захист інтересів якого здійснював професійний захисник, був ознайомлений зі своїми правами під час досудового розслідування, не заявив про необхідність залучення перекладача, і перекладач йому був забезпечений одразу після того, як було повернуто обвинувальний акт прокурору, Верховний Суд вважає, що в цьому кримінальному провадженні прав ОСОБА_1 на захист у зв`язку з відсутністю перекладача під час досудового розслідування порушено не було.
Також необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 і його захисника Костюка О. П. про порушення судом першої інстанції права на захист ОСОБА_1, через безпідставну, як вони вважають, відмову стороні захисту:
- у повторному виклику та допиті свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - працівників Сновського ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області, які, на думку засудженого, були заінтересовані у його засудженні;
- наданні тимчасового доступу до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю, що зберігаються у Сновському ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області;
- проведенні слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку розглянув заявлені захисником Костюком О. П. клопотання щодо вищевказаних питань та постановив ухвалу 14 січня 2020 року, якою відмовив у задоволенні клопотання захисника за безпідставністю (т. 3, а. п. 132, 133). При цьому вказав, що суд допитав свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які дали свідчення про обставини, за яких бачили автомобіль у м. Сновську, та упізнали в одній з осіб, що стояла біля автомобіля, обвинуваченого. Сторона захисту і сторона обвинувачення в судовому засіданні під час допиту зазначених свідків детально з`ясовували обставини, ставили їм запитання. Вказав і на те, що з відповідним клопотанням сторона захисту під час досудового слідства не зверталася.
Статтею 333 КПК передбачений порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження.
Положення цієї статті передбачають, що у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
Необхідно зазначити, що будь-яка сторона кримінального провадження, в тому числі й сторона захисту, відповідно до вимог ст. 96 КПК, має право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
Наведеними правами сторона захисту скористалася, проте будь-яких даних на підтвердження недостовірності показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надавала.Питання щодо достовірності показань зазначених свідків суд вирішив у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку у справі.
Зважаючи на приписи ст. 333 КПК, суд також правильно не встановив правових підстав для надання під час судового провадження тимчасового доступу до речей і документів - даних з журналів реєстрації виїзду та в`їзду службового транспорту, видачі - здачі табельної зброї, інструктажів особового складу, графіків добового чергування особового складу, маршруту патрулювання ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ще й з огляду на те, що це не має доказового значення в цьому кримінальному провадженні, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, вказавши про це у своєму рішенні.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що потерпілі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 впізнали ОСОБА_1 як одного з осіб, що вчинили на них напад, в ході якого вони розгледіли його обличчя, крім того, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 впізнали в обвинуваченому особу, яка перебувала у м. Сновську поблизу місця нападу на сім`ю ОСОБА_5, а свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні повідомив про поїздку ОСОБА_1 з іншими особами за межі м. Чернігова: там вказані особи залишили автомобіль, в якому він їх чекав, а після їх повернення, коли вони верталися до м. Чернігова, він, складаючи речі у багажнику, виявив у сумці гривні та долари.
За встановлених обставин невирішення судом апеляційної інстанції клопотання сторони захисту не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке б могло бути підставою для скасування судового рішення.
Також необґрунтованими є доводи захисника про порушення апеляційним судом вимоги безпосередності дослідження доказів.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, допускається лише за наявності відповідного клопотання учасників та за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
За приписами статей 404, 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Отже, в контексті ст. 404 КПК апеляційний суд не зобов`язаний досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд у рішенні не дав іншої оцінки доказам, зазначеним у вироку на підтвердження встановлених обставин, ніж та, яку дав їм суд першої інстанції. А тому доводи в касаційній скарзі захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог принципу безпосередності дослідження доказів під час апеляційного розгляду також є необґрунтованими.
Разом із тим твердження засудженого та захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ч. 5 ст. 72 КК) є слушними з огляду на таке.
Частиною 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згодом Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" (далі - Закон № 2046-VIII), який набув чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК було викладено у такій редакції: "попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті".
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046- VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838- VIII.
Отже, вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 КК необхідно керуватися у конкретному випадку, варто враховувати саме час вчинення особою діяння, як це зазначено у частинах 2 та 3 ст. 4 КК, а не час застосування до особи попереднього ув`язнення.
ОСОБА_1 вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення 15 та 24 лютого 2017 року, тобто до 21 червня того ж року, у зв`язку з чим необхідно було йому зарахувати попереднє ув`язнення у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Однак суд першої інстанції не зарахував ОСОБА_1 у строк покарання попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі на підставі вказаної вище норми закону, хоча мав би зарахувати указаний строк з моменту затримання обвинуваченого 31 серпня 2018 року до дня набрання вироком законної сили (23 грудня 2020 року), а суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, не усунув зазначеного порушення.
Враховуючи наведене і вимоги статей 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги необхідно частково задовольнити, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення- змінити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд