ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 628/348/18
адміністративне провадження №К/9901/64488/18, №К/9901/64513/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів: Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Дворічанському, Куп`янському, Шевченківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ткаченка Максима Васильовича на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2018 у складі судді Гетьман Л.В. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 у складі колегії суддів: Макаренко Я.М. (суддя-доповідач), Бартош Н.С., Мінаєвої О.М. у справі №628/348/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Дворічанському, Куп`янському, Шевченківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ткаченка Максима Васильовича, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та припису
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Дворічанському, Куп`янському, Шевченківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ткаченка Максима Васильовича (далі - відповідач, Головний спеціаліст Ткаченко М.В.), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - третя особа, ГУ Держгеокадастру у Харківській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати припис №26-ДК/0016/Пр/03/01/-18 від 30.01.2018;
1.2. визнати протиправною та скасувати постанову №26-ДК/0013/По/08/01/-18 Головного спеціаліста Ткаченка М.В. від 30.01.2018 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. і закрити справу.
2. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2018 адміністративний позов задоволено.
2.1. Визнано протиправним та скасовано припис № 26-ДК/0016/Пр/03/01/18 від 30.03.2018.
2.2. Скасовано постанову №26-ДК/0013/По/08/01/-18 Головного спеціаліста Ткаченка М.В. від 30.01.2018 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
3. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 скасовано рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2018 і ухвалено нове, яким адміністративний позов задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано припис Головного спеціаліста Ткаченка М.В. №26-ДК/0016/Пр/03/01/18 від 30.01.2018.
3.2. Визнано протиправною та скасовано постанову №26-ДК/0013/По/08/01/-18 Головного спеціаліста Ткаченка М.В. від 30.01.2018 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. та закрито провадження у справі.
4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:
4.1. 30.01.2018 Головним спеціалістом Ткаченком М.В. було складено акт обстеження земельної ділянки та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки, якими встановлено порушення ОСОБА_2 вимог статей 125, 126 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV). Зокрема, перевіркою встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за межами населених пунктів на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, орієнтовною площею 2,7640 га (згідно публічно кадастрової карти України), з кадастровим номером 6323783500:07:000:0056 використовується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який під час перевірки надав копії документів в кількості на 44 аркушах, згідно яких земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, належне йому на праві власності. Наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди земельної ділянки на момент проведення перевірки не встановлена.
4.2. У зв`язку з цим, Головним спеціалістом Ткаченком М.В. видано припис від 30.01.2018 №26-ДК/0016/Пр/03/01/-18 про усунення порушень вимог вищевказаних норм у строк до 26.02.2018.
4.3. Також, 30.01.2018 відповідачем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №26-ДК/0014/П/07/01/-18 за статтею 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та пунктом 1 частини 1 статті 211 ЗК України і постанову про накладення адміністративного стягнення №26-ДК/0013/По/08/01/-18 у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
4.4. Суди попередніх інстанцій дослідили, що 14.02.2003 Відкритим акціонерним товариством "Куп`янський ливарний завод" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу №163, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність об`єкт незавершеного будівництва " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: Харківська область, Куп`янський район, Курилівська сільська рада, майновий комплекс промислового призначення на земельній ділянці площею 2,7 га. Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за позивачем в державному реєстрі речових прав, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11064321 від 27.06.2006.
4.5. У подальшому за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, будівлю столярної майстерні, автостоянку на 70 автомобілів і автомийку на один автомобіль з магазином промислової групи " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13743266 від 01.03.2007, №23829167 від 11.09.2009.
4.6. Згідно з договором оренди землі від 15.01.2007, укладеним між Куп`янською районною державною адміністрацією (орендодавець) і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар), останньому передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - із земель промисловості, яка розташована за межами населених пунктів Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, загальною площею 2,7640 га, в тому числі під будівлями 0,4235 га та під проїздами і площадками 2,3405 га. На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - майновий комплекс, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу. Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
4.7. Як вбачається з листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 23.12.2016 №32-20-10-39217/0/19-16, ОСОБА_1 звертався до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору оренди землі від 15.01.2007, проте, через відсутність документів, перелік яких наведений у листі, йому запропоновано повторно звернутись з клопотанням до уповноваженого органу та надати відповідні документи.
5. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були допущені порушення процесуальних прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, внаслідок чого позивач був позбавлений права на ефективний захист, об`єктивне та повне з`ясування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, надання відповідних доказів. При цьому, оскільки в приписі про усунення порушень, на думку суду, узагалі не вказано в чому полягало порушення, яке скоїв позивач та не зазначено як їх необхідно усунути, припис теж підлягав скасуванню.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції послався на вимоги частини 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якими встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення було прийняте з порушенням судом першої інстанції правил предметної юрисдикції (підсудності) справи, оскільки справа в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування припису була підсудна окружному адміністративному суду, а в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - місцевому загальному суду як адміністративному суду, тому справу повинен був розглядати окружний адміністративний суд (частина 3 статті 21 КАС України).
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що під час перевірки та прийняття припису відповідачем не було з`ясовано чи звертався позивач повторно з заявою про поновлення договору оренди землі і на якій стадії знаходиться розгляд такої заяви. Зважаючи на те, що поновленню договору оренди землі передує певна процедура, яка залежить не тільки від волевиявлення позивача та враховуючи вимоги статті 120 ЗК України, згідно з якими особі, якій на праві власності належить нерухоме майно, надається право користування землею, на якій воно знаходиться, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність як припису, так і постанови про накладення адміністративного стягнення. Крім того, цей суд послався на безпідставність вказівки у постанові про порушення позивачем статті 54 КУпАП, якою не встановлено відповідальності за використання земельної ділянки без документів, що посвідчують право власності або користування нею.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
7. Третя особа - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, подала касаційну скаргу на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду в частині вимог про визнання протиправним та скасування припису та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що з огляду на приписи статті 318 КАС України, суд апеляційної інстанції був зобов`язаний направити справу за встановленою законом юрисдикцією (підсудністю). Крім того, вказує на те, що рішення суду першої інстанції не могло бути проголошене 22.06.2018, у той час як судовий розгляд справи відбувся 21.06.2018. Щодо неправильного застосування норм матеріального права скаржник зазначив, що законодавство не встановлює обов`язку при проведенні перевірки з`ясовувати питання вчинення суб`єктом перевірки дій з метою поновлення дії договору оренди землі. Скаржник вважав за неможливе застосовувати до спірних правовідносин норми статті 120 ЗК України, оскільки під час перевірки виявлено, що позивач користувався спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі на неї. Тому, на переконання скаржника, оспорювані припис та постанова відповідали критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України.
8. Відповідач - Головний спеціаліст Ткаченко М.В., подав касаційну скаргу на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду в частині вимог про визнання протиправним та скасування припису та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
8.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права і є аналогічними аргументам, що викладені у касаційній скарзі третьої особи.
9. Позивач подав відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
9.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційних скарг є безпідставними.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
10. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
11. Норми частини 2 статті 19 Конституції України гарантують, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Згідно з частинами 1-2 статті 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
13. Статтями 187-188 ЗК України (тут і надалі, в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
14. У свою чергу, частинами 1-2 статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 №963-IV (тут і надалі, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, далі - Закон №963-IV) визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
15. Підпункт "а" пункту 1 частини 1 статті 6 Закону №963-IV встановлює, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
16. За змістом частини 4 статті 9 Закону №963-IV, державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, у тому числі, проведення перевірок.
17. В силу приписів частини 1 статті 10 Закону №963-IV державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, серед іншого:
безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель (абзац 2);
давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків (абзац 3);
складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності (абзац 4).
18. Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 2). Основними завданнями Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (підпункт 1 пункту 3). Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, у тому числі, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (підпункт "а" підпункту 25-1 пункту 4). Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7).
19. Тобто, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель належить до безпосередніх повноважень Держгеокадастру, як уповноваженого органу і з цією метою Закон №963-IV надає інспекторам Держгеокадастру право проводити перевірки у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і складати акти та протоколи про адміністративні правопорушення за їх наслідками, а також розглядати справи про адміністративні правопорушення і давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи).
20. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України (в редакції до 08.02.2020), під вжитим у цьому Кодексі терміном "суб`єкт владних повноважень" розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
22. Статтею 54 КУпАП (тут і надалі, в редакції, чинній на час спірних правовідносин), порушення якої ставилось позивачу у провину в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення, передбачено, що порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 1). Непроведення рекультивації порушених земель - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 2).
23. Статтею 242-1 КУпАП визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 53-1, 53-3 - 54, 59 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1 - 79, статтями 80-83 (крім порушень санітарних норм), частинами першою і третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 цього Кодексу. Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, старші державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного і Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.
24. Пунктом 7-1 частини 2 статті 255 КУпАП встановлено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
25. За змістом частини 3 статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
26. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що як під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, зокрема і передбачених статтею 54 КУпАП, так і під час видачі приписів з вимогою про усунення порушення законодавства з питань використання та охорони земель, державні інспектори Держгеокадастру як уповноваженого органу не діють як самостійний суб`єкт владних повноважень, а діють від імені цього органу.
27. Тому, відповідні інспектори не повинні бути самостійними відповідачами у таких справах, а належними відповідачами у цих справах є саме відповідний уповноважений орган - Держгеокадастр та його територіальні органи.
28. Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов у постановах від 16.11.2020 у справі №398/2077/17, від 29.09.2020 у справі №823/2479/18 та від 27.02.2020 у справі №818/1512/17.
29. Відповідно до статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
30. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав заявленого позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості заявленого позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
31. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
32. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
33. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір, пред`явлений до відповідача - Головного спеціаліста Ткаченка М.В., як до інспектора Держгеокадастру, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
34. За змістом частини 7 статті 48 КАС України, заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
35. Отже, суд першої інстанції у цій справі не встановив у ній фактичних обставин, які мали значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції не надав цьому належної оцінки, при апеляційному перегляді такого рішення та не прийняв відповідне рішення у межах повноважень.
36. В силу приписів частини 2 статті 353 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
37. Частиною 4 цієї статті визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
38. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідно до частини 3 статті 21 КАС України, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
39. Оскільки дана адміністративна справа в частині вимог про визнання протиправним та скасування припису була підсудна окружному адміністративному суду (частина 2 статті 20 КАС України), а в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - місцевому загальному суду як адміністративному (пункт 1 частини 1 статті 20 КАС України), то суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що справу повинен був розглядати окружний адміністративний суд.
40. З огляду на наведене, касаційні скарги підлягають до задоволення частково, а оскаржувані судові рішення слід скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, яким є Харківський окружний адміністративний суд.
41. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
42. Тому, колегія суддів Верховного Суду, з урахуванням того, що справа за наслідками касаційного перегляду направляється на новий розгляд до суду першої інстанції не надає своєї оцінки решті доводів касаційних скарг, що стосуються правильності вирішення справи по суті заявленого спору.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,