Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 583/1191/20
провадження № 61-5762св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Укрнафта", третя особа - виконуючий обов`язки начальника Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" публічного акціонерного товариства "Укрнафта" Наслєдніков Сергій Валерійович, про стягнення середнього заробітку за період проходження військової служби за контрактом та скасування наказу про звільнення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року, ухвалене суддею Ярошенко Т. О., та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Левченко Т. А., Кононенко Т. Ю., Криворотенка В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він працював слюсарем-ремонтником п`ятого розряду прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - НГВУ "Охтирканафтогаз", ПАТ "Укрнафта"). 29 травня 2017 року трудовий договір між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрнафта" припинено на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом в Національній гвардії України.
ОСОБА_1 посилався на те, що за час проходження ним військової служби, заробітна плата йому не нараховувалася і не виплачувалася, хоча роботодавець повинен був зберегти за ним місце роботи, посаду та середній заробіток на час проходження військової служби у зв`язку з призовом до закінчення особливого періоду, який розпочався в Україні з 17 березня 2014 року.
Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час виконання військового обов`язку за період з 30 травня 2017 року по 31 травня 2020 року у розмірі 299 133 грн.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому посилається на те, що 29 травня 2017 року він подав заяву до НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" про звільнення з роботи з 30 травня 2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом.
Наказом НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 29 травня 2017 року припинено трудовий договір із ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
31 травня 2017 року ОСОБА_1 уклав із військовою частиною 2276 Міністерства внутрішніх справ України контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
02 червня 2020 року він звернувся до НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" із заявою про поновлення його на посаді слюсаря-ремонтника п`ятого розряду проектно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта", у зв`язку зі звільненням з військової служби за контрактом у запас Збройних сил України.
Однак, НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" відмовило йому у поновлені на роботі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що звільнення відбулося на підставі його волевиявлення, відповідно до поданої ним 29 травня 2017 року заяви.
Посилаючись на те, що його звільнення відбулось із прушенням трудового законодавства, зокрема статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також на те, що строк звернення до суду він пропустив з поважних причин, так як про порушення своїх прав дізнався після відмови в поновленні на роботі на його заяву від 02 червня 2020 року, позивач просив поновити строк звернення до суду з вищевказаним позовом та визнати незаконним наказ НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 29 травня 2017 року про припинення трудового контракту з ним.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року вказані позови об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з указаним позовом про скасування наказу про припинення трудового договору. Визнано незаконним наказ НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 29 травня 2017 року про припинення трудового договору (контракту). Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом в період з 31 травня 2017 по 31 травня 2020 року в сумі 169 140 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Сумського апеляційного суду від 05 березня 2021 року рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року змінено в частині вирішення питання щодо судових витрат. В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним, оскільки на час вступу його на військову службу за контрактом була наявна визнана рішенням Ради національної безпеки та оборони України кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені цим рішенням, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на даний час, а тому позивач мав право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку, відповідно до приписів частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ПАТ "Укрнафта" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 листопада 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2021 року й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Обставини справи, встановлені судами
29 травня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву до НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" про звільнення з роботи з 30 травня 2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом.
Наказом НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" від 29 травня 2017 року припинено трудовий договір із ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
31 травня 2017 року ОСОБА_1 уклав із військовою частиною 2276 Міністерства внутрішніх справ України контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
02 червня 2020 року він звернувся до НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" із заявою про поновлення його на посаді слюсар-ремонтник п`ятого розряду проектно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта", у зв`язку зі звільненням з військової служби за контрактом у запас Збройних сил України. Проте, його заява не була задоволена.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У касаційній скарзі заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 статті 36 КЗпП України, як підстави для звільнення працівника, у зв`язку з укладенням контракту на військову службу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) є:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
8 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
"2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання".
Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду", метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
"2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
1 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Отже, на ОСОБА_1 на час спірних правовідносин розповсюджувалися гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на час проходження ним військової служби за контрактом, оскільки рішенням Ради національної безпеки та оборони України констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України. Тому його звільнення обґрунтовано визнано судами незаконним.
Аналогічні по суті висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 441/1896/17 (провадження № 61-8697св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/6498/16-ц (провадження № 61-18316св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 495/6499/16-ц (провадження № 61-34154св18), тому колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Таким чином, судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі є законним та обґрунтованими, відповідають судовій практиці Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставин.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду