Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 754/12379/20
провадження № 61-3855св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником Гончаруком Андрієм Володимировичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в складі судді Шахової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя.
Також ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та приватним, державним нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
З метою забезпечення позову ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя, накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та приватним, державним нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із указаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника Гончарука А. В. подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 поданою її представником Гончаруком А. В., на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції визнав неповажними наведені представником ОСОБА_2 причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, оскільки на підтвердження тверджень, викладених в апеляційній скарзі про отримання на електронну адресу відповідача копії ухвали суду саме 27 листопада 2020 року, доказів не надано. Крім того, суд зазначив, що посилання в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги на те, що відповідач не залишала меж Республіки Білорусь, не є поважними, оскільки її інтереси представляє адвокат Гончарук А. В., що підтверджується ордером серії ЧК № 192935, та який здійснює свою діяльність на території України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 березня 2021 року адвокат Гончарук А. В. в інтересах ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд не взяв до уваги те, що відповідач в Україні не має реєстрації місця проживання, що у матеріалах справи є відповідна інформація про те, що всі види поштових відправлень надісланих на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, були повернені на адресу суду першої інстанції за обставин відсутності сторони у справі за зазначеним позивачем місцем проживання.
Суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні 24 грудня 2020 року визнав ту обставину, що у належний процесуальний спосіб відповідач не обізнана про існування відповідних позовних вимог про поділ спірного майна і рахується обізнаною з 24 грудня 2020 року, шляхом вручення у судовому засіданні відповідних копій процесуальних документів та примірника позовної заяви її представнику - адвокату Гончаруку А. В.
Зазначає, що про існування ухвали про забезпечення позову від 09 листопада 2020 року відповідач дізналася 26 листопада 2020 року, отримавши її засобами електронної пошти, виключно в позапроцесуальний спосіб. Відповідно адвокат отримав завдання на супровід справи 27 листопада 2020 року, оскільки до цього часу також не отримував будь-якої інформації про залучення його клієнта стороною у справі.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції повністю проігнорував фактичні дані про те, що позивачем суду першої інстанції не було надано всю відому, правдиву інформацію про місце перебування відповідача, чим самим стороною справи були створені штучно умови, які перешкоджали справедливій змагальності сторін, хоча стороні у справі (позивачу) достеменно було відомо про відсутність позивача в Україні, чим він і скористався для отримання бажаних результатів.
За таких обставин заявник вважає ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження незаконною та такою, яка підлягає скасуванню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою її представником Гончаруком А. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року та витребувано цивільну справу з Деснянського районного суду м. Києва.
У травні 2021 року виділені матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
У червні 2021 року надійшли витребувані матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).
Правилами частин другої-третьої статті 354 ЦПК України передбачені як умови, за яких пропущений строк на апеляційне оскарження може бути поновлено, так і обмеження у застосуванні цих правил, тобто випадки, передбачені статтею 358 ЦПК України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху зокрема у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, які є поважними і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Як відомо з матеріалів справи ухвала про забезпечення позову була винесена Деснянським районним судом м. Києва 09 листопада 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року було направлено відповідачу за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 . Однак матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем копії ухвали про забезпечення позову.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачу було направлено судову повістку, однак конверт повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду із причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.
Також з матеріалів справи випливає, що відповідач неодноразово направляла на електронну адресу суду першої інстанції листи, а саме: 04 листопада 2020 року (а. с. 96); 12 листопада 2020 року (а. с. 99); 23 листопада 2020 року (а. с. 109), в яких просила надіслати їй на електронну адресу копії матеріалів справи.
Листами суду від 11, 13 листопада 2020 року (а. с. 97, 106) відповідачу було повідомлено, що ЦПК не передбачено направлення будь-яких матеріалів справи на електронну пошту сторони або учасника справи. До відома судом було направлено скановану копію позовної заяви.
Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі про спосіб ознайомлення заявника із оскаржуваною ухвалою суду, і тим обставинам, що матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу або її представнику копії ухвали суду про забезпечення позову від 09 листопада 2020 року, та дійшов передчасного необґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за відповідним клопотанням.
Також відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не взяв до уваги те, що відповідач постійно проживає в Республіці Білорусь, не має реєстрації місця проживання в Україні. А посилання апеляційного суду на те, що інтереси відповідача в Україні представляє адвокат Гончарук А. В. не може бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки суд залишив поза увагою те, що матеріали справи не містять доказів отримання адвокатом відповідача ухвали суду про забезпечення позову від 09 листопада 2020 року.
Крім того, як відомо з матеріалів справи, а саме з протоколу судового засідання від 24 грудня 2020 року (а. с.123), представнику відповідача в судовому засіданні лише 24 грудня 2020 року надано документи (копія позовної заяви) для ознайомлення.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І "Загальні положення" ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 15, 16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року в справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) вказано, що "регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І "Апеляційне провадження" розділу V "Перегляд судових рішень" ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова "суд апеляційної інстанції", вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України)".
При новому розгляді апеляційному суду слід звернути увагу на вищезазначену постанову Великої Палати Верховного Суду.
Виходячи з вищевикладеного, ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.