Постанова суду № 158/485/20 від 09.06.2021 про зміну місця проживання дитини

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 158/485/20

провадження № 61-14424св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах малолітньої ОСОБА_2,

відповідачка - ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2020 року у складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що вони з ОСОБА_3 мають двох спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня

2018 року у справі № 158/2961/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Ківерцівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, затверджено мирову угоду між ним та ОСОБА_3, за умовами якої визначено основне місце проживання неповнолітніх дітей з відповідачкою - у період її вихідних днів, між робочими днями, а з ним - уперіод робочих днів ОСОБА_3 . Сторони також погодили можливість проведення спільного відпочинку з дітьми, зобов`язання не чинити перешкод для побачень, проживання кожної сторін з дітьми, а також спільно приймати участь у їх вихованні, медичному обстеженні та лікуванні.

У зв`язку з ухиленням ОСОБА_3 від виконання умов мирової угоди, вчинення психологічного та фізичного насильства щодо їх меншої доньки ОСОБА_2, дитина більше ніж півтора роки проживає з ним, перебуває на повному його утриманні та категорично не бажає повертатись до матері. Старша донька ОСОБА_4 не бажає спілкуватися з ним.

Посилаючись на те, що примусове проживання дитини з мамою відповідно до умов мирової угоди призведе до негативного психологічного впливу на меншу доньку ОСОБА_2, просив:

- змінити основне місце проживання дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначене в мировій угоді від 02 квітня 2018 року (справа № 158/2961/17) - з матір`ю

ОСОБА_3, на основне місце її проживання - з батьком

ОСОБА_1, залишивши її на його утриманні і вихованні за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- урахувати інтереси доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка виявила інтерес та бажання змінити основне місце проживання, та проживати з батьком ОСОБА_1, залишивши її на його утриманні і вихованні за адресою: АДРЕСА_1, а також вважати зазначене як нововиявлену обставину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня

2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що емоційні зв`язки між малолітньою ОСОБА_2, батьками та її сестрою ОСОБА_4 є порушеними, потребують детального аналізу і психокорекційної роботи за участю психолога з метою налагодження гармонійних взаємин, а тому роздільне проживання неповнолітніх сестер з батьками поглибить їх психоемоційну кризу та не сприятиме розвитку нормальних батьківських відносин. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що кращим інтересам дитини може відповідали лише компроміс у відносинах між батьками, який вони зобов`язані шукати з метою налагодження взаємовідносин.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки роздільне проживання неповнолітніх сестер та розлучення малолітньої дитини з матір`ю, поглибить психоемоційну кризу та не буде сприяти налагодженню батьківських відносин, а тому з урахуванням найкращих інтересів дитини, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову батька про визначення місця проживання меншої дочки з ним. Позивач не надав доказів на підтвердження зміни обставин, які існували у взаємовідносинах дітей та батьків при затвердженні між сторонами мирової угоди, якою визначено місце проживання дітей. Висловлене малолітньою ОСОБА_2 бажання проживати з батьком суд вважав таким, що відбулось унаслідок тривалого невиконання ухвали Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року про затвердження мирової угоди.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо правильного застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц і від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17, а також порушення норм процесуального права, зокрема вказував на те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника (про виклик і допит свідка; про призначення експертизи) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд при вирішення спору повинен виходити з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, визначеного статтею 141 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), з урахуванням думки дитини, яка в категоричній формі висловила бажання проживати з батьком. Визначення місця проживання дитини з урахуванням згоди її самої відповідає визначеному статтею 6 Конвенції про права дитини принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, а також частині другій статті 160, статті 161 СК України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того яким органом вони здійснюються, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одним з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Натомість, суд першої інстанції, хоч і заслухав думку дитини, однак не прийняв її до уваги, а апеляційний суд взагалі відмовився від виклику її у судове засідання, не зважаючи на відсутність аудіозапису її пояснень у суді першої інстанції.

В порушення норм процесуального права, апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання його представника про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні з діагнозом короновірусна хвороба та розглянув справу за його відсутності, що призвело до неповного та необ`єктивного розгляду справи, оскільки обставини, які намагався з`ясувати суд, міг пояснити лише він особисто. Крім того, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання його представника про призначення у справі експертизи дитячо-батьківських відносин з метою встановлення дійсних причин небажання дитини спілкуватись з матір`ю та не з`ясував, що стало причиною не бажання молодшої доньки спілкуватися з відповідачкою.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано справу з місцевого суду.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 22 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року у справі № 158/2961/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Ківерцівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, за умовами якої:

- ОСОБА_1 не заперечує проти визначення основного місця проживання неповнолітніх дочок: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_3 не заперечує проти проживання ОСОБА_1 з неповнолітніми дочками: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем проживання

ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, в період її робочих днів;

- ОСОБА_1 не заперечує проти проживання ОСОБА_3 з неповнолітніми дочками: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем проживання

ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, в період її вихідних днів, між робочими днями;

- ОСОБА_1 не заперечує проти проведення спільного відпочинку

ОСОБА_3 з неповнолітніми дочками: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в період відпустки протягом 14-ти днів поза межами м. Ківерці, а також за межами України;

- ОСОБА_3 не заперечує проти проведення спільного відпочинку

ОСОБА_1 з їхніми неповнолітніми дочками: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в період відпустки протягом 14-ти днів поза межами м. Ківерці, а також за межами України;

- зобов`язано ОСОБА_3 дотримуватись умов цієї угоди і не чинити перешкод для побачень, проживання батька з дітьми, передбачених цією угодою. У разі зміни проживання дитини повідомляти про це ОСОБА_1 ;

- зобов`язано ОСОБА_1 дотримуватись умов цієї угоди і не чинити перешкод для побачень, проживання матері з дітьми, передбачених цією угодою. У разі зміни проживання дитини повідомляти про це ОСОБА_3 ;

- зобов`язано ОСОБА_3 дотримуватись умов цієї угоди і після закінчення побачень, проживання, вчасно доставляти дітей за місцем проживання

ОСОБА_1 ;

- зобов`язано ОСОБА_1 дотримуватись умов цієї угоди і після закінчення побачень, проживання, вчасно доставляти дітей за місцем проживання

ОСОБА_3 ;

- у разі хвороби дітей чи дитини, підтвердженої медичними документами, або наявності об`єктивних ознак якого-небудь захворювання зобов`язано

ОСОБА_3 не наполягати на доставлені дітей чи дитини за їх місцем проживання, або діяти за спільним погодженням;

ОСОБА_1 не наполягати на доставлені дітей чи дитини за їх місцем проживання, або діяти за спільним погодженням;

- зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно приймати участь у вихованні, медичному обстеженні, лікуванні дочок ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання;

- зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не втручатися в особисте життя один одного та не підбурювати дітей проти батька чи матері;

- наслідки укладення мирової угоди, зміст статей 204 - 208 ЦПК України, сторонам відомі і зрозумілі.

Відповідно до актів державного виконавця Ківерцівського районного відділу державної виконавчої служби Ківерцівського району, складених при примусовому виконанні указаної вище ухвали суду, батько ОСОБА_1 відмовляється виконувати її умови щодо повернення малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, до місця її основного проживання за адресою проживання відповідачки ОСОБА_3 (акт державного виконавця від 08 липня 2019 року), а також щодо залишення у себе старшої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на період робочих днів ОСОБА_3 (акти державного виконавця від 25 липня 2019 року, 26 липня 2019 року,

30 липня 2019 року, 01 серпня 2019 року, 02 серпня 2019 року, 08 серпня

2019 року, 15 серпня 2019 року).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Ківерцівської районної державної адміністрації від 14 серпня 2019 року № 11/2 рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 організувати проведення дослідження психоемоційного стану дочки ОСОБА_2 відповідними спеціалістами, а також ОСОБА_1 забезпечити неухильне виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Ківерцівського районного суду від 02 квітня 2018 року у справі № 158/2961/17.

Згідно з протоколом засідання комісії з питань захисту прав дитини Ківерцівської районної державної адміністрації від 25 вересня 2019 року № 12, комісією встановлено, що ОСОБА_3 та Службою у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації використані всі можливі шляхи вирішення конфлікту, а тому рекомендовано відповідачці звернутися до суду з позовом про невиконання ОСОБА_1 умов мирової угоди.

В суді першої інстанції малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у присутності психолога, представника служби у справах дітей висловила бажання проживати з батьком - ОСОБА_1 .

Згідно з висновком психолога ОСОБА_5 до жодного з запропонованих дівчинці осіб (подруги ОСОБА_6, батька, батькової матері (бабусі), матері, діда ОСОБА_7, подруги ОСОБА_8, сестри ОСОБА_4 ), вона не ставиться негативно, упереджено. Спілкування з ОСОБА_2, а також результати діагностичного матеріалу дали змогу побачити, що у дівчинки порушений емоційний зв`язок з мамою та сестрою. У свою чергу, є розбіжність між усвідомленим ставленням до мами та сестри ОСОБА_2 і підсвідомим потягом до них. Емоційні зв`язки між ОСОБА_2, батьками і сестричкою є порушеними, потребують детального аналізу і психокорекційної роботи за участю психолога з метою налагодження гармонійних батьківсько-дитячих взаємин, оскільки втрата контакту з одним із батьків на даному етапі, та його відсутність у подальшому житті може стати психічною травмою і в майбутньому відбитись на міжособистісних стосунках дівчинки

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного опікування.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року у справі № 158/2961/17 затверджено мирову угоду, якою сторони погодили місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зокрема визначено основне місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_3, у період робочих днів ОСОБА_3 діти проживають з батьком - ОСОБА_1, протягом вихідних днів - з матір`ю ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (частина третя статті 208 ЦПК України).

Припинення судового спору між сторонами у спосіб укладення мирової угоди, за умови його затвердження судом шляхом постановлення ухвали із закриттям провадження у справі, не передбачає права сторони змінювати правовідношення шляхом зобов`язання внесення змін до мирової угоди та виключає можливість у подальшому в судовому порядку змінювати мирову угоду шляхом ухвалення іншого судового рішення про внесення змін до раніше затвердженої мирової угоди.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 09 січня 2019 року не повертає малолітню ОСОБА_2 до місця її основного проживання, яке відповідно до укладеної між сторонами мирової угоди визначено з матір`ю ОСОБА_3 .

Положеннями частини першої статті 162 СК України передбачено, що дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що змінилися обставини, які існували при затвердженні мирової угоди, а саме: малолітня донька ОСОБА_2, не бажає повертатися до матері, а висловлює бажання проживати разом з ним.

Зважаючи на те, що спір стосується такої чутливої сфери правовідносин, як визначення місця проживання малолітньої дитини, судам необхідно надавати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини особливу увагу належить звертати на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати, прихильність до кожного з батьків, а також ураховувати, хто із батьків виявляє більшу увагу до дітей та турботу про них, їхній вік, їх особисті якості, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,

№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

В суді першої інстанції малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, висловила своє бажання проживати разом з батьком.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка ураховується при визначенні її місця проживання, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Відмовляючи у задоволенні позову про зміну основного місця проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи, дійшли правильного висновку, що роздільне проживання неповнолітніх рідних сестер з батьками поглибить психоемоційну кризу у їх відносинах та відносинах батьків, і не буте сприяти розвитку їх родинних відносин.

В оцінці зазначених висновків судів, Верховний Суд особливу увагу звертає на висновок психолога ОСОБА_5, відповідно до якого емоційні зв`язки між ОСОБА_2, батьками і сестрою є порушеними, потребують детального аналізу і психокорекційної роботи за участю психолога з метою налагодження гармонійних батьківсько-дитячих взаємин, оскільки втрата контакту з одним із батьків на даному етапі і його відсутність у подальшому житті може стати психологічною травмою і в майбутньому відбитися на міжособистісних стосунках дівчинки.

Матеріалами справи підтверджується, що мати всіляко намагається сприяти налагодженню контакту малолітньої дитини з нею та її старшою сестрою, на засіданні органу опіки та піклування, а також в судовому засіданні зазначала, що з урахуванням психоемоційного стану дитини не бажає силоміць забирати її від батька, готова проводити поступові дії з налагодження контакту з дівчинкою. Натомість батько ОСОБА_1 цьому не сприяє, на засідання органу опіки та піклування не з`являвся, рекомендації органу опіки та піклування щодо проведення дослідження психоемоційного стану дівчинки відповідними спеціалістами не виконував, відмовлявся від складання оцінки потреб дитини, не допускав до спілкування з нею представників органу опіки та піклування.

Зазначене свідчить про небажання позивача забезпечити встановлення гармонійних батьківсько-дитячих взаємин малолітньої ОСОБА_2 не лише з її матір`ю а й з рідною сестрою, а тому такі дії батька не можна вважати такими, що здійснюються в найкращих інтересах дитини.

Допитана в судовому засіданні у суді першої інстанції психолог ОСОБА_5 зазначила, що малолітня ОСОБА_2 потребує спілкування з матір`ю та сестрою, через свій малолітній вік не може розмежувати свої емоції та думки, зі сторони матері був якийсь емоційний дискомфорт, що спричинило зазначену реакцію дитини (не бажання спілкуватись з матір`ю), однак, жодного психологічного насильства чи образи з боку матері психолог не встановила. Дитина має ознаки страху, що мати її забере від батька. Дитина не заперечує маму, але боїться втратити контакт з татом. Визначений мировою угодою порядок участі батьків у вихованні дитини, на думку психолога, є ідеальним. Налагодження відносин між ОСОБА_2, матір`ю та старшою сестрою можливе лише за допомогою батька.

Зазначений висновок та пояснення психолога в судовому засіданні були перевірені судами попередніх інстанцій у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Суди забезпечили дотримання змагальної процедури при дослідженні доказів, будь-яких аргументованих спростувань щодо повноти висновків психолога, позивач у суді першої інстанції не надав.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, малолітній вік дитини, первинну її прив`язаність до матері, потребу дитини у спілкуванні з матір`ю та сестрою, втрата контакту з матір`ю та старшою сестрою негативно вплине на психоемоційний стан малолітньої ОСОБА_2, що в подальшому може стати психологічною травмою для дитини та відбитися на її міжособистісних стосунках, створить загрозу заподіяння дитині психічної шкоди, що не відповідає концепції "найкращих інтересів дитини". Батько дитини, який позиціонує себе особою, яка найбільше переймається найкращими інтересами малолітньої дитини, має це усвідомлювати та сприяти у виконанні рекомендацій органу опіки та піклування щодо проведення дослідження психоемоційного стану дівчинки з участю відповідних спеціалістів та налагодженню контакту малолітньої дитини з матір`ю та рідною сестрою.

Задля досягнення зазначеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів малолітньої дитини, за існування встановленого судами ризику того, що зміна місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначеного мировою угодою, затвердженою ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року, поставить під загрозу заподіяння шкоди психіці дитини, Верховний Суд дійшов висновку, що неврахування судами попередніх інстанцій думки малолітньої ОСОБА_2 щодо того з ким із батьків вона бажає проживати є виправданим.

Верховний Судвиходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, вважає, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених вище мотивів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема розгляд справи за відсутності позивача, відмова у повторному з`ясуванні думки малолітньої ОСОБА_2, а також у задоволенні клопотання про призначення експертизи дитячо-батьківських відносин, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні, доказів на підтвердження зазначеного не надала. На запитання суду про причини неможливості їх надання повідомила, що позивач повинен був бути виписаний з лікарні, однак продовжує лікування. З огляду на відсутність документів, які б підтверджували поважність причин неявки позивача в судове засідання, а також думки сторони відповідача, яка категорично заперечувала щодо безпідставного відкладення розгляду справи, що свідчить про затягування її розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 372 ЦПК України для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за участю представника позивача на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Перевіряючи аргументи заявника про те, що лише йому були відомі обставини справи, які не міг знати його представник, що на його думку призвело до порушення його процесуальних прав, неповноти з`ясування судом обставин справи та неправильного її вирішення, суд касаційної інстанції ураховує, що позивач окрім зазначених посилань не навів обставин, які дійсно були відомі лише йому та які, з урахуванням їх доказової значимості, мали б вирішальний вплив на результати вирішення спору. Касаційний суд також ураховує, що усі наявні у справі докази були досліджені судом першої інстанції з участю заявника, він мав можливість їх подавати, надавати пояснення, заперечувати проти пояснень та доводів сторони відповідача, задавати питання допитаному як свідку психологу ОСОБА_5, що представник позивача був присутнім в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а також положення частини другої статті 412 ЦПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, у зв`язку із чим вважає, що наведені заявником аргументи не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень судів попередніх інстанцій з формальних підстав.

Відхиляючи клопотання представника позивача - ОСОБА_9 про повторний виклик у судове засідання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яке він обґрунтовував посиланням на те, що з технічних причин не зберігся аудіозапис її пояснень в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що пояснення дитини в суді першої інстанції ніхто не оспорює, а тому з урахуванням малолітнього віку дитини та ризику негативного впливу на її психіку, відсутні підстави для його задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Подаючи клопотання про призначення апеляційним судом експертизи дитячо-батьківських відносин, представник позивача ОСОБА_9 обґрунтовувала його тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не урахував думки дитини щодо того з ким із батьків вона хоче проживати, та наявністю у матеріалах справи суперечливих висновків психологів, а тому об`єктивно визначити прихильність малолітньої ОСОБА_2 до одного з батьків та сестри ОСОБА_10 може лише експерт.

Зважаючи на те, що представник позивача не навела обґрунтованих аргументів щодо наявності виключних випадків, які свідчили б про неможливість подання позивачем зазначеного клопотання до суду першої інстанції, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України є процесуальною підставою для прийняття нового доказу під час апеляційного перегляду справи,апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення такої експертизи.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

................

Перейти до повного тексту