ПОСТАНОВА
Іменем України
30 червня 2021 року
Київ
справа №240/11497/19
адміністративне провадження №К/9901/19280/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 (головуючий суддя: Майстренко Н.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 (головуючий суддя: Іваненко Т.В., судді: Сторчак В.Ю., Граб Л.С.) у справі №240/11497/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат (далі - Житомирський ОВК), в якому просила:
визнати протиправними дії Міноборони України щодо відмови у призначенні та виплаті позивачці одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII);
визнати протиправним і скасувати пункт 7 протоколу №124 від 27.09.2019 засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
зобов`язати відповідача призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті її чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.01.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Із відомостей, зазначених у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1, виданому 27.03.2018 Новоград-Волинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2 .
Згідно наказу начальника 1240 центру забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь від 25.04.1996 №72 підполковника ОСОБА_2 виключено зі списків частини - 25.06.1996.
З інформації, зазначеної у витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 07.02.2019 №36, суди попередніх інстанцій встановили, що захворювання колишнього військовослужбовця підполковника у відставці ( ОСОБА_2 ), яке призвело до смерті, визнано таким, що пов`язане з проходженням ним військової служби.
Позивачка через Житомирський ОВК звернулася до Міноборони України із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_2, який помер внаслідок захворювання пов`язаного із проходженням військової служби.
За результатами розгляду заяви позивачки, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом від 27.09.2019 №124, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) померлий ОСОБА_2 не був військовослужбовцем (згідно наказу начальника 1240 центру забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь від 25.04.1996 №72 підполковника ОСОБА_2 виключено зі списків частини 25.06.1996). Стаття 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_2 ) передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Водночас, виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06.09.2018 №2522-УІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності з 13.10.2018. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби та на час його смерті (березень 2018 року) норми Закону №2011-XII передбачали право членів сім`ї військовослужбовця у разі його загибелі (смерті) після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, на отримання одноразової грошової допомоги.
Міноборони України заперечувало проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_2 вже не був військовослужбовцем, а набув статусу особи, звільненої з військової служби. Станом на момент смерті ОСОБА_2 законодавцем не було врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги членами сім`ї загиблих (померлих) осіб, звільнених з військової служби. Зазначає, що правове регулювання спірних правовідносин було змінено лише з 13.10.2018, коли набрали чинності зміни до статті 16 Закону №2011-XII згідно із Законом України від 06.09.2018 №2522-УІІІ.
У поданих до суду першої інстанції письмових поясненнях Житомирський ОВК повністю підтримав правову позицію відповідача. Стверджує про законність та обґрунтованість прийнятого комісією рішення про відмову позивачці у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та на підставі Закону №2011-XII виникає у членів сім`ї загиблого за умови якщо загибель (смерть) військовослужбовця настала у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. З огляду на те, що смерть чоловіка позивачки настала через 22 роки після закінчення військової служби, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті) її чоловіка. При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 17.04.2019 у справі №806/2811/18 та від 17.07.2019 у справі №639/2548/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно розтлумачено норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків про відсутність у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги. Стверджує, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Тобто, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період проходження військової служби, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням такої незалежно від часу звільнення з військової служби. За позицією скаржниці, визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження. На підтвердження своєї позиції скаржниця послалася на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.11.2019 у справі №815/199/18 та від 28.01.2020 у справі №2240/2957/18. Водночас скаржниця вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки Верховного Суду у справах №806/2811/18 та №639/2548/17, де фактичні обставини є іншими, ніж у розглядуваній справі.
Також на підставі статті 346 КАС України скаржниця просить ініціювати питання щодо передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зазначає про необхідність сформування єдиної правозастосовної практики у спірних правовідносинах.
Інші учасники справи процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктами 1,2 частини другої цієї статті Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи мали місце в період її проходження незалежно від часу звільнення з військової служби.
Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.
Норми статті 16 Закону №2011-XII у зв`язку із складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.
Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.
Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи проходження військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.
Правова позиція щодо застосування наведених норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №2240/2957/18, від 10.08.2020 у справі №295/14571/17 та від 13.05.2020 у справі №489/4898/16-а, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 дійсно не був військовослужбовцем, проте, згідно відомостей, зазначених у витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 07.02.2019 №36, захворювання, яке призвело до смерті, визнано таким, що пов`язане з проходженням ним військової служби.
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.
Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Частиною 9 статті 16-3 цього Закону встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала: 1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
З урахуванням того, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності останнього на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане з наявністю зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби чи в період її проходження, суди дійшли помилкового висновку про відсутність у позивачки права на отримання гарантованої державою соціальної допомоги.
Водночас колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №639/2548/17, так як обставини даної справи та справи №240/11497/19 не є релевантними з огляду на те, що в справі №639/2548/17 правовідносини стосуються виплати одноразової грошової допомоги сім`ї померлого військовозобов`язаного, призваного на навчальні (спеціальні) збори, натомість правовідносини у розглядуваній справі стосуються призначення одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби. Дані правовідносини врегульовані різними пунктами частини 2 статті 16 Закону №2011-XII. З огляду на це, важливою умовою для призначення одноразової грошової допомоги сім`ї військовозобов`язаного, призваного на навчальні (спеціальні) збори є саме факт настання смерті під час виконання ним обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, натомість норма щодо військовослужбовців такої конкретизації не містить.
Також не є тотожними обставини у справі №806/2811/18, на яку здійснив посилання суд апеляційної інстанції, із фактичними обставинами у розглядуваній справі, оскільки правовідносини у цих справах виникли за різного правового регулювання. Зокрема, за законодавством, яке було чинним на час смерті чоловіка позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у справі №806/2811/18, остання не мала право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ та Порядком №499.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
На переконання колегії суддів належним способом захисту порушеного права позивачки за встановлених у справі обставин є визнання протиправними дій Міноборони України щодо відмови у призначенні та виплаті позивачці одноразової грошової допомоги; визнання протиправним та скасування пункту 7 протоколу №124 від 27.09.2019 засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка відповідно до Закону №2011-XII та Порядку №975, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.
Обраний судом касаційної інстанції спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивачки в правах.
Вирішуючи клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Оскільки Верховним Судом у справах №2240/2957/18, №295/14571/17 та №489/4898/16-а вже сформована єдина правозастосовча практика у спірних правовідносинах, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої, відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.