ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18131/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (колегія суддів у складі: Калатай Н.Ф. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Натель",
про визнання недійсним договору поруки
за участю: позивача: Руденко А.О. (адвокат), відповідача: Уколов О.Л. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" (далі - позивач) просило визнати недійсним договір поруки № 4Н15110И/П від 26.10.2016.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір поруки укладено під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, в позові відмовлено.
2.2. Рішення судів мотивовані відсутністю встановлення фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення.
3. Короткий зміст касаційної скарги і узагальнені доводи інших учасників справи
3.1. В касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Позивач в якості підстав касаційного оскарження, з урахуванням ухвали про відкриття касаційного провадження та положень статей 174, 288, 298, 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, наведений в постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 (п.1 ч.2 ст.287 ГПК України), на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст.230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору (п.3 ч.2 ст.287 ГПК України), а також на те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (п.4 ч.2 ст.287 ГПК України).
3.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, де посилаючись на наявність практики Верховного Суду застосування норм права в подібних правовідносинах, відповідність оскаржених рішень вказаній практиці, на законність та обґрунтованість судових рішень просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
Як встановлено судами, 25.10.2016 відповідач як банк та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 4Т16100Г (далі - Кредитний договір), у п. 1.1 якого погодили, що відповідач за наявності вільних коштів зобов`язується надати позивачу кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 650 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позивача щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.
26.10.2016 позивач як поручитель та відповідач як кредитор уклали договір поруки № 4Н15110И/П (далі - Договір поруки), у п. 1 якого погодили, що предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою своїх зобов`язань за кредитним договором № 4Н15110И від 16.12.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
Відповідно до п. 3 Договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
У п. 4 Договору поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).
Згідно з п. 7 Договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 Договору поруки).
Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Договір поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України як такий, при укладенні якого відповідачем було введено позивача в оману.
У обґрунтування вказаних тверджень позивач послався на те, що: представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ, а укладення Кредитного договору обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі третьої особи, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком; відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань третьої особи за вказаними у Договорі поруки кредитними договорами. Така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем. Тривале невиконання відповідачем зобов`язань за Договором поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, третьої особи) у вигляді цінних для позивача активів; всі наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними договорами "старих боржників" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, а відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні Кредитного договору та Договору поруки (та інших договорів поруки) і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач на момент укладення кредитного договору та договору поруки знав про відсутність даних забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.
4.2. Позивач у касаційні скарзі, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження, вказує на неврахування апеляційним господарським судом під час вирішення спору у цій справі висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17, а саме: "Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України."
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
У наведеній скаржником справі № 219/1704/17 предметом спору було стягнення АТ КБ "ПриватБанк" з фізичної особи заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" внаслідок відсутності доказів укладення кредитного договору з відповідачем та отримання на його виконання грошових коштів, тоді як надані банком копії умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть підтверджувати, що вони є складовою частиною цього договору.
Апеляційний суд частково скасував судове рішення місцевого суду і частково задовольнив позовні вимоги, посилаючись на те, що відсутність оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, комісії та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення таких платежів не передбачено Законом України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позову банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором і залишив в силі рішення місцевого суду в цій частині. Указав на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про доведення позивачем своїх вимог, оскільки банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин за договором на умовах, зазначених у позові.
Натомість у справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним договору поруки на підставі частини першої статті 230 ЦК України у зв`язку з тим, що цей правочин вчинено під впливом введення позивача в обману.
Таким чином, правовідносини у вищевказаній справі, на які посилається скаржник, є неподібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту частини другої статті 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.3. В касаційній скарзі позивач посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору. Апеляційним судом невірно була застосована вказана норма права, що призвело до винесення незаконного рішення.
Як зазначалось вище, за твердженням позивача оскаржений договір поруки був укладений ним внаслідок обману з боку АТ КБ "Приватбанк", який навмисно ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними договорами "старих боржників".
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди вказали, що позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №4Н15110И від 16.12.2015), не доведено і те, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.
При цьому суди врахували те, що відповідно до протоколу № 3/16 загальних зборів учасників позивача від 21.10.2016 загальними зборами було прийнято рішення щодо отримання у відповідача кредиту для фінансування поточної діяльності товариства шляхом укладення відповідного договору. При цьому жодних посилань в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як не міститься і посилань щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та трансформації кредитного портфеля банку. Згідно Техніко-економічного обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та Заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 метою кредитування зазначено саме фінансування поточної діяльності товариства. Таке саме призначення кредитування вказано і у Кредитному договорі.
Суд касаційної інстанції зазначає, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
За змістом спірного кредитного договору у справі № 910/18604/19 його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Суди врахували ту обставину, що загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 ЦК України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Касаційного господарського суду від 29.10.2020.
З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/18131/19 та у справі № 910/18604/19 є подібними.
У постанові від 02.12.2020 Верховний Суд у справі № 910/18185/19 за позовом про визнання договору поруки недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України у подібних правовідносинах з подібними фактичним обставинами також залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Крім того, Верховний Суд вже вказував на наявність висновку щодо питання застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах з тотожними підставами позову і з тотожним відповідачем (у справах за позовами до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсними договорів поруки з підстав укладення їх позивачем під впливом обману з подібними фактичними обставинами) і постановами Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 28.01.2021 у справі № 910/18059/19, від 13.04.2021 у справі № 910/18721/19, від 21.04.2021 у справі № 910/1631/20 касаційне провадження за касаційними скаргами позивача було закрите в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з тих підстав, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, Верховний Суд не вважає за необхідне відступити від такого висновку.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю, оскільки правовий Висновок Верховного Суду щодо застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах викладався Верховним Судом і апеляційний суд прийняв оскаржене рішення у відповідності до такого висновку.
4.4. Крім того, позивачем подано касаційну скаргу також з підстав, передбачених п. 4 ч. 2 статті 287 ГПК України.
Позивач в касаційній скарзі посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач клопотанням, одержаним судом 03.07.2020, просив суд першої інстанції витребувати у відповідача копію кредитного договору № 4Н15110И від 16.12.2015 з додатковими угодами та супутніми документами до нього; копію рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ "Прайсвортерхаусскуперс" (аудит)"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги". Вказаним клопотання позивач просив суд витребувати від Національного банку України посвідчену копію рішення Правління Національного банку України № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача.
В судовому засіданні від 03.07.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Аналогічне клопотання позивач подав разом з апеляційною скаргою на оскаржене рішення суду першої інстанції, у задоволенні якого апеляційний суд відмовив, оскільки позивачем не доведено, що витребувані ним документи можуть підтвердити введення відповідача позивачем в оману про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями третьої особи, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, і оскільки його задоволення жодним чином не впливає на вирішення спору сторін по суті і фактично призведе лише до затягування розгляду цієї справи в суді.
В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами було порушено ст.ст. 73, 76 ГПК України.
Відповідно до положень ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2).
Зазначені норма права є загальними, а процедура подання доказів суду першої інстанції визначена у статтях 80, 81 цього Кодексу.
Згідно статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч.1). Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8).
Відповідно до положень статті 81 цього Кодексу учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч.1). У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч.2).
Із доводів, наведених у касаційній скарзі, та заявлених клопотань про витребування доказів не вбачається що, посилання скаржника на порушення положень статей 73, 76 ГПК України щодо встановлення обставин справи на підставі належних доказів, з огляду на наведені положення статей 80, 81 цього Кодексу, дають правових підстав вважати, що судами було порушено вказані норми процесуального права і необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
За вказаних обставин касаційна скарга позивача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч.2 ст. 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення відповідно до приписів статті 309 ГПК України, а судові рішення з наведених підстав касаційного оскарження підлягають залишенню без змін.
4.5. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,