ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14882/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" - не з`явився,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд"
на рішення господарського суду міста Києва від 04.01.2021 (головуючий суддя Селівон А.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 (головуючий суддя: Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Попікова О.В.)
у справі № 910/14882/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" (далі - ТОВ "Мастербуд")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" (далі - ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест")
про стягнення 299 400,00 грн. та розірвання договору.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Мастербуд" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест" про стягнення з відповідача 299 400,00 грн. коштів (попередньої оплати) за товар, поставку якого не було здійснено та про розірвання договору, який укладений у спрощений спосіб, у зв`язку з істотним порушенням його умов відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару, яке (зобов`язання) відповідач взяв на себе за договором, укладеним у спрощений спосіб.
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.01.2021 зі справи 910/14882/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю, зокрема, з підстав: непогодження сторонами строків поставки товару, відсутності доказів на підтвердження того, що позивач вчиняв дії, спрямовані на отримання товару, а, отже, недоведеності обставин порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Мастербуд", з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ "Мастербуд" посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України). При цьому скаржник стверджує, що постанова Верховного Суду у справі № 924/277/19 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце у цій справі (частина друга статті 693 ЦК України), але за іншої фактично - доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у справі, що розглядається.
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини першої статі 207, частин першої та другої статті 642, пункту 1 частини першої статті 664, частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у подібних правовідносинах стосовно укладення спірного договору не у формі єдиного документа, підписаного сторонами, а у спрощений спосіб, адже визначення умов такого договору, у тому числі, щодо місця та терміну доставки товару, потребує від суду ретельного дослідження усіх документів, якими обмінювалися сторони в сукупності (листи, рахунки-фактури, накладні, акти) та змісту кожного з них.
Серед іншого, скаржник зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що є підставою для скасування судових рішень.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест" як продавцем у серпні 2020 року шляхом надсилання на електронну адресу ТОВ "Мастербуд" виставлено останньому рахунок від 03.08.2020 № 14984 на оплату товару (арматури) на загальну суму 299 400,00 грн. з ПДВ.
За твердженням позивача, електронними листами від 03.08.2020 відповідач надсилав позивачу копії сертифікатів прийомки на арматуру, згідно з якими підтверджувалися: походження, хімічний склад, механічні властивості, радіаційні параметри товару, а також скан-копію видаткової накладної від 04.08.2020 № 422 на суму 299 400,00 грн., підписаної зі сторони постачальника директором Захарко В.П. з печаткою ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест".
У відповідності до рахунку від 03.08.2020 № 14984 платіжним дорученням від 03.08.2020 № 15194 позивачем перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест" грошові кошти у сумі 299 400,00 грн. із зазначенням призначення платежу "оплата за арматуру згідно рахунку № 14984 від 03.08.2020".
Відповідачем поставку товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком та відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати здійснено не було.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що згідно з рахунком на оплату від 03.08.2020 № 14984 сторони погодили умови поставки товару шляхом його поставки за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.
З посиланням на те, що відповідач, отримавши від позивача попередню оплату за товар, який мав бути поставлений останньому та вказаний у рахунку на оплату від 03.08.2020 № 14984, поставку товару не здійснив, позивач звернувся з цим позовом до суду.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача 299 400,00 грн. коштів (попередньої оплати) за товар, поставку якого не було здійснено та підстав для розірвання договору, який укладений у спрощений спосіб, у зв`язку з істотним порушенням його умов відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: сторонами не узгоджено строк поставки товару, позивачем не доведено обставин щодо вчинення ним дій, спрямованих на отримання товару, а, отже, не доведено обставин порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ "Мастербуд" посилається, зокрема, на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України). При цьому скаржник стверджує, що постанова Верховного Суду у справі № 924/277/19 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце у цій справі (частина друга статті 693 ЦК України), але за іншої фактично - доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у справі, що розглядається.
Так, у розгляді справи № 910/14882/20 суд апеляційної інстанції посилався, зокрема, на те, що: "як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати".
Скаржник зазначає, що постанова Верховного Суду у справі № 924/277/19 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце у цій справі (частина друга статті 693 ЦК України), але за іншої фактично - доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у справі, що розглядається.
За доводами скаржника, хоча юридичні підстави позовів у зазначених справах є тотожними (частина друга статті 693 ЦК України), проте дещо відрізняються їх фактичні підстави: у даній справі договір поставки укладений не у формі єдиного документа, підписаного сторонами, а у спрощений спосіб, на відміну від справи № 924/277/19. Зазначене свідчить про неподібність правовідносин в обох справах та про необхідність передачі справи у відповідності до ГПК України для вирішення питання стосовно відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України, викладеного у постанові від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, на яку послався суд апеляційної інстанції у справі № 910/14882/20.
Що до наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у справі № 910/14882/20, суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 зі справи № 924/277/19, зокрема, щодо застосування приписів статті 693 ЦК України (стосовно підстав для пред`явлення вимоги покупцем про повернення суми попередньої оплати до продавця) у її сукупності з приписами статей 525, 526, 663 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, у наведеному за змістом рішення в цій справі контексті визначив ті обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, як загальні (універсальні) для цієї категорії спорів (щодо повернення на користь покупця суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у встановлений строк), з огляду на предмет і підстави позову.
Верховний Суд звертає увагу на помилковість тверджень скаржника стосовно того, що інша фактично - доказова база у справі № 910/14882/20, як і укладення договору поставки не у формі єдиного документа, підписаного сторонами, а у спрощений спосіб, на відміну від справи № 924/277/19, має правове значення для загальних висновків суду про визначення предмета доказування у справах щодо застосування приписів статті 693 ЦК України (щодо повернення на користь покупця суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у встановлений строк). Зокрема, Верховний Суд не погоджується з тим, що письмова або спрощена форма договору впливатиме на необхідність установлення судами у цій категорії спорів обставин прострочення продавця щодо передачі товару та/або факту належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси, і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції безпідставно або помилково врахував такий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 зі справи № 924/277/19 у розгляді справи № 910/14882/20, який (висновок) фактично стосується питання предмета доказування у відповідній категорії спорів в цілому (при цьому встановлені судом обставини, які входять до предмета доказування у кожній такій справі можуть бути різними). Зазначеним спростовується відповідний довід скаржника, викладений у касаційній скарзі.
Що ж стосується вирішення питання щодо передачі справи у відповідності до ГПК України для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України, викладеного у постанові від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, на яку послався суд апеляційної інстанції у справі № 910/14882/20, Верховний Суд зазначає таке.
У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
Суд касаційної інстанції зазначає, що скаржником не наведено достатньо мотивованих аргументів, у розумінні приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, для передачі справи у відповідності до ГПК України для вирішення питання стосовно відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, ТОВ "Мастербуд" не зазначено, у чому полягає помилковість, неефективність рішення Верховного Суду у справі № 924/277/19, не обґрунтовано чому та у чому полягає очевидна застарілість підходу, застосованого у цьому рішенні внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Таким чином, доводи касаційної скарги у наведеній частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими.
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ "Мастербуд" також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 181 ГК України, частини першої статі 207, частин першої та другої статті 642, пункту 1 частини першої статті 664, частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у подібних правовідносинах стосовно укладення спірного договору не у формі єдиного документа, підписаного сторонами, а у спрощений спосіб, адже визначення умов такого договору, у тому числі, щодо місця та терміну доставки товару, потребує від суду ретельного дослідження усіх документів, якими обмінювалися сторони в сукупності (листи, рахунки-фактури, накладні, акти) та змісту кожного з них.
Зокрема, скаржник вказує на те, що у рахунку від 03.08.2020 № 14984 умова про доставку товару прописана в двох місцях: на початку тексту та в таблиці (рядок № 5), яка визначає специфікацію товару і вони різняться.
Також скаржник зазначає про необхідність встановлення обставин справи з урахуванням електронного листа постачальника, надісланого покупцю 03.08.2020 та видаткової накладної від 04.08.2020 № 422, яка додавалася до цього листа.
Проте, Верховний Суд не вбачає підстав для формування такого висновку у даній справі (щодо питання застосування положень частини першої статті 181 ГК України, частини першої статі 207, частин першої та другої статті 642, пункту 1 частини першої статті 664, частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у подібних правовідносинах), з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини недоведення позивачем належними та допустимими доказами: вчинення ним дій, спрямованих на отримання товару (враховуючи встановлені судом обставини погодження сторонами вивезення покупцем товару власними силами зі складу продавця), відмови відповідача у передачі товару, а, отже, недоведення обставин порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару.
Зазначене було достатньою підставою для відмови в задоволенні позову ТОВ "Мастербуд".
Відповідно до частини другої статті 300 ГПК України Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Скаржник також зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що є підставою для скасування судових рішень.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані не обґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18).
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.