Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 664/2596/19
провадження № 61-14575св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Олешківського районного нотаріального округу Херсонської області Левківський Ігор Петрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Радченка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Олешківського районного нотаріального округу Херсонської області Левківського І. П. про витребування майна з чужого незаконного володіння.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 травня 2015 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Цюрупинського районного округу Басовим О. М., зареєстрованою в реєстрі № 295, на продаж належної йому на праві власності частини квартири
АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_6, ОСОБА_2, та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири.
28 жовтня 2016 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу відчужила на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 12 квітня
2017 року у справі № 664/2724/16-ц ОСОБА_2 визнано недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено його опікуном ОСОБА_1 .
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 грудня 2018 року, з урахуванням постанови Апеляційного суду Херсонської області від 30 травня 2019 року, у справі № 664/1071/17 позов ОСОБА_1, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_5,
ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Басов О. М., приватний нотаріус Левківський І. П., ОСОБА_3, про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від 18 травня 2015 року, видану ОСОБА_2, якою він уповноважував ОСОБА_5 продати належну йому частку квартири
АДРЕСА_1, яка посвідчена приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Басовим О. М. за
№ 295, визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 18 травня 2015 року між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_7 в частині продажу 1/2 частки цієї квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П. за № 361.
Посилаючись на те, що 1/2 частина зазначеної вище квартири вибула із власності ОСОБА_2 поза його волею, договір купівлі-продажу зазначеної частини квартири визнано недійсним, у зв`язку з чим ОСОБА_7 без достатніх правових підстав набула та в подальшому відчужила спірну частину нерухомого майна на користь ОСОБА_3, позивач просила: витребувати на користь ОСОБА_2 із незаконного володіння ОСОБА_3 1/2 частину спірної квартири; скасувати рішення приватного нотаріуса
Левківського І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32155985 від 01 листопада 2016 року; визнати право власності на 1/2 частину спірного майна за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1, заявлені в інтересах ОСОБА_2, задоволено частково.
Витребувано на користь ОСОБА_2 із незаконного володіння ОСОБА_3 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Олешківського районного нотаріального округу Херсонської області Левківського І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 листопада 2016 року, індексний номер 32155985 щодо 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що 1/2 частина спірної квартири вибула з володіння недієздатного ОСОБА_2 поза його волею, а тому вона повинна бути витребувана у її добросовісного набувача
ОСОБА_3, яка отримала зазначене нерухоме майно без достатніх правових підстав, із скасуванням державної реєстрації її права власності на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що його право власності поновлено судовими рішеннями у справі № 664/1071/17 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні зазначеного спору не урахував пропорційне співвідношення інтересів сторін. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 на час купівлі квартири об`єктивно не могла та не повинна була встановити або передбачити правові дефекти правочину з участю нотаріуса, уповноваженого державою надавати йому більшу юридичну вірогідність, а також зважаючи на те, що спірна квартира є однокімнатною та конструктивно не призначена для проживання осіб, які не є членами однієї сім`ї, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про витребування квартири без належної компенсації є непропорційним втручанням у мирне володіння відповідачкою своїм майном та покладає на неї надмірний тягар, що суперечить положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у якій вона просила постанову Херсонського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема не урахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від
17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс16 та постановах Верховного Суду від
03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі
№ 569/11322/17.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що майно вибуло з власності позивача не з його волі, однак не застосував передбачене частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власника витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, у тому числі добросовісного набувача, у разі вибуття майна з володіння власника не з його волі. Право власності позивача на спірне майно, яке наразі знаходиться у володінні відповідачки, відновлено рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 грудня
2018 року та постановою Апеляційного суду Херсонської області від 30 травня 2019 року у справі № 664/1071/17, за якими сторони повернуто у первісний стан. Зважаючи на те, що відчуження спірної квартири на користь відповідачки здійснювалося особою, яка не мала на це достатніх правових підстав, зазначене майно вибуло з власності позивача поза його волею, а тому воно підлягає витребуванню з володіння останнього його набувача ОСОБА_3 на підставі статей 387, 388 ЦК України.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому заявниця просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в інтересах ОСОБА_2 .
Відзив обґрунтований посиланням на те, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому позовні вимоги щодо витребування її на підставі статті 388 ЦК України є необґрунтованими. Зазначала, що з моменту вибуття спірної квартири з власності позивача та моменту її купівлі жодною заінтересованою особою чи державними органами не було вчинено ніяких дій, пов`язаних з попередженням негативних наслідків відчуження квартири. За рахунок коштів її сім`ї проведено капітальний ремонт квартири, оскільки у ній ніхто не проживав і вона була у непридатному для проживання стані. Наразі у ній зареєстрована та проживає вона разом з своїм неповнолітнім сином. За весь час ОСОБА_2, чи будь-яка інша особа в його інтересах, не повідомляли їй про наявність претензій з приводу права власності чи користування квартирою.
Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що витребування спірної квартири з її власності призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конструкція норми, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 -
ОСОБА_4, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 22 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів а порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 травня 2015 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 продати належну йому на праві приватної власності частку квартири за АДРЕСА_1, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Цюрупинського районного округу Басовим О. М., зареєстрованою в реєстрі № 295,
18 травня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П., ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_6 та ОСОБА_2, від імені яких на підставі довіреностей, посвідчених приватним нотаріусом Цюрупинського районного округу Басовим О. М., діяв ОСОБА_5, однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
28 жовтня 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П. за № 1160.
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 12 квітня
2017 року у справі № 664/2724/16-ц ОСОБА_2 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку, призначено його опікуном ОСОБА_1 .
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 грудня 2018 року, з урахуванням постанови Апеляційного суду Херсонської області від 30 травня 2019 року, у справі №664/1071/17 за позовом ОСОБА_1, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Басов О. М., приватний нотаріус Левківський І. П., ОСОБА_3, визнано недійсною довіреність від 18 травня
2015 року, якою ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_5 продати частину квартири за АДРЕСА_1, посвідчену приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Басовим О. М. за
№ 295; визнано недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири
АДРЕСА_1, укладений 18 травня 2015 року між ОСОБА_5, від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_7, в частині продажу 1/2 частини цієї квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Левківським І. П. за № 361.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на момент вчинення оспорюваних правочинів (18 травня 2015 року) ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
На час розгляду справи у судах попередніх інстанцій власником спірної квартири є ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Зокрема статті 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від
17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Частина перша статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки зазначена норма надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від
03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі
№ 569/11322/17, на які посилалася заявниця як на підставу касаційного оскарження.
Частина перша статті 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Факт вибуття спірної частини квартири з власності ОСОБА_2 поза його волею встановлено рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 грудня 2018 року, з урахуванням постанови Апеляційного суду Херсонської області від 30 травня 2019 року, у справі №664/1071/17 за позовом ОСОБА_1, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 ., до ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Басов О. М., приватний нотаріус Левківський І. П., ОСОБА_3, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що на момент вчинення оспорюваних правочинів (18 травня
2015 року), ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим видана ОСОБА_2 довіреність від 18 травня 2015 року, якою він уповноважував ОСОБА_5 продати спірну частину квартири, а також договір купівлі-продажу від 18 травня 2015 року в частині продажу 1/2 частини зазначеної квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2, є недійсними.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Установивши, що спірна частина квартири вибула із власності ОСОБА_2 поза його волею, правочин за яким відбулось зазначене відчуження визнано в установленому законом порядку недійсним, у зв`язку з чим
ОСОБА_7 не мала правових підстав для подальшого його відчуження на користь відповідачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність, передбачених статтею 388 ЦК України, підстав для його витребування від добросовісного набувача - ОСОБА_3 . Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному його власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що витребування у відповідачки 1/2 частини квартири без будь-якої компенсації є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та покладає на неї індивідуальний та надмірний тягар, що суперечить положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений висновок суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованим з огляду на наступне.
Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободє втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства`від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від
07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від
23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейського суду з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність. Для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуто у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Ураховуючи обставини зазначеної справи та наведені вище принципи, які є складовими верховенства права, відсутні підстави для висновку проневідповідність заходу втручання у право власності відповідачки критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини. Витребування майна, яке належить соціально незахищеній, недієздатній особі ОСОБА_2, що вибуло з його власності поза його волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між його інтересами та інтересами відповідачки ОСОБА_3, як особи, яка страждає від такого втручання, та яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_7 з вимогою про відшкодування збитків, з підстав передбачених статтею 661 ЦК України, а тому втручання у право власності відповідачки не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання ОСОБА_3 на здійснення нею суттєвого поліпшення спірного майна не свідчить про неможливість його витребування на користь законного власника.
У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі
№ 6-1376цс16 викладено правовий висновок про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Отже, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.
Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості). При цьому вимоги щодо відшкодування суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, мають бути заявлені до власника майна.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а тому її права можуть бути відновленими шляхом пред`явлення вимог до ОСОБА_7 про відшкодування збитків з підстав передбачених статтею 661 ЦК України, а також до власника майна - щодо відшкодування суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення.