ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа №811/2322/13-а
адміністративне провадження №К/9901/27338/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2019 (головуючий суддя: Чумак С.Ю., судді: Малиш Н.І., Шальєва В.А.) у справі №811/2322/13-а у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції Куранова Сергія Олександровича, Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2013 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції Куранова Сергія Олександровича (далі - відповідач-1), Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградській області (далі - відповідач-2), в якому просив:
скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції Куранова С.О. від 24.06.2013 №3519339 про відмову у задоволенні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності);
зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції Куранова С.О. зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на частину асфальтного замощення (літера "І") (споруду) загальною площею 6546,35 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 позов задоволено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Олександрівської міської ради на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2013.
Постановою Верховного Суду від 10.04.2019 скасовано ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2016, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2019 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, і залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2001 між ПМП "Сандал" та ОСОБА_1 було укладено договір дарування на 1/50 частину виробничих будівель та споруд, що складається з агрегатного складу, площею 183,6 м. кв., зазначеного в плані під літерою "Я" та знаходиться в АДРЕСА_1 .
10.12.2003 між ВАТ "Олександрійське автотранспортне підприємство 13506" (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір купівлі - продажу, згідно з умовами якого Продавець продав, а Покупець купив частину асфальтного замощення під літерою "І" (споруду) загальною площею 6546,35 кв.м., яка розташована на території ВАТ "Олександрійське автотранспортне підприємство 13506" (верхня площадка) за адресою: АДРЕСА_1 та зазначено на план - схемі, яка є невід`ємною частиною даного договору, і належить останньому на праві власності. Продаж майна вчинено за ціною 5000 грн, що підтверджується інформацією, зазначеною у акті приймання-передачі від 10.12.2003.
Також 29.04.2010 між Олександрійською міською радою (Орендодавець) та позивачем (Орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого Орендодавець надає на підставі рішення №1391 від 29.01.2010, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови (землі, які використовуються в комерційних цілях) для обслуговування виробничих будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1, площею 1293,30 кв.м., в тому числі; ріллі 0 га, багаторічних насаджень 0 га, пасовищ 0 га, сіножатей 0 га, лісів 0 га, інших угідь - забудовані землі, які використовуються в комерційних цілях - 1293,30 кв. Договір укладено строком на 5 років.
29.06.2013 позивач подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на частину асфальтного замощення під літерою "І" (споруди) загальною площею 6546,35 кв.м., яка була зареєстрована за №1774986.
Цього ж дня, за результатами розгляду вказаної заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно Курановим С.О. було прийнято рішення №3519339 про відмову в державній реєстрації з підстав, що об`єкт (частина асфальтного замощення під літерою "І" (споруди)) не є об`єктом нерухомого майна.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у законний спосіб набув право власності на об`єкт нерухомого майна (частина асфальтного замощення під літерою "І" (споруда) загальною площею 6546,35 кв.м.), проте державний реєстратор за відсутні правових підстав, передбачених Законом України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV), незаконно відмовив у державній реєстрації прав.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, насамперед виходив з того, даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) державного реєстратора на предмет відповідності їх вимогам законодавства у сфері реєстрації прав та обтяжень. Суд першої інстанції констатував, що частина асфальтного замощення під літерою "І" (споруда), в розумінні абзацу 3 частини першої статті 1 Закону №1952-ІV є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації, а тому оскаржуване рішення відповідача-1 №3519339 про відмову у задоволені заяви є протиправним.
Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції щодо належності розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства у зв`язку із чим закрив провадження у справі. Апеляційний суд констатував, що існує спір про право, позаяк внаслідок проведення державним реєстратором реєстрації права власності за позивачем спірного нерухомого майна (частина асфальтного замощення під літерою "І" (споруда) загальною площею 6546,35 кв.м.) Олександрійська міська рада втратила право власності (володіння, користування та розпорядження) на земельну ділянкою по АДРЕСА_1, яка є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Олександрія.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтованим тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник стверджує, що перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) державного реєстратора на предмет відповідності їх вимогам законодавства у сфері реєстрації прав та обтяжень, а тому, з урахуванням суб`єктного складу учасників справи, цей спір підлягає розгляду за правилами адмінсудочинства.
Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються із положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться частина асфальтного замощення загальною площею 6546,35 кв.м., під літерою "І" (споруда), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_1, є об`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Олександрії.
Рішенням виконавчого комітету від 18.06.2004 "Про зміну адреси об`єкту нерухомості" у зв`язку із виділенням об`єкту, агрегатного складу, із складу нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 створено новий об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 .
Пунктом 6 рішення Олександрійської міської ради від 18.08.2006 №122 "Про оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 надано в оренду строком на 25 років додаткову земельну ділянку площею 3285,05 кв.м. по АДРЕСА_2 для розширення цеху. Згідно із ситуаційним планом матеріалів попереднього погодження місця розміщення додаткової земельної ділянки для розширення цеху по АДРЕСА_2, дана земельна ділянка розміщена на верхній площадці колишнього ВАТ "Олександрійське АТП-13506".
На виконання вказаного рішення, 11.10.2007 між ОСОБА_2 та Олександрійською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за №116 від 11.10.2007.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що верхня площадка колишнього ВАТ "Олександрійське автотранспортне підприємство 13506" площею 6546,35 кв.м. (договір від 10.12.2003) складається із двох самостійних земельних ділянок: площею 3285,05 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 351030000:04:227:0003 та площею 3261,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 351030000:04:227:0003.
Водночас, 29.08.2013 на підставі постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 (у цій справі) державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію права власності на частину асфальтного замощення (літера "І") (споруда) загальною площею 6546,35 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно, внаслідок здійснення державної реєстрації до позивача перейшло право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, які є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Олександрія.
Тобто, звернення з цим позовом до суду насамперед обумовлено наміром позивача зареєструвати право власності на земельну ділянку, яка за позицією відповідача, є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Олександрія, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України, яка кореспондується із частиною першою статті 19 ЦПК (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Водночас, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо належності розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства.
Доводи касаційної скарги позивача не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.