Постанова
іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 127/2841/19
провадження № 51-4474км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Кузнєцова С.М.,
захисників (у режимі відеоконференції) Кобзіної А.С., Павленко О.О.,
захисника Плахотнюка О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Кобзіної А.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1, захисника Плахотнюка О.А. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 серпня 2020 року, а також захисника Павленко О.О. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020020003541, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кутаїсі Республіки Грузія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що раніше не судимий,
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Поті Республіки Грузія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, такого, що раніше не судимий,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Кутаїсі Республіки Грузія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, такого, що раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищезазначеним вироком місцевого суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки кожного, який ухвалено обраховувати з моменту їх затримання, а саме з 5 вересня 2018 року; на підставі ч. 5 ст. 72 КК обвинуваченим зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, а саме з 5 вересня 2018 року до набуття вироком суду законної сили, з розрахунку один попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було визнано винуватими в тому, що вони 5 вересня 2018 року близько 11 години, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_4, маючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням до житла, за попередньою усною змовою та розподілених між собою ролей, відповідно до яких ОСОБА_3 залишився на вулиці біля під`їзду та здійснював візуальне спостереження за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зайшли на 4 поверх будинку АДРЕСА_4 за вказаною адресою, за допомогою заздалегідь заготовлених відмичок відчинили замок вхідних дверей квартири АДРЕСА_4 та, проникнувши всередину, викрали з цієї квартири належні ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 700 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на час вчинення злочину еквівалентно 19 880 грн; 24 000 російських рублів, що згідно з курсом НБУ станом на час вчинення злочину еквівалентно 9840 грн; а також ювелірні вироби із золота, монети "10 рублей 1899 года", 9 зубних коронок різної форми, наручні годинники "Чайка 17 камней" та "Casio Quartz" з модулем 2719, загальною вартістю згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи від 22 жовтня 2018 року № 5490-5499/18-21 158 405,32 грн. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із викраденими речами та грошима вийшли на вулицю та разом з ОСОБА_3, котрий чекав їх на вулиці, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинили потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 188 125,32 грн.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2020 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисників обвинувачених, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Плахотнюк О.А., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вказує на недопустимість доказів, які були покладені місцевим судом в основу вироку, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, а саме: показання свідка ОСОБА_7, які є припущеннями щодо вчинення обвинуваченими злочину через підозрілість у їх поведінці; протокол огляду документа від 15 листопада 2018 року, протокол огляду предмета від 20 вересня 2018 року, які містять суперечності та невідповідності, що свідчить про безпідставні висновки апеляційного суду про те, що в цих документах допущені явні описки, а також про невідповідність цих процесуальних документів вимогам КПК; протокол огляду місця події (квартири потерпілої) від 5 вересня 2018 року за участі потерпілої ОСОБА_6 та протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 5 вересня 2018 року, які складені в один проміжок часу одним і тим самим слідчим; протокол огляду квартири АДРЕСА_5 (огляд проведено усупереч вимог статей 234, 237 КПК без відповідної ухвали слідчого судді); протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 14 листопада 2018 року та огляду документа (відеоінформації з камер відеоспостереження, розташованої у під`їзді будинку АДРЕСА_6 ) від 15 листопада 2018 року (вказані слідчі дії проведено слідчим, який не був включений до групи слідчих); протоколи затримання обвинувачених, у тому числі й ОСОБА_2 (затримання відбулося з порушенням права обвинувачених на захист, у протоколах неправильно зазначено фактичний час затримання, з моменту фактичного затримання і до прибуття адвоката з затриманими без захисників і перекладача було проведено слідчі дії, у тому числі особистий обшук, а тому результати такого обшуку також є недопустимими доказами); висновок судової товарознавчої експертизи від 22 жовтня 2018 року № 5490-5499/18-21 (експерту на дослідження не були надані усі золоті вироби, викрадені у потерпілої; у матеріалах кримінального провадження відсутня ухвала слідчого судді, якою було призначено вказане експертне дослідження). Посилається на те, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази усупереч вимог ст. 290 КПК не були відкриті обвинуваченим та їх захисникам.
Також захисник вважає безпідставними посилання судів попередніх інстанцій як на доказ винуватості обвинувачених на висновки судово-трасологічних експертиз від 31 жовтня 2018 року № 790 (висновком цієї експертизи жодного із обвинувачених не було ідентифіковано за слідом взуття, знайденим у житлі потерпілої) та від 23 листопада 2018 року № 789 відповідно (відбитків обвинувачених на поверхні замка не було виявлено), які жодним чином не свідчать про причетність обвинувачених до вчиненого злочину.
Крім того, апеляційний суд усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно оглянув та дослідив надані стороною обвинувачення у судовому засіданні цього суду докази (постанови про створення групи слідчих від 5 вересня 2018 року та від 1 жовтня 2018 року відповідно, письмові повідомлення про підозру та протоколи роз`яснення прав обвинувачених на захист від 6 вересня 2018 року), які не були долучені прокурором у суді першої інстанції.
Стверджує, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК через їх необґрунтованість та невмотивованість, а ухвала апеляційного суду, крім того, вимогам ст. 419 КПК, тому що у ній не надано оцінки доводам апеляційних скарг сторони захисту і не зазначено підстав, з яких вказані скарги захисників визнано необґрунтованими.
У касаційній скарзі захисник Павленко О.О., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Як і захисник Плахотнюк О.А. вказує про недопустимість доказів, які були покладені в основу вироку місцевого суду, а саме висновок судової товарознавчої експертизи від 22 жовтня 2018 року № 5490-5499/18-21; протокол затримання ОСОБА_3 від 5 вересня 2018 року; показання свідка ОСОБА_7 . Зазначає, що долучені стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, а тому висновки судів попередніх інстанцій є безпідставними, що призвело до неправильного застосування ними закону України про кримінальну відповідальність. Вважає висновки апеляційного суду на спростування доводів в апеляційній скарзі захисника щодо недопустимості доказів безпідставними і такими, що суперечать вимогам ст. 89 КПК.
У касаційній скарзі захисник Кобзіна А.С., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 284 КПК, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК. На обґрунтування такого прохання наводить підстави та доводи, аналогічні доводам у касаційних скаргах інших захисників.
Позиції учасників судового провадження
Захисники підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, які дали в суді потерпіла ОСОБА_6, свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7, даними, які містяться у протоколах слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав показання потерпілої та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови свідком ОСОБА_7 обвинувачених суди не встановили, таких мотивів не навела і сторона захисту в ході судового, апеляційного розгляду.
Як умотивовано зазначив апеляційний суд, указаний свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, і показання свідка - оперуповноваженого ОСОБА_7 обґрунтовано було покладено в основу вироку в якості доказу, котрий не вчиняв будь-яких дій як службова особа, а лише повідомив про побачені обставини як громадянин, маючи професійні навички щодо виявлення злочинів, у зв`язку з чим відсутні заборони для визнання зазначених показань допустимим доказом. Вважати показання цього свідка припущеннями підстав не має.
Твердження у касаційній скарзі захисника Плахотнюка О.А. про те, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки, посилаючись на недопустимі докази, які не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, є безпідставними.
Так, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування захисникам та обвинуваченим були надані 25 січня 2019 року для ознайомлення усі матеріали кримінального провадження, з якими обвинувачені разом зі своїми захисниками були ознайомлені (т. 1, а.к.п. 15 - 23).
При цьому доводи сторони захисту про порушення вимог ст. 290 КПК під час відкриття матеріалів кримінального провадження були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який, оцінивши вказані доводи сторони захисту та дослідивши матеріали кримінального провадження, встановив відсутність порушень ст. 290 КПК на стадії відкриття матеріалів обвинуваченим та їх захисникам, посилаючись на те, що ані в ході підготовчого судового засідання, ані під час судового розгляду в місцевому суді сторона захисту будь-яких клопотань про невідкриття їм матеріалів кримінального провадження, а також про необхідність визнання з цих підстав доказів недопустимими не заявляла. Порушень вимог ст. 89 КК колегією суддів не встановлено.
З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки попри доводи у касаційних скаргах захисників Плахотнюка О.А. та Павленко О.О. порушень вимог ст. 290 КПК Верховний Суд не встановив.
Слід зазначити, що Верховний Суд є судом права, а не факту, він перевіряє дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Таким чином на підтвердження даних вказаних у реєстрі матеріалів досудового розслідування про виконання вимог ст. 290 КПК та на спростування доводів, наведених стороною захисту у касаційних скаргах про допущені органом досудового розслідування порушень вимог КПК під час відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту, прокурором в суді касаційної інстанції були долучені ксерокопії протоколів про надання доступу обвинуваченим та їх захисникам до матеріалів досудового розслідування від 25 січня 2019 року, та які відповідно були зазначені в реєстрі та відкриті підозрюваним та їх захисникам у присутності перекладача (т. 1, а.к.п. 15 - 23).
Що стосується доводів у касаційних скаргах захисників про те, що 5 вересня 2018 року в ході проведення огляду місця події відбулося фактичне затримання ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із порушенням їхнього права на захист, особистий обшук останніх було проведено до складання протоколів затримання без участі захисників та перекладача, то вони були предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і судом апеляційної інстанції.
Речові докази, а саме викрадені у потерпілої золоті прикраси, попри твердження захисників, були вилучені співробітниками поліції не під час особистого обшуку ОСОБА_1, а під час проведення такої слідчої дії як огляд речей та документів, а саме: під час огляду сумки обвинуваченого ОСОБА_1, який було проведено у відповідності до вимог ст. 237 КПК у присутності двох понятих. При цьому на момент її проведення, ОСОБА_1 не мав процесуального статусу підозрюваного, що у розумінні ст. 52 КПК, за відсутності відповідного клопотання особи, не передбачає обов`язкової участі захисника під час проведення вказаної слідчої дії.
Те, що протоколи затримання було складено не в момент фактичного затримання обвинувачених, а вже після їхньої доставки до відділення поліції не свідчить про порушення органом досудового розслідування права на захист ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та вимог КПК, оскільки положення ст. 208 КПК не вимагають складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про це свідчить і вказівка у ч. 5 ст. 208 КПК, згідно з якою в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу.
Крім того, варто зауважити, що факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, а відомості, зазначені у протоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені іншими доказами.
Як убачається із протоколів затримання ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, останні фактично були затримані о 14:30 5 вересня 2018 року і негайно доставлені до відділення поліції, де о 15:20 за участі двох понятих, захисників та перекладача відносно обвинувачених були складені протоколи затримання і останнім було роз`яснено їхні права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК. Вказані протоколи були підписані понятими, перекладачем та захисниками і жодних заперечень чи зауважень від цих осіб не надходило.
Таким чином, порушень вимог КПК та права на захист обвинувачених під час проведення цієї слідчої дії, а також під час зібрання доказів за результатами її проведення, допущено не було.
Посилання захисників у касаційних скаргах на необхідність визнання недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 5 вересня 2018 року, а саме кв. АДРЕСА_7 (квартири потерпілої) і протоколу огляду від 6 вересня 2018 року, а саме кв. АДРЕСА_5 (орендована обвинуваченими квартира на час вчинення злочину) не заслуговують на увагу з огляду на нижченаведене.
Як убачається із рішень судів попередніх інстанцій, у межах цього кримінального провадження 5 вересня та 6 вересня 2018 року було проведено два огляда місця події, які здійснювалися слідчим з дозволу та за участю власників квартир - 5 вересня 2018 року за згодою та у присутності потерпілої ОСОБА_6 (власниці кв. АДРЕСА_7 ) і 6 вересня 2018 року за згодою та у присутності ОСОБА_10 (власника кв. АДРЕСА_5 ), у присутності понятих. Під час цих слідчих дій працівники поліції у квартирі потерпілої виявили та вилучили: запахові сліди, ціліндровий механізм замка з ключами, 3 сліди взуття, змиви, а у квартирі ОСОБА_10 виявили та вилучили речі, у тому числі циліндричні замки, набір відмичок, металеві предмети зовні схожі на тіски, 87 ключів до різних замків, 43 предмети зовні схожі на відмички. За результатами проведення вказаних слідчих дій було складено протоколи огляду місця події, які відповідають вимогам статей 104, 105, 237 КПК, підписані усіма учасниками слідчих дій, від яких жодних зауважень чи клопотань не надходило.
Крім того, оскільки огляди вищевказаних квартир проводилися з дозволу та у присутності власників цих квартир, у слідчого не було необхідності для звернення до слідчого судді з клопотаннями для отримання дозволу на проведення таких оглядів.
Посилання сторони захисту на те, що протокол огляду місця події за участі потерпілої ОСОБА_6 та протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення були складені в один проміжок часу одним і тим самим слідчим, як на підставу для визнання вищевказаного протоколу огляду місця події недопустимим доказом, Суд вважає необґрунтованими, спростовуються умотивованими висновками апеляційного суду, який зазначив про те, що ОСОБА_6 дійсно зверталася із заявою про вчинення злочину і за її участю проводився огляд квартири, а тому зазначений час у заяві жодним чином не спростовує обставин, що мали місце у ході проведення огляду місця події, який проводився як невідкладна слідча дія до внесення відомостей до ЄРДР, а заява ОСОБА_6 стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР.
Також предметом ретельної перевірки апеляційного суду були доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказами протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 14 листопада 2018 року та огляду документа (відеоінформації з камер відеоспостереження, розташованої у під`їзді будинку АДРЕСА_6 ) від 15 листопада 2018 року, з підстав того, що за версією сторони захисту, вони проведені слідчим Новіковим П.О., котрий не включений до групи слідчих, а також протоколів огляду документа від 15 листопада 2018 року і огляду предмета від 20 вересня 2018 року, які містять суперечності та невідповідності.
Відповідно до наданої стороною обвинувачення постанови про створення групи слідчих від 1 жовтня 2018 року, яка була предметом дослідження у ході апеляційної перевірки справи, слідчий Новіков П.О. був включений до складу групи слідчих, які проводили слідчі дії по збиранню доказів у цьому кримінальному провадженні.
Апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказами протоколу огляду документа від 15 листопада 2018 року й огляду предмета від 20 вересня 2018 року і визнав їх безпідставними, зазначивши про те, що ці процесуальні рішення містять неточності, а саме: у протоколі огляду документа від 15 листопада 2018 року в установчій частині зазначено: "оптичний компакт-диск формату DVD-R від 5 вересня 2018 року", а в описовій частині - "оптичний компакт-диск формату DVD-R від 20 травня 2018 року"; у протоколі огляду предмета від 20 вересня 2018 року неправильно зазначено дату народження понятого ОСОБА_12, а саме: " ІНФОРМАЦІЯ_4", є нічим іншим, як описками, які не впливають на суть проведених слідчих дій, які проводилися у відповідності до вимог КПК, а також на їх результати. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При цьому посилання захисника Плахотнюка О.А. на те, що апеляційний суд усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно оглянув та дослідив надані стороною обвинувачення у судовому засіданні цього суду докази, які не були долучені прокурором у суді першої інстанції, не заслуговують на увагу з огляду на те, що апеляційний суд з метою дотримання принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом своєї переконливості, закріпленого у ст. 22 КПК, оглянув процесуальні рішення, а не докази: постанови про створення групи слідчих від 5 вересня 2018 року та від 1 жовтня 2018 року, письмові повідомлення про підозру та протоколи роз`яснення прав обвинувачених на захист від 6 вересня 2018 року, які були надані прокурором на огляд суду апеляційної інстанції для спростування доводів апеляційних скарг захисників, а не як додаткові докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Безпідставними є твердження захисників про недопустимість в якості доказу висновку судової товарознавчої експертизи від 22 жовтня 2018 року № 5490-5499/18-21.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, експертне дослідження для встановлення вартості викраденого у потерпілої майна було проведено відповідно до вимог КПК на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2018 року, висновок за результатами якого складено атестованим судовим експертом, який володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи, був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за надання завідомо неправдивих висновків та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, його висновок узгоджується з іншими доказами у справі, тому об`єктивних підстав не довіряти результатам цієї експертизи, вважати цей висновок недостовірним або зробленим усупереч вимогам статей 101, 102 КПК у судів попередніх інстанцій не було. Не має таких підстав і у колегії суддів.
При цьому сторона захисту в суді першої інстанції не оспорювала висновки експерта щодо вартості золотих виробів, які були викрадені у ОСОБА_6, не просила ані місцевий, ані апеляційний суди про допит цього експерта для розʼяснення висновку судової товарознавчої експертизи, не зверталася з клопотаннями про призначення додаткових або повторних експертиз. Тому відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 22, 23 КПК та порушили права ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Доводи у касаційній скарзі захисників про безпідставне посилання як на доказ винуватості обвинувачених на висновки судово-трасологічних експертиз від 31 жовтня 2018 року № 790 та від 23 листопада 2018 року № 789 є необґрунтованими, оскільки як місцевий, так і апеляційний суди, дослідивши вказані висновки відповідно до вимог ст. 94 КПК у сукупності з іншими доказами з точки зору достатності та взаємозв`язку, підставно поклали їх в основу своїх рішень.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину і правильно кваліфікував дії останніх за ч. 3 ст. 185 КК.
Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його обґрунтованим і вмотивованим.
Отже, доводи захисників щодо невинуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки із проникненням до житла потерпілої ОСОБА_6 не є слушними.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисників, перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам у їхніх касаційних скаргах, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується Верховний Суд.
Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.
На підставі наведеного Верховний суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд