1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 806/4429/14

адміністративне провадження № К/9901/39763/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області (правонаступник Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 (Суддя Романченко Є.Ю.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (Головуючий суддя Капустинський М.М., суддя: Мацький Є.М., Шидловський В.Б.)

у справі № 806/4429/14

за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод"

до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (далі - позивач, ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Житомирська ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2014 № 0001402201.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року в справі № 806/4429/14, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року залишена без змін, позовні вимоги задоволено та скасовано податкове повідомлення - рішення Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції №0001402201 від 31.07.2014.

19 квітня 2016 року Вищим адміністративним судом України прийнято ухвалу, якою касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задоволено частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інспекції.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2016, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційну скаргу податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції позивача з ПП "Режина Плюс" є нереальними. Відповідач посилається на пояснення ОСОБА_1 (директор ПП "Реджина Плюс") та ОСОБА_2 (бухгалтер ПП "Реджина Плюс"), які заперечували свою причетність до діяльності товариства. Скаржником зазначено, що надані первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07.07.2014 по 09.07.2014 на підставі направлення від 07.07.2014 № 1160 та наказу від 07.07.2014 № 1639 посадовою особою відповідача згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктами 78.1.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" з питання фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Реджина Плюс" за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, за результатами якої складено акт від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/00375504/0100 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 323 041,00 грн за січень 2014 року в частині фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Реджина Плюс".

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 31.07.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001402201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 984 562 грн, в тому числі 1 323 041 грн - за основним платежем та 661 521 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Житомирській області про результати розгляду первинної скарги від 22.08.2014 № 11805/Л-С/10-205 та рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 15.09.2014 № 3406/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення - рішення від 31.07.2014 № 0001402201 залишено без змін, а скарги ДП "ЖЛГЗ" - без задоволення.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 зазначеного Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно положень пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 13.01.2014 між Приватним підприємством "Реджина Плюс" (Постачальник) і Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (Покупець) укладеного договір поставки № 13/1 (т. 1 а.с. 39-40). За умовами вказаного договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі й оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невід`ємними його частинами.

Згідно зі п. 2.1, 2.2 договору поставки, партією товару вважається його кількість, зазначена в одному додатку. Додатки є невід`ємною частиною даного договору. Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця відбувається із дати підписання сторонами акту приймання - передачі товару. Постачальник, відповідно до статті 667 Цивільного кодексу України, може зберігати товар Покупця до моменту його вивозу на власних складах на протязі 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість товару (п. 2.5 цього договору).

У пункті 3.1 договору визначено, що ціна на товар, що постачається, вказується в національній валюті України й узгоджується в додатках до даного договору.

Загальна сума договору складається з сум партій товару, указаних в додатках до даного договору (п. 3.2 договору поставки № 13/1 від 13.01.2014).

Пунктом 4.1 вказаного договору визначено, що якість товару повинна відповідати встановленим нормам і стандартам.

13, 15, 27 та 28 січня 2014 року Постачальником і Покупцем до договору поставки № 13/1 від 13.01.2014 підписано додатки № 1, № 2, № 3 і № 4 відповідно. У цих додатках сторони досягли згоди щодо виду товару, його кількості, вартості та умов поставки.

Так, додатками сторонами досягнуто домовленості про те, що Продавець продає, а Покупець купує олію соняшникову нерафіновану, невиморожену, українського походження, врожаю 2013 року (далі - товар). При цьому Продавець зобов`язаний здійснити поставку товару не пізніше 30.01.2014 і 20.02.2014 на умовах СРТ та EXW.

За результатами господарських операцій у січні та лютому 2014 року із поставки олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2013 року, позивачем та його контрагентом підписано акти прийому - передачі товару до додатків до договору поставки № 13/1 від 13.01.2014 (т. 1 а.с. 42, 45, 48, 52, 55, 59, 63), ПП "Реджина Плюс" видано на користь ДП "ЖЛГЗ" видаткові накладні (т. 1 а.с. 43, 46, 49, 53, 56, 60, 64) та податкові накладні (т. 1 а.с. 44, 47, 50, 54, 57, 61, 65), а саме: № 5 від 13.01.2014 на загальну суму 1432951,76 грн (у т.ч. ПДВ - 238825,29 грн); № 7 від 14.01.2014 на загальну суму 597881,48 грн (у т.ч. ПДВ - 99646,91 грн); № 14 від 23.01.2014 на загальну суму 105707,04 грн (у т.ч. ПДВ - 17617,84 грн); № 9 від 20.01.2014 на загальну суму 1416817,88 грн (у т.ч. ПДВ - 236136,31 грн); № 15 від 23.01.2014 на загальну суму 249848,44 грн (у т.ч. ПДВ - 41641,41 грн); № 17 від 27.01.2014 на загальну суму 1565685,60 грн (у т.ч. ПДВ - 260947,60 грн); № 18 від 28.01.2014 на загальну суму 5088478,20 грн (у т.ч. ПДВ - 848079,70 грн).

Податкові накладні № 7 від 14.01.14, № 14 від 23.01.14, № 15 від 23.01.14, № 17 від 27.01.14 на загальну суму ПДВ 419853,76 грн отримані позивачем 03.03.14, а тому включені ним до декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року.

Розрахунки за поставлений товар позивачем з контрагентом проведено у безготівковій формі. Оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі.

В подальшому вказаний товар позивачем реалізовано на експорт до Південної Африки через компанію "Альфа Трейдінг Лімітед" ( Малайзія ). Дані обставини підтверджені копіями контрактів, укладеними позивачем із контрагентом - покупцем, за умовами яких місцем поставки товару є - Комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій - м. Южний, митними деклараціями.

Акт перевірки від 16.07.2014 № 4693/06-25-22-01/ 00375504/0100 посилань на недоліки у оформленні податкових накладених не містить.

Вірними є висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів контролюючого органу про те, що відсутність сертифікатів походження та посвідчення якості товару унеможливлює ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору.

Паспорти якості та сертифікати відповідності - документи, які підтверджують якість товарів, та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отож, відсутність сертифікатів походження та посвідчення якості товару не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору.

Актами прийому - передачі товару, складеними представниками ДП "ЖЛГЗ" і ПП "Реджина Плюс", які, відповідно до умов договору від 13.01.2014 свідчать про перехід права власності на товар від контрагента до позивача, підтверджено, що олія соняшникова нерафінована, українського походження, врожаю 2013 року, передана Покупцю у відповідності до умов договору та додатків до нього.

Водночас умови поставки товару, визначені між позивачем та ПП "Реджина Плюс" збігаються із тими, які були визначені у контрактах ДП "ЖЛГЗ" з компанію "Альфа Трейдінг Лімітед" (Малайзія), на виконання яких олія соняшникова нерафінована, українського походження, врожаю 2013 року, поставлена позивачем контрагенту - Покупцю.

Стосовно посилання контролюючого органу на пояснення гр. ОСОБА_1 - власника та керівника ПП "Реджина Плюс", відібрані 31.05.2014, в яких він повідомив, зокрема, що ніякого відношення до ПП "Реджина Плюс" не мав, судом першої інстанції встановлено, що долучене до матеріалів справи пояснення від ОСОБА_1 від 31.05.2014 не є протоколом допиту де отримуються покази в межах відповідного кримінального провадження з попередженням особи про кримінальну відповідальність, передбачену ст.384 КК України. При цьому, в поясненні містяться суперечливі паспортні дані останнього. Так в поясненні зазначено паспортні дані ОСОБА_1, як документ який засвідчує його особу, де дата видачі (а.с.42 т.2) не співпадає з датою на долученій до справи ксерокопії паспорту ОСОБА_1 (а.с.98-99 т.2), не відповідає паспортним даним і записане в поясненні місце проживання останнього.

Більше того, на вимогу апеляційного суду від 23.12.2016 до ГУ ДФС м. Києва надати інформацію чи мало місце кримінальне провадження відносно службових осіб ПП "Реджина Плюс" (код ЄДРПОУ 35828333), можливо інших осіб стосовно названого підприємства, та якщо так, то надати копію відповідного остаточного рішення, слідчим управлінням повідомлено, що у слідчому управлінні фінансових розслідувань кримінальні провадження відносно службових осіб ПП "Реджина Плюс" (код ЄДРПОУ 35828333), відсутні.

Таким чином, в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд


................
Перейти до повного тексту