Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 333/1262/20
провадження № 61-6830св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, щоу період з 21 вересня 2013 року по 21 листопада
2016 року ОСОБА_1 перебувала із ОСОБА_2 у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від
21 листопада 2016 року. Проте, шлюбні відносини між сторонами припинилися ще у період вагітності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька, ОСОБА_3 . Дитина проживає разом зі ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що з моменту народження дитини відповідач життям доньки не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні.
Крім того, ігнорування відповідачем батьківських обов`язків по вихованню дитини та турботі про її здоров`я підтверджується довідками ДНЗ (ясла-садок) № 94 "Перлина", ПНЗ "Центр дитячої та юнацької творчості Дніпровського району", ЛОР-клініки "Інмедіко".
Позивач вказувала, що у 2017 році ОСОБА_2 навіть звертався до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, однак після проведення судово-біологічної молекулярно-генетичної експертизи, що підтвердила його батьківство, подав заяву про залишення позову без розгляду.
При цьому, підтвердження експертизою батьківства відповідача жодним чином не змінило його ставлення до своєї дитини - він і надалі уникає доньку, а донька навіть не знає, хто її батько.
Аліменти на утримання доньки відповідач сплачує за рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2017 року, оскільки в добровільному порядку сплачувати кошти на утримання дитини відповідач не бажав, наразі має незначну заборгованість з їх сплати.
Посилаючись на те, що нехтування батьківськими обов`язками принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою для дитини, може в подальшому призвести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 листопада
2020 року позовні вимоги задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі
804,80 грн.
Задовольняючи позов та позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що він з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 листопада
2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Висновок апеляційного суду мотивовано відсутністю достатніх підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки. Апеляційний суд зазначив, що у цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року та залишити в силі рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 листопада 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що в даному випадку має місце неправильного застосування норм матеріального права, а саме статті 164 СК України без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18. Заявниця вказує, що судом першої інстанції на підставі належних, допустимих та переконливих доказів, досліджених під час судового розгляду справи, встановлено беззаперечні факти свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов?язків щодо дитини, оскільки відповідач був відсутній у житті дитини із самого її народження, самоусунувся від участі у її вихованні та спілкуванні з нею.
Доводи інших учасників справи
31 травня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а постанову запорізького апеляційного суду від
06 квітня 2021 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Комунарського районного суду міста Запоріжжя.
16 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
З 21 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від
21 листопада 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_3 .
Після розірвання шлюбу дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишилась проживати з матір`ю - ОСОБА_1 .
Згідно копії довідки ДНЗ (ясла-садок) № 94 "Перлина" від 13 березня 2020 року ОСОБА_2 - батько дитини ОСОБА_3 вихованки ДНЗ, протягом перебування дитини у дошкільному навчальному закладі з 09 серпня 2016 року по 30 травня 2019 року, до ДНЗ не звертався, з вихователями не спілкувався, з садочка дитину не забирав, батьківські збори, свята та спільні заходи з батьками не відвідував.
Згідно копії довідки Позашкільного навчального закладу "Центр дитячої та юнацької творчості Дніпровського району" від 12 березня 2020 року,
ОСОБА_3 дійсно займається у гуртках "Фіксики" "Чарівний пензлик", хореографічних гурток "Пірует" з 01 вересня 2019 року. На заняття до гуртків дитину постійно приводить лише мати ОСОБА_1 .
В довідці ЛОР клініки "Інмедіко" від 12 березня 2020 року зазначено, що
ОСОБА_1 зі своєю донькою ОСОБА_3 неодноразово зверталася до лікаря для медичного обстеження, профілактичного щеплення та медичною допомогою ОСОБА_3 . Під час оглядів лікарем дитини завжди була присутня лише мати. Батько дитини ОСОБА_2 жодного разу не був присутній.
Згідно копії розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), станом на 31 грудня 2019 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 становить 1 328,85 грн.
Згідно копії квитанції від 05 травня 2020 року, наданої ОСОБА_2, на рахунок Комунарського ВДВС м. Запоріжжя сплачено грошові кошти у розмірі 1 328,90 грн.
З акту обстеження умов проживання від 21 травня 2020 року, складеного комісією відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради встановлено, що малолітня ОСОБА_3 проживає за адресою:
АДРЕСА_1 разом зі ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_5 (баба), ОСОБА_6 (дід). За результатами бесіди і ставлення членів сім`ї комісія дійшла висновку, що умови для виховання і розвитку малолітньої ОСОБА_3 створені належним чином з урахуванням особливостей та потреб дитини.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14 вересня 2020 року, комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 .
З копії листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 02 квітня 2021 року, щодо розгляду звернення ОСОБА_2 про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 вбачається, що розгляд вказаної заяви припинено у зв`язку з неявкою
ОСОБА_2 на засідання комісії.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" (заява
від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява
№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки уцій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в ній висновки є аналогічні тим, до яких дійшов апеляційний суд у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).