Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 462/6319/18
провадження № 61-17720св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова, Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Львівської міської ради на ухвалу Залізничного районного суду
м. Львова від 21 лютого 2020 року у складі судді Гедз Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Заяву обґрунтовував тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/6319/18 задоволено його позов, стягнуто з Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на його користь 16 636,00 заборгованості по заробітній платі. Зазначене судове рішення набрало законної сили 26 грудня 2018 року. 29 січня 2019 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 462/6319/18.
Однак, рішення суду залишається не виконаним і його виконання є неможливим у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника та прийнятим Львівською міською радою рішенням про ліквідацію боржника.
Боржник Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова є комунальним закладом та фінансується з місцевого бюджету Львівської міської ради, її засновником є Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова з 29 листопада 2018 року перебуває в стані припинення. Ухвалою Львівської міської ради від 29 листопада 2018 року № 4242 "Про припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4" вирішено: припинити Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4"; утворити комісію з припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4"; затверджено її персональний склад та призначено ліквідатора.
Посилаючись на те, що за наведених вище обставин, без заміни сторони виконавчого провадження, рішення суду залишиться невиконаним, що призведе до порушення статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ОСОБА_1 просив замінити сторону увиконавчому провадженні у справі № 462/6319/18, а саме: боржника Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова на Львівську міську раду та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому проваджені у справі № 462/6319/18 задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - боржника Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова на Львівську міську раду та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції. Здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі ліквідації такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності - таке регулювання здійснено через механізм закріплений у статтях 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 ГК України умовою покладеннясубсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі
№ 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18). Крім того, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", рішення
від 03 квітня 2007 року у справі "Кооператив Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації", рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії".
Оскільки судове рішення у справі № 462/6319/18 про задоволення вимог заявника не виконане боржником і не припиняє зобов`язальних правовідносин для сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну боржника - Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на Львівську міську раду та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, та касаційна скарга Львівської міської ради у якій заявники просили скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року і постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої цієї статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Касаційні скарги Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Львівської міської радиобґрунтовані посиланням на те, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність проведення заміни сторони у виконавчому провадженні у справі
№ 462/6319/18 не ґрунтується на належних та допустимих доказах, а тому є передчасним та необґрунтованим. Аналіз положень ЦПК України та Закону України "Про виконавче провадження", дає підстави для висновку, що визначальною умовою для заміни сторони її правонаступником мають слугувати два факти: факт вибуття сторони та факт правонаступництва, тобто переходу прав та обовʼязків від сторони до іншої особи. Суди правильно зазначили, що ухвалою Львівської міської ради від 29 листопада 2018 року № 4242 "Про припинення шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4", прийнято рішення припинити шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4" та утворити комісію з припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4" та затвердити її персональний склад. Разом з тим, суди не урахували, що за змістом зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова проходить процедуру реорганізації шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4", а тому при затвердженні передавальних актів та завершенні приєднання, усі права та обов`язки Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова перейдуть до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4". Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова не припинена, а з 29 листопада 2018 року перебуває в стані припинення. Наведене підтверджує, що у даному випадку сторона-боржника не вибула з правовідносин (запис про припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова не внесено), перехід прав та обов`язків сторони боржника до інших осіб, зокрема до Львівської міської ради та/чи Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради не відбувся, усі права та обов`язки Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на час вирішення судами заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні проводжували належати боржнику.
Зважаючи на те, що Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова не є казенним підприємством, суди безпідставно обґрунтовували оскаржувані судові рішення про заміну сторони у виконавчому провадженні посиланням на статті 76, 77 ГК України, зокрема щодо субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями казенного підприємства та застосували у оскаржуваних рішеннях висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18).
Суди також не урахували, що Львівська міська рада та Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради не можуть бути стороною у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/6319/18, оскільки вони не є роботодавцями заявника ОСОБА_1 і не перебувають з ним у трудових відносинах.
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги Львівської міської ради та Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, які колегія суддів не бере до уваги при вирішенні касаційної скарги у зв`язку з не наданням доказів про направлення їх копій на адресу інших учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що заочним рішенням Залізничного районного суду
м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/6319/18 позов
ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 16 636,00 грн заборгованості по заробітній платі за період з січня по серпень 2018 року.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 26 грудня 2018 року, 29 січня 2019 року Залізничним районним судом м. Львова виданий виконавчий лист
№ 462/6319/18.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2018 року у справі № 462/6319/18 є не виконаним.
Ухвалою Львівської міської ради від 29 листопада 2018 року № 4242 "Про припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4" вирішено: припинити Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4"; утворити комісію з припинення Комунальної
3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка № 4"; затверджено її персональний склад та призначено ліквідатора.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова з 29 листопада 2018 року перебуває в стані припинення.
Відповідно до Статуту Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки, вказана установа є юридичною особою публічного права (стаття 3.1), засновником якої є Львівська міська рада, уповноваженим органом - Управління охорони здоров`я Львівської міської ради. Відповідно до розділів 3, 5 Статуту установу було створено для здійснення некомерційної господарської діяльності, а її майно перебуває в комунальній власності та було закріплене за нею на праві оперативного управління; все майно та кошти належать засновнику.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Львівської міської радита Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської радипідлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчим провадженням, як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою та другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закон України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
За змістом частин першої та другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його, на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
За приписами статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальне правонаступництво у розумінні статті 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обовʼязків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником, або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).
Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи необхідно визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
За правилами частини п`ятої наведеної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.
Зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові
від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Суди встановили, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова перебуває у стані припинення із 29 листопада 2018 року, процедура припинення юридичної особи не завершена, відомості про правонаступників юридичної особи відсутні.
Отже, у справі, що переглядається, вирішальними фактами для визначення підстав для правонаступництва Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки
м. Львова мають бути: наявність певних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлений судами попередніх інстанцій факт незавершення процедури припинення юридичної особи - боржника.
За наведених обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні, оскільки Львівська міська рада та/чи Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради не є правонаступниками прав та обов`язків Комунальної 3-тьої стоматологічної поліклініки м. Львова, яке перебуває в стані припинення (ліквідації). Крім того, Комунальна 3-тя стоматологічна поліклініка м. Львова не є ліквідованою, а перебуває на стадії припинення (ліквідації), тобто не втратила статусу юридичної особи, а тому її заміна у виконавчому провадженні також неможлива з цієї причини.
У зазначеному аспекті необґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що з огляду на майновий стан боржника, Львівська міська рада має нести субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова, як засновник зазначеної бюджетної установи.
Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.
За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.
Виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "Комбінат комунальних підприємств", боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18, 19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
Так, у справі № 5023/4388/12, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду (провадження № 12-102гс18), КП "Комбінат комунальних підприємств" володіло майном на праві оперативного відання, що унеможливлювало передачу такого майна до ліквідаційної маси підприємства у разі визнання його банкрутом, а у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі "Єршова проти Російської Федерації"
від 08 квітня 2010 року, підставою для субсидіарної відповідальності міської ради за зобов`язаннями комунального підприємства, створеного територіальною громадою, стали такі її дії, що призвели до банкрутства підприємства.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18), а також урахована судами першої та апеляційної інстанцій практика ЄСПЛ, не могли бути застосовані при вирішенні питання про заміну у виконавчому провадженні у справі № 462/6319/18 боржника Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на Львівську міську раду та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, оскільки вони не є релевантними.