Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 243/13432/19
провадження № 61-7042св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей виконавчого комітету Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2,треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей виконавчого комітету Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем ОСОБА_2 та їх спільною дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до березня 2017 року проживали однією сім`єю у м. Київ. З березня 2017 року вони припинили сімейні відносини, вона із сином залишилась проживати у м. Києві, а відповідач виїхав на постійне місце проживання за місцем своєї реєстрації до м. Слов`янська Донецької області.
Вказує, що ніколи не чинила відповідачу перешкод у побаченнях з дитиною, із цією метою він періодично приїжджав до м. Києва, брав сина на прогулянки, але повертав. Проте 31 травня 2019 року відповідач сина після прогулянки не повернув, а вивіз його до м. Миколаївка Слов`янського району Донецької області за місцем проживання своєї матері, де проживає й тепер. Її неодноразові звернення як до відповідача, так і до відповідних державних установ з приводу повернення сина жодного результату не дали.
Посилаючись на те, що дитина більш прихильна до неї, ніж до відповідача та в силу віку більше потребує турботи матері, ніж батька, за місцем її проживання у м. Києві для дитини створені всі належні умови виховання і розвитку, просить позов задовольнити, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею.
Просить урахувати, що вона має стабільний заробіток, і це дозволяє належним чином утримувати дитину, разом з тим ОСОБА_2 не працює, не має жодного джерела доходу, не поставив дитину на медичний облік за місцем їх фактичного проживання та не зробив сину жодного профілактичного щеплення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції врахував вік дитини, ОСОБА_3, створення відповідачем стабільних умов для життя, розвитку та формування дитини, та взявши до уваги, що дитина з 31 травня 2019 року проживає з батьком, і за цей час у нього сформувався усталений режим, коло спілкування та інтереси, нерозривно пов`язані з оточуючим його світом, дійшов висновку, що якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_3 відповідає залишення його проживати разом з батьком, ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка весь час із травня 2019 року вживала дії, спрямовані на усунення порушення своїх прав та повернення сина, зверталась до правоохоронних органів, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, офісу Президента України. Категорично заперечувала проти дій колишнього чоловіка, який без її згоди змінив місце проживання дитини, і її поведінку не можна вважати мовчазною згодою на проживання сина з відповідачем за іншою адресою.
Апеляційний суд дійшов висновку, що визначальним у цій справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов проживання дитини, яка в малолітньому віці позбавлена материнського піклування, а те, що фактично вирішення питання про визначення місця проживання дитини відбулось без урахування думки матері про це і без врахування її права піклуватися про дитину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не мав права керуватися принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, оскільки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Також апеляційний суд не врахував, що акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Відсутність висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері ОСОБА_1, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, є порушенням статті 19 СК України. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, якими обґрунтовуються позовні вимоги ОСОБА_1, а саме щодо їх належності і допустимості.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Триньової Я. О. на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Зазначає, що виключення Декларації прав дитини з переліку законодавчих джерел правової позиції апеляційного суду не впливає на суть його рішення. Слідування принципу "найкращі інтереси дитини" апеляційний суд вбачає у врахуванні факту протиправної поведінки батька дитини як щодо матері дитини, так і щодо самої дитини, адже такою поведінкою батька було порушено право дитини на спілкування із матір`ю та право на повагу до гідності дитини. Також щодо неприпустимості протиправного розлучення дитини з одним із батьків усупереч бажанню одного з батьків апеляційний суд посилається на Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка підписана 21 лютого 1990 року та ратифікована Україною 27 вересня 1991 року. Зазначає, що частина шоста статті 19 СК України декларує право, а не обов`язок суду врахувати рекомендації висновку органу опіки та піклування з розв`язання спору про визначення місця проживання дитини при прийнятті рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано справу № 243/13432/19 із Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 року справу № 243/13432/19 призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 18 грудня 2015 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстроване в квартирі АДРЕСА_2 .
Актом обстеження умов проживання за цією адресою встановлено, що батько ОСОБА_2 створив усі необхідні та належні умови для виховання, проживання та розвитку ОСОБА_3 .
Встановлено, що ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає; батько дитини, ОСОБА_2, до КНП СМР "ЦПМСД м. Слов`янська" з приводу укладення декларації із сімейним лікарем для малолітньої дитини не звертався, щеплення дитині не проводились.
За інформацією служби у справах дітей Донецької облдержадміністрації малолітній ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_3 .
Згідно з довідкою дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 752 Деснянського району міста Києва від 26 серпня 2019 року ОСОБА_1, яка проживає в квартирі АДРЕСА_1, прийняла запрошення та надала згоду на зарахування в цей заклад сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Характеристика ОСОБА_1 від 09 червня 2019 року, довідка про її доходи та місце роботи, а також копія трудової книжки містять відомості про те, що вона працює у Державній казначейській службі, позитивно характеризується за місцем роботи і має сталий заробіток, розмір якого за січень-липень 2019 року становив 107 726,44 грн.
Актом обстеження умов проживання Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2019 року № 178 встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 чисто, прибрано, є побутова техніка, дитяче ліжко, шафа і стіл для дитини, яка на час огляду за цією адресою не проживала.
Згідно з довідкою про доходи комунального підприємства Миколаївської міської ради від 23 червня 2020 року ОСОБА_2 працював на цьому підприємстві з 13 лютого 2020 року до 12 травня 2020 року на посаді економіста другої категорії та мав сталий дохід з лютого до травня 2020 року в загальному розмірі 20 277,39 грн.
Лист Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Національної поліції України, лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 21 серпня 2019 року № 18146.4/с-11435.3/19/32, лист Уповноваженого Президента України з прав дитини від 15 серпня 2019 року № 32-04/1545, лист Служби у справах дітей Донецької облдержадміністрації Донецької обласної державної адміністрації від 04 вересня 2019 року № С-00047/216-19/01-15-46 свідчать, що між позивачем та відповідачем з приводу місця проживання малолітнього ОСОБА_3 існує спір. ОСОБА_1 зверталась до вищенаведених установ щодо неправомірного, на її думку, визначення відповідачем ОСОБА_2 місця проживання дитини разом з ним.
Служба у справах дітей виконавчого комітету Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області встановила, що батько ОСОБА_2 створив усі необхідні умови для повноцінного виховання та проживання ОСОБА_3, при цьому зазначено про прихильність малолітньої дитини, який постійно проживає з батьком, до нього; дитина відвідує ясла-садочок та має комфортні умови проживання з батьком. Служба у справах дітей вважала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
10 лютого 2020 року Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області рекомендувала при вирішенні питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 взяти до уваги подання служби у справах дітей Миколаївської міської ради та визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_3 .
Висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Миколаївської міської ради (додаток до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 липня 2020 року № 192) визначено, що для малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батько ОСОБА_2 створив усі необхідні умови для повноцінного виховання та проживання.
Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 вересня 2020 року висловлено вимогу щодо проведення додаткової Комісії за участю матері дитини для надання об`єктивного висновку про визначення місця проживання дитини, з урахуванням думки ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 07 грудня 2006 року "Хант проти України", заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей".
Так, оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їх ставлення до дитини, позитивні характеристики з місця роботи дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дитини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
На підставі вказаного у справі, що переглядається, Верховний Суд перевіряє чи дотримані судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень інтереси дитини, з урахуванням встановлених судами обставинами справи.
Сторони не заперечували, що до червня 2019 року ОСОБА_3 проживав з матір`ю, а з червня 2019 року - з батьком.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, в якому зазначала, що батько дитини ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання сина та чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною.
На її неодноразові звернення до Національної поліції в м. Києві та м. Слов`янську, служби у справах дітей Слов`янської міської ради, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, уповноваженого Президента України з прав дитини, служби у справах дітей Донецької облдержадміністрації з відповідачем проводились бесіди щодо рівності прав батьків у вихованні дитини та недопустимості чинення перешкод у спілкуванні матері із сином.
Апеляційний суд правильно врахував, що позивач, будучи обізнаною про переміщення сина без її згоди на інше місце проживання, вживала дії, спрямовані на усунення порушення своїх прав та повернення сина. Фактично вирішення питання про визначення місця проживання дитини відбулось без врахування обставин щодо ставлення матері до цього і без врахування її права піклуватися про дитину.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Отже, колегія суддів вважає, що найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення її місця проживання разом із матір`ю, що надасть змогу відновити її емоційних зв`язок з матір`ю, налагодить стабільне емоційне середовище та забезпечить можливість розвитку дитини у безпечному, спокійному середовищі.
З огляду на викладене, хоча суд апеляційної інстанції помилково і послався на Декларацію прав дитини та вказав на відсутність виняткових обставин, які є підставою для позбавлення можливості визначення місця проживання дитини із матір`ю, з огляду на рівність прав і обов`язків обох батьків щодо дитини, однак в цілому дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, врахувавши інтереси самої дитини, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.