Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 302/613/18
провадження № 61-12047св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, Міжгірська районна лікарня,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 24 вересня 2018 року у складі судді Цімботи В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Сектор охорони здоров`я), Міжгірської районної лікарні (далі - Міжгірська райлікарня), про скасування наказів, попередження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що 17 лютого 2005 року його призначено на посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні. У листопаді та грудні 2011 року йому оголошено догани, а 02 грудня 2011 року незаконно звільнено з посади, у зв`язку з чим рішенням Міжгірського районного суду від 26 грудня 2011 року поновлено на посаді головного лікаря.Одразу після поновлення на роботі голова Міжгірської районної державної адміністрації (далі -Міжгірська РДА) видав нове розпорядження від 04 січня 2012 року про його звільнення. Рішенням Воловецького районного суду від 27 березня 2012 року його знову поновлено на роботі, у подальшому повторно звільнено та рішенням Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року поновлено на роботі, а рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 09 квітня 2013 року стягнено з відповідача 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Останнє рішення суду про поновлення на роботі тривалий час не виконувалося, тому рішенням Міжгірського районного суду від 02 вересня 2013 року, з урахуванням його зміни рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, на користь позивача стягнено з відповідача 91 603,82 грн відшкодування заробітку за час вимушеного прогулу та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Міжгірського районного суду від 13 лютого 2015 року стягнуто на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 89 929,47 грн.
Фактично рішення Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року виконане лише після видачі наказу від 05 червня 2014 року № 428-к. Його поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, проте на той момент ця посада вже не була посадою керівника лікарні, а відповідала посаді заступника керівника. Тому його не було поновлено на посаді з відповідними функціональними обов`язками і правами керівника, з якої звільнено. Уведення посади директора лікарні є незаконним і потрібне лише для того, щоб формально виконати рішення суду, поновивши його на посаді головного лікаря тільки за назвою посади, але фактично відсторонивши від управління лікарнею.
Чинною ухвалою Міжгірського районного суду від 12 січня 2015 року роз`яснено рішення цього суду від 30 серпня 2012 року, зазначено, що поновлення на попередній посаді означає наділення керівника установи тими самими повноваженнями, які він мав до звільнення з роботи, а зміна назви посади не повинна впливати на процедуру поновлення на роботі, поновлений на роботі працівник повинен отримати ті самі функціональні права та обов`язки, які мав до звільнення.Попри це роз`яснення його не було поновлено на роботі з тими самими функціональними правами та обов`язками, які він мав до звільнення, позивач продовжував працювати на посаді головного лікаря як на посаді заступника керівника лікарні. Рішенням Воловецького районного суду від 11 лютого 2016 року встановлено, що поновлення його на посаді головного лікаря, яка не відповідає посаді керівника Міжгірської районної лікарні, не є виконанням рішення суду повною мірою та не відновлює порушені трудові права позивача. Цим рішенням суду стягнено на користь позивача 10 000,00 грн у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.
Таким чином, судовими рішеннями неодноразово встановлено незаконність його звільнення з посади та протиправність бездіяльності відповідачів щодо виконання рішення суду, реального поновлення його трудових прав. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право, спір щодо якого вирішено в судовому порядку, не набуває свого практичного змісту доти, доки рішення не буде виконано.
05 лютого 2018 року він отримав від Сектору охорони здоров`я чергове попередження про наступне вивільнення. Наказом Сектору охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № 16-о "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні" визначено, що посада головного лікаря підлягає скороченню. Проте ця посада зазначена в статуті лікарні, і її ліквідація без внесення змін до статуту є порушенням цивільного і трудового законодавства.
Із зазначеним наказом та з правовими підставами його прийняття позивача не ознайомлено. Пропозиція переведення на посаду лікаря-хірурга хірургічно-травматологічного відділення лікарні без надання можливості пересвідчитися в реальному існуванні такої посади в штатному розписі лікарні, зважаючи на довготривалі судові розгляди, є черговою спробою звільнення позивача з посади.
Згідно зі статутом лікарні головний лікар приймається на посаду та звільняється з посади начальником відділу охорони здоров`я державної адміністрації за поданням директора лікарні, але жодного подання про його звільнення з посади не було.
Двомісячний строк попередження про звільнення сплив 05 квітня 2018 року, проте з цієї дати і до початку перебування з 16 квітня 2018 року на лікарняному наказ про звільнення виданий не був.
Зміни в організації роботи лікарні є надуманими, оскільки не були дотримані вимоги статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" щодо завчасного (не менш ніж за три місяці) сповіщення виборного органу профспілки про наступне звільнення працівників та щодо погодження з профспілкою техніко-економічного обґрунтування скорочення штату працівників.Всупереч статті 43 КЗпП України відповідач не отримав попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на його звільнення з роботи.
Його звільнено з роботи 27 квітня 2018 року, спочатку виданий наказ від 17 квітня 2018 року № 91-к "Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1", потім наказ від 18 квітня 2018 року № 92-к "Про внесення змін до наказу від 17 квітня 2018 року № 91-к", відповідно до якого днем звільнення його з роботи є останній день його відпустки - 27 квітня 2018 року. Ці накази незаконні, оскільки не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період тимчасової непрацездатності працівника та в період перебування його у відпустці (за винятком випадку повної ліквідації установи).
При звільненні порушені норми статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, зокрема не враховані його висока кваліфікація і великий досвід як хірурга та організатора роботи закладу охорони здоров`я, нагородження Почесною грамотою Верховної Ради України, присвоєння почесного звання "Заслужений лікар України", діяльність як депутата Міжгірської районної та Закарпатської обласної рад.
Не були дотримані й норми статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції вакантних посад у лікарні, оскільки пропонування посади хірурга не може вважатися виконанням цих вимог закону.
Роботодавець порушив статті 47, 116 КЗпП України щодо проведення розрахунку в день звільнення та про письмове повідомлення працівника, який у день звільнення не працював, про нараховану суму до моменту її виплати.
Чергове, четверте, звільнення з роботи є доказом небажання роботодавця виконати судові рішення про поновлення його на попередній посаді керівника лікарні. Звільнення з роботи позбавило його можливості заробляти на життя, порушило його право на працю. Він тривалий час позбавлений можливості практикувати, надавати кваліфіковану медичну допомогу людям, оперувати. У нього погіршився стан здоров`я. Також незаконним звільненням принижено його гідність і ділову репутацію, завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 500 000,00 грн.
Посилаючись на ці обставини, позивач остаточно просив: визнати незаконними та скасувати накази Сектору охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № 16-о "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні";від 17 квітня 2018 року № 91-к "Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1"; від 18 квітня 2018 року № 92-к "Про внесення змін до наказу від 17 квітня 2018 року № 91-к "Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1"; попередження про наступне вивільнення Сектору охорони здоров`я від 01 лютого 2018 року про скорочення посади головного лікаря Міжгірської райлікарні; поновити його на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні; стягнути із Сектору охорони здоров`я на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 28 квітня 2018 року і до дня набрання законної сили рішенням у справі; 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Міжгірського районного суду від 24 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано пункт 2 наказу Сектору охорони здоров`я від 17 квітня 2018 року № 91-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників; постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні та оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2018 року до 24 вересня 2018 року включно в сумі 44 613,00 грн; стягнено із Сектору охорони здоров`я на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 9 350,00 грн; у решті вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець незаконно звільнив позивача з роботи у період перебування того у відпустці та не врахував його переважного права на залишення на роботі. У частині, в якій відмовлено в позові, рішення суду ґрунтується на тому, що наказ про зміни в організації праці лікарні та попередження про звільнення не порушують прав позивача, згода профспілкового органу на звільнення позивача не вимагалася, оскільки він обіймав керівну посаду, вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою, а посилання на раніше ухвалені рішення судів та їх виконання не можуть бути предметом розгляду в цій справі.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 травня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову скасовано, у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я та Міжгірської райлікарні про скасування наказів, попередження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. В частині відмови в позові рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, після звільнення з посади головного лікаря Міжгірської райлікарні, яка була посадою керівника лікарні, ОСОБА_1 був поновлений на посаді, яка за назвою відповідає посаді, з якої його було звільнено, проте за статусом, повноваженнями та функціями є посадою не керівника лікарні, а посадою рівня заступника керівника (директора) лікарні. Ці обставини, окрім судових рішень та статуту лікарні, підтверджуються змістом посадових інструкцій головного лікаря та заступників директора лікарні, отриманих на стадії апеляційного розгляду справи, іншими матеріалами справи та визнаються учасниками процесу. Позивач реалізував своє право на судовий захист від незаконного звільнення та відшкодування шкоди, завданої таким звільненням і невиконанням (неналежним виконанням) рішення суду про поновлення на роботі. Судовими рішеннями неодноразово підтверджено незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Міжгірської райлікарні як з посади керівника цього закладу охорони здоров`я. ОСОБА_1 поновлено судом саме на такій керівній посаді та роз`яснено відповідне рішення суду, вказано на неналежне виконання рішення суду, оскільки працівника було поновлено фактично на посаді, яка за назвою відповідає попередній посаді та рішенню суду, але по суті є іншою посадою з іншим (меншим) обсягом повноважень, іншими функціями - посадою рівня заступника керівника лікарні, що не поновлює в повній мірі порушені трудові права працівника.
Отже, спір про захист порушених трудових прав ОСОБА_1 вирішений, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні як на посаді керівника лікарні ухвалене судом, є чинним, проте не виконане. Захист законних прав та інтересів ОСОБА_1 щодо реального поновлення відповідно до рішення суду його трудових прав, поновлення на посаді керівника лікарні зумовлений належним, повним виконанням рішення суду. За умови компетентної реалізації своїх прав ОСОБА_1 не позбавлений можливості вживати, зокрема в судовому порядку, й інших законних заходів, спрямованих на відновлення й захист своїх трудових прав як працівника, поновленого судом на посаді керівника лікарні, на усунення перешкод у здійсненні цих прав.Водночас, ОСОБА_1 наказом від 05 червня 2014 року № 428-к поновлений на роботі фактично, обійняв посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні як посаду рівня заступника керівника (директора) лікарні та працював на цій посаді до звільнення. Позивач 27 квітня 2018 року звільнений з посади не керівника лікарні, а з посади головного лікаря рівня заступника керівника лікарні, з посади з іншими, порівняно з керівником лікарні, функціональними обов`язками та з меншим обсягом повноважень. Предметом позову є поновлення ОСОБА_1 на посаді рівня заступника директора лікарні.
На час поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря посада директора лікарні вже була запроваджена розділом 4 статуту лікарні, і доказів оспорювання позивачем положень статуту щодо посади директора лікарні у справі немає. Роботодавець мав право увести посаду директора як керівника закладу охорони здоров`я, такі дії узгоджуються з вимогами законодавства. Запровадження змін в організації виробництва і праці установи (закладу охорони здоров`я) включно з визначенням організаційної структури установи, визначенням, скороченням чисельності, штату працівників, зміною структури посад, персоналу тощо є правом роботодавця.
Про наступне скорочення посад працівників Міжгірської районної лікарні Сектор охорони здоров`я листом від 08 січня 2018 року № 1-проф повідомив профспілкову організацію медичних працівників Міжгірського району, надав перелік планованих до скорочення посад. Профспілкова організація на засіданні від 16 лютого 2018 року сформулювала відповідні пропозиції у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників лікарні, зокрема, щодо мінімізації вивільнення працівників, належного їх попередження про наступне вивільнення, пропонування вакантних посад. Цим вимоги статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" щодо завчасного (не менш ніж за три місяці до планованих звільнень) надання виборному органу профспілки інформації про плановані заходи та про наступне звільнення працівників були виконані, так само, як і профспілкова організація реалізувала своє право на внесення пропозицій щодо пом`якшення несприятливих наслідків звільнень.
Вимоги закону щодо попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення та щодо його працевлаштування в лікарні роботодавець виконав. 01 лютого 2018 року було складено попередження про наступне вивільнення, яким Сектор охорони здоров`я повідомив головного лікаря Міжгірської райлікарні ОСОБА_1 про те, що посада головного лікаря лікарні підлягає скороченню, через що його буде вивільнено через два місяці з моменту повідомлення; ОСОБА_1 запропоновано переведення на посаду лікаря-хірурга хірургічно-травматологічного відділення лікарні та повідомлено, що в разі відмови від цього переведення його буде вивільнено відповідно до законодавства. ОСОБА_1 05 лютого 2018 року отримавце попередження, що засвідчив своїм підписом на ньому. Отже, зміни в організаційно-штатній структурі Міжгірської райлікарні справді відбулися, посада головного лікаря лікарні реально була скорочена, а посада лікаря-хірурга хірургічно-травматологічного відділення, що пропонувалася позивачу, зважаючи на скорочення його посади, була наявна, і ОСОБА_1 мав можливість обійняти цю посаду.
Необґрунтованим є і твердження позивача про те, що наказ від 31 січня 2018 року № 16-о є незаконним, оскільки згідно зі статутом лікарні головний лікар приймається на посаду та звільняється з посади начальником відділу охорони здоров`я державної адміністрації за поданням директора лікарні, але жодного подання про звільнення позивача з посади не було. Позивач залишив поза увагою те, що мало місце скорочення чисельності та штату працівників лікарні, під час якого посада головного лікаря рівня заступника директора лікарні теж підлягала скороченню і була ліквідована реально. На момент звільнення позивача з роботи така посада вже не була передбачена затвердженим 10 квітня 2018 року, чинним і обов`язковим для виконання штатним розписом лікарні, не було її і в статуті лікарні, що був затверджений чинним розпорядженням голови Міжгірської РДА від 12 квітня 2018 року. Тобто звільнення відбувалося за обставин і з підстав, коли відповідна посада з визначеного часу перестала існувати, що само по собі виключає можливість перебування на посаді та не вимагає подання про звільнення з посади, як це може мати місце за звичайних обставин звільнення, переведення працівника виходячи з наявності посади.
ОСОБА_1 обіймав одну з керівних посад рівня заступника директора лікарні, призначення на яку та звільнення з якої здійснювалося державним органом. Звільнення позивача з цієї посади допускалося без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. У справі встановлено, що з уведенням з 10 квітня 2018 року нового штатного розпису Міжгірської районної лікарні передбачалося і реально відбулося скорочення (виключення зі штатного розпису) посади головного лікаря, яка була єдиною такою посадою в лікарні. На період, протягом якого тривала процедура звільнення позивача з посади головного лікаря, інші посади рівня заступника директора лікарні (посади заступників директора з лікувальної роботі та з амбулаторно-поліклінічної роботи) не були вакантними, не скорочувалися, усі ці три посади не були однаковими, ситуація конкуренції щодо залишення працівника на посаді в разі скорочення кількох однакових посад не виникала.
Працівника було звільнено в останній день відпустки і не в період його тимчасової непрацездатності, дата звільнення була відтермінована з огляду на необхідність дотримання права працівника на відпустку та зважаючи на його тимчасову непрацездатність. Отже, вимоги щодо недопустимості звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці були дотримані. Заперечення позивача з цього приводу та рішення суду першої інстанції в цій частині не ґрунтуються на законі та суперечать обставинам справи.
Роботодавець вжив заходів для своєчасного повідомлення працівника про накази, якими позивачу надано відпустку за його заявою з наступним звільненням, та для доведення до відома працівника наказів при виході на роботу після відпустки. Позивач мав можливість отримати копії наказів принаймні 30 квітня 2018 року і не мав перешкод для цього, неотримання (несвоєчасне отримання) ним документів не може за вказаних обставин свідчити про вину роботодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до чинних судових рішень, прецедентної практики Європейського суду з прав людини його має бути поновлено на посаді керівника Міжгірської районної лікарні, тому до повного виконання рішення всі спроби звільнити його, будь-які накази, повідомлення, попередження чи розпорядження є незаконними і підлягають скасуванню судом. Не було враховано, що це вже четверте звільнення, яке апріорі не може бути законним, тому що доводить відмову адміністрації сектору охорони здоров`я та лікарні виконати судові рішення про поновлення на посаді керівника лікарні із тими повноваженнями, які він мав до звільнення. Крім того, попередження про наступне вивільнення від 05 лютого 2018 року не містить вихідного номера. З попередження стало відомо про скорочення посади головного лікаря, що є незаконним, оскільки цю посаду не можна скоротити без внесення відповідних змін до статуту лікарні.Відповідачі не виконали вимог закону щодо врахування його переважного права на залишення на роботі та належного його працевлаштування в разі звільнення за скороченням чисельності штату. Згідно зі статутом лікарні головний лікар приймається на посаду та звільняється з посади начальником ВОЗ державної адміністрації за поданням директора лікарні, але жодного подання про його звільнення з посади не було. Змін в організації праці не відбулося. Крім того, він не надавав згоди на отримання відпустки перед звільненням.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА Закарпатської області зазначає, що, скорочуючи посаду головного лікаря Міжгірської райлікарні, Сектор охорони здоров`я діяв у межах повноважень, визначених статутом лікарні. Позивача попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади. На момент фактичного звільнення позивача посаду головного лікаря було виключено із статуту лікарні. Необхідність відповідного подання директора лікарні за статутом в редакції від 01 жовтня 2013 року пов`язується із звільненням особи з посади головного лікаря та прийняття на цю посаду іншого працівника, тобто за умови збереження штатної одиниці. Разом з тим, посаду головного лікаря повністю скорочено, тому подання не потребувалося. Установа має право самостійно визначати організаційну структуру, а також встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Згода профспілкового органу при звільненні ОСОБА_1 не потрібна. Переважне право на залишення на роботі враховується при рівнозначності посад. Відпустка перед звільненням надана позивачу за його заявою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Міжгірського районного суду від 26 грудня 2011 року у справі № 2-449/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 лютого 2012 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні, яку він обіймав з 17 лютого 2005 року.
Рішенням Воловецького районного суду від 27 березня 2012 року у справі № 704/116/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 червня 2012 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні, вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнено з Міжгірської РДА на користь позивача 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року у справі № 706/769/2012, зміненим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 09 квітня 2013 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнено з Міжгірської райдержадміністрації на користь позивача 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Міжгірського районного суду від 02 вересня 2013 року у справі № 302/842/13-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, стягнено з Міжгірської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2012 року до 02 вересня 2013 року у сумі 56 708,29 грн. Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 не було поновлено на роботі відповідно до рішення Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року, рішення суду не було виконане.
Наказом відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 428-к на виконання рішення Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року та розпорядження голови Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 40 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської райлікарні з 30 серпня 2012 року та вирішено питання про розрахунок заробітної плати за вимушений прогул.
На момент поновлення ОСОБА_1 наказом відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 428-к на роботі чинним був статут Міжгірської райлікарні в редакції, затвердженій головою Міжгірської РДА 01 жовтня 2013 року і зареєстрованій 15 жовтня 2013 року, відповідно до якої керівником лікарні був директор, а посада головного лікаря належала до керівних посад (адміністрації управління лікарні) і за статусом відповідала посаді заступника директора лікарні, як це випливає з розділу 4 статуту та інших матеріалів справи.