Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 398/1631/18
провадження № 61-10953св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2019 року в складі судді Крімченко С. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2020 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Дьомич Л. М., Єгорової С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому, з урахуванням заяви про уточнення позову, просив стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 874 503,84 грн, що за офіційним курсом НБУ станом на 09 квітня 2018 року складає 33 600 доларів США, відсотки за користування позикою за період з 11 жовтня 2012 року по 09 квітня 2018 року в розмірі 682 325, 35 грн та судовий збір.
В обґрунтування позову зазначав, що 11 жовтня 2012 року уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого надав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 33 600,00 доларів США, що підтверджується розпискою. У липні 2017 року він направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, яка залишилася без задоволення. На підставі статті 1048 ЦК України він має право вимагати стягнення з відповідача окрім суми боргу за договором позики і процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 11 жовтня 2012 року по 09 квітня 2018 року.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 874 503, 84 грн, заборгованість за відсотками за користування коштами за період з 11 жовтня 2012 року по 09 квітня 2018 року в розмірі 682 325, 35 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 отримані у борг кошти в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, що є підставою для стягнення заборгованості за договором позики.
ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Оскільки договором позики, який викладено у вигляді боргової розписки, не передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2020 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено перерозподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не надав належні та допустимі докази на підтвердження сплати боргу позивачу, що є підставою для задоволення вимог про стягнення заборгованості за договором позики.
Вимога про стягнення процентів за користування коштами задоволенню не підлягає, оскільки позикодавець наділений правом вимагати сплати процентів за користування позикою у розмірі облікової ставки НБУ у разі отримання позики у гривні, однак встановлено, що ОСОБА_2 отримав у борг суму коштів у доларах США.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц.
Крім того, заявник вказував про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів.
ОСОБА_2 зазначав, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання його представника про витребування, приєднання та дослідження в судовому засіданні доказів, які б дали змогу суду з`ясувати справжню природу правочину та обставини наявності волі сторін на його укладення та написання розписки від 11 жовтня 2012 року. Внаслідок вказаних обставин було неправильно встановлено характер спірних правовідносин та неправильно вирішено спір по суті. Зокрема, апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про допит позивача у якості свідка щодо обставин написання розписки від 11 жовтня 2012 року.
Посилався на те, що суд першої інстанції не врахував пропуск позовної давності позивачем, оскільки представник ОСОБА_1 ще 11 березня 2014 року звертався до нього із вимогою про повернення боргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області
13 жовтня 2020 року справа № 398/1631/18 надійшла до Верховного Суду.
Межі касаційного перегляду
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів за користування коштами в касаційному порядку не оскаржується та не переглядається.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.