ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/1487/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного комплексу "Експоцентр України" та Державного управління справами
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 (колегія суддів: Станік С.Р. - головуючий, Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (суддя Стасюк С.В.)
за позовом Приватного підприємства "Віді-Мистецтво"
до Національного комплексу "Експоцентр України"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1). Київська міська державна адміністрація;
2). Державне управління справами
про визнання погодженою технічної документацію із землеустрою, визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним
за участю:
позивача: Липовенко О.О. (адвокат)
відповідача: 1) Мушкін Є.О.(керівник), Північук Л.І. (самопредставництво)
третьої особи-2: Любавська І.Р. (самопредставництво),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватне підприємство "Віді-Мистецтво" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Національного комплексу "Експоцентр України" (далі - відповідач), в якому, уточнивши свої вимоги, просило:
- визнати погодженою відповідачем технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за об`єктом нерухомого майна позивача на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності в особі Київської міської державної адміністрації (далі - третя особа -1) та надана в постійне користування відповідачу для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м. Києва;
- визнати договір особистого земельного сервітуту укладеним у запропонованій позивачем редакції.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у встановленні земельного сервітуту, незважаючи на те, що позивач має у власності об`єкт нерухомості та фактично використовує земельну ділянку без можливості оформлення права користування нею у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим права позивача є порушеними.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, позов задоволено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем дотримано процедуру, яка визначена законом щодо встановлення особистого земельного сервітуту, а не бажання відповідача погодити позивачу технічну документацію із землеустрою та укласти запропонований позивачем договір, є порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для задоволення позову.
3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення і прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 07.06.2018 у справі № 918/705/17, від 04.02.2020 у справі № 905/798/19, від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 26.02.2020 у справі № 910/2741/19, від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, від 21.03.2019 у справі № 915/483/17. Крім того, відповідач зазначає про те, що: позивачем не надано доказів, що його права порушені; спірний договір укладений без згоди третьої особи-1; позивач не надав доказів того, що він звертався до третьої особи-1 з проханням погодити технічну документацію із землеустрою та укласти договір сервітуту; під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї вимоги додатково викладеної у позові, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19.
3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
3.4. Третя особа-1 у поясненнях на касаційну скаргу, зазначає про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту від позивача не надходило, у зв`язку з чим просить прийняти законне та обґрунтоване рішення за результатом розгляду касаційної скарги відповідача.
3.5. Поданий Державним управлінням справами (далі - третя особа-2) відзив на касаційну скаргу відповідача не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
3.6. Відповідно до приписів частини другої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
3.7. Згідно статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.8. Отже оскільки поданий третьою особою-2 відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги відповідача, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак третьою особою-2 не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.
3.9. У касаційній скарзі третя особа -2 просить скасувати вище вказані судові рішення і прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
3.10. На обґрунтування касаційної скарги третя особа-2 посилалася на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Третя особа-2 вказує, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/5630/17, від 26.02.2020 у справі № 910/2741/19, від 12.02.2020 у справі № 463/1534/18, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 07.06.2018 у справі № 918/705/17, від 04.02.2020 у справі № 905/798/19, від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16.
4. Мотивувальна частина
4.1. Судами встановлено, що розпорядженням третьої особи-1 від 09.02.1998 № 235 "Про оформлення Національному виставковому центру України права користування земельними ділянками для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі" (далі - розпорядження), та пункту 28 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 300/1734 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі - рішення) за відповідачем оформлено право користування земельними ділянками загальною площею 285,13 га для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі (на теперішній час - Голосіївському), у зв`язку із закріпленням державного майна на праві оперативного управління.
4.2. На виконання розпорядження та рішення відповідачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 285,0029 га, який був зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею.
4.3. Також встановлено, що земельна ділянка за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м.Києва, кадастровий номер 8000000000:79:392:0010, загальною площею 285,0029 га (далі - земельна ділянка) знаходиться в постійному користуванні відповідача для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу на підставі Державного акту серії І-КВ № 007405 на право постійного користування землею площею 285,0029 га, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.01.2003 № 79-4-00056.
4.4. 01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віді Автосіті Кільцева" (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі № 618, відповідно до умов якого позивачем придбано нежитловий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ проспект Академіка Глушкова, 1, загальною площею 1 289,10 кв.м. (далі - нежитловий будинок) та розташований на земельній ділянці.
4.5. Відповідно до акту приймання передачі нежилого будинку від 01.04.2014, продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитловий будинок для господарських потреб адміністративного характеру, який згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19856362 був зареєстрований на праві власності за позивачем.
4.6. Суди встановили, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру (витяг НВ-8000926512019), земельна ділянка перебуває в постійному користуванні відповідача, а її власником є держава Україна в особі третьої особи -1, яка призначена для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності, цільове призначення - 03.05: для будівництва та обслуговування закладів культурно-просвітницького обслуговування.
4.7. 14.05.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 14/05/2019/ВМ, в якому просив встановити сервітут площею 4041,54 га та погодити технічну документацію із землеустрою. До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту. Листом від 21.05.2019 відповідач повідомив позивача, що нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачено підстав для встановлення виду особистого земельного сервітуту як "для здійснення експлуатації, контролю та нагляду за будівлею" на користь позивача через знаходження на земельній ділянці нежитлового будинку, у зв`язку з чим відповідач відмовив позивачу у встановленні особистого земельного сервітуту та укладенні договору особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки.
4.8. Листом від 03.12.2019 № 03/12/2019/ВМ, до якого долучив проект договору, позивач звернувся до відповідача, в якому просив встановити особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 1,0192 га, але листом від 27.12.2019 № 02-11/821 відповідач відмовив в укладенні запропонованого позивачем договору, з посиланням на те, що це обмежить права відповідача, як землекористувача та позивачем не підтверджено неможливість користуватись нежитловим будинком без встановлення особистого земельного сервітуту.
4.9. 23.03.2020 позивач звернувся до відповідача листом № 23/03/2020/ВМ, з пропозицією укласти договір особистого земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 1,0192 га та погодити відповідну технічну документацію. До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту у редакції від 23.03.2020, проте 10.04.2020 відповідач листом № 02-11/201 відмовив позивачу з огляду на відсутність підстав.
4.10. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.11. Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
4.12. Відповідно до частини 1 статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
4.13. Пунктом "а" статті 17 ЗК України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
4.14. Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (ч.1). Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч.2).
4.15. Згідно з частиною 6 статті 122 ЗК України, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
4.16. Частиною 11 статті 186 ЗК України у редакції, чинній на час звернення у суд із позовом, визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.
4.17. Згідно з частиною 1 статті 551 наведеного Закону встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
4.18. Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
4.19. Відповідно до статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки (ч.2).
4.20. Частиною 2 статті 402 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Таким чином, положення наведеного законодавства передбачають можливість а не обов`язок встановлення земельного сервітуту, та вимагає такого встановлення заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
4.21. Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Виходячи з правового аналізу наведеної норми права вбачається, що землекористувач не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка передана йому в постійне користування в цілому чи її частиною.
4.22. У касаційній скарзі відповідач, як на підставу для її задоволення, посилається на те, що позивач не надав доказів того, що він звертався до органу виконавчої влади, який виконує функції власника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:392:0010, а саме до третьої особи -1 (Київської міської державної адміністрації) з проханням відповідно до вимог чинного законодавства укласти договір особистого земельного сервітуту, погодити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
Як вже зазначалося, частиною 11 статті 186 ЗК України у редакції, чинній на час звернення у суд із позовом, визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач не звертався до третьої особи-1, як особи яка є власником земельної ділянки та вправі нею розпоряджатися щодо отримання дозволу для розробки технічної документації із землеустрою відносно частини земельної ділянки, тобто не вбачається, що позивач дотримався процедури, яка визначена законодавством та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).
4.23. Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
4.24. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
4.25. За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2).
4.26. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
4.27. Суди не встановили, а позивач не довів у встановленому законом порядку, що відповідач є власником земельної ділянки та наділений відповідними повноваженнями згідно із законом щодо розпорядження нею, як і не встановили, що позивач дотримався процедури, яка визначена вищевказаними положеннями законодавства (частина 11 статті 186 ЗК України) та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).
4.28. Крім того, аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, у рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 зі справи №905/798/19.
Натомість у резолютивній частині оскарженого у касаційному порядку рішення місцевого господарського суду, залишеного без змін постановою суд апеляційної інстанції, зазначено, що особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки встановлюється для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за Будівлею, однак судами не уточнено у чому саме полягає така господарська діяльність позивача.
4.29. У касаційних скаргах скаржники також посилалися на те, що суди своїми рішеннями визнали укладеним договір особистого земельного сервітуту, яким фактично приховано інший правочин - договір оренди земельної ділянки, метою якого є використання земельної ділянки для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за Будівлею.
Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Отже, виходячи із наведених вище положень законодавства у сукупності, відмінність земельного сервітуту від оренди землі полягає у тому, що при сервітуті власнику земельної ділянки надається право продовжувати володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, а землекористувачу продовжувати користуватися нею.
У зв`язку із тим, що суди обох інстанцій не визначилися із тим, у яких конкретно діях має полягати вказана господарська діяльність позивача, доводи скаржників про те, що укладенням договору особистого земельного сервітуту фактично приховано інший правочин - договір оренди земельної ділянки, є передчасними.
4.30. Крім того слід зазначити, що закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 зі справи №463/1534/18, на що у своїй касаційній скарзі посилалася третя особа - 2.
Однак суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не навели переконливих доказів на підтвердження вказаної обставини.
4.31. За вказаних обставин виходячи із того, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду та додатково перевіряти докази, доводи, викладені у касаційних скаргах, надають суду правові підстави для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а правові підстави для прийняття нового судового рішення у справі відсутні у зв`язку із чим касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об`єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
4.32. Відповідно до приписів статті 129 частини 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,