Постанова
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 157/1177/18
провадження № 61-17088св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Камінь-Каширська міська рада Волинської області,
треті особи: ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру
у Волинській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 24 травня 2019 року
у складі судді Гордійчука В. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому,
з урахуванням збільшення позовних вимог, просив скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 0721410100:01:002:1001 по АДРЕСА_1 та запис про право власності від 18 березня 2015 року № 9084929; скасувати рішення Камінь-Каширської міської ради від 14 березня 1996 року № 5/6
в частині передачі ОСОБА_4 безкоштовно у приватну власність та постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2010 році він отримав у порядку спадкування право на 64/100 частки будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_2 . 12 вересня 2017 року Камінь-Каширською міською радою прийнято рішення, яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Під час виготовлення технічної документації виявлено, що частина земельної ділянки, якою користувалися домовласники по АДРЕСА_2 вже приватизована та належить ОСОБА_2 - власнику земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Межа цієї ділянки проходить майже по фундаменту будинку та повністю приватизовано заїзд на подвір`я вздовж АДРЕСА_2 до кінця будинку загальною відстанню 18,36 м.
Приватизація є незаконною, оскільки на момент приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, попереднім власником у 2009 році межі земельних ділянок
з ним не узгоджувалися. По межі земельних ділянок ростуть дерева
й установлено паркан, по чому можливо зробити висновок, де існує така межа.
В результаті такої приватизації його позбавлено можливості належним чином користуватися житловим будинком, оскільки немає заїзду до нього, який існував до цього. Після вказаної приватизації ширина земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка згідно генерального плану становила 27,3 м, стала лише 13,99 м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 24 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди керувалися тим, що рішенням міської ради земельну ділянку передано
у приватну власність ОСОБА_4 без визначення її меж, відсутність узгодження яких стала підставою позову; невідповідність технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 вимогам земельного законодавства не є підставою для скасування рішення Камінь-Каширської міської ради, на підставі якого виготовлена така документація.
Представник позивача, ознайомившись із висновком експерта судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від
08 квітня 2019 року № 8047-8048, питання про проведення топографо-геодезичного знімання земельної ділянки для визначення її меж не ставив, хоча судом таке право роз`яснено.
Позивачем не доведено, що спірна частина земельної ділянки надана
в користування йому чи його спадкодавцю. Позивач не зазначив, яка площа земельної ділянки закріплена за будинком по АДРЕСА_2 і якою площею земельної ділянки він користувався. Відповідно до поданого генерального плану (схеми) присадибної ділянки від 29 січня 1955 року по АДРЕСА_3, яка тепер є АДРЕСА_3, загальна площа присадибної ділянки становила 1 702 кв. м. У плані зазначено, що підлягає вилученню земельна ділянка площею 629 кв. м. Попередньому власнику будинку по АДРЕСА_2 19 серпня 1960 року надавався дозвіл добудови житлової площі до старого будинку на земельній ділянці 0,06 га. В акті приймання в експлуатацію житлового будинку від
26 грудня 1989 року, частина якого тепер належить позивачу, не зазначено фактичної площі земельної ділянки, на якій він побудований.
У витязі генерального плану АДРЕСА_4 схематично зображено земельні ділянки. Межа земельних ділянок між домогосподарствами, які зараз належать сторонам, проходить по стороні житлового будинку АДРЕСА_2 і не є прямою. В генеральному плані відсутній заїзд між будинковолодіннями.
Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як
і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Ненадання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Крім того, позивач на час приватизації спірної земельної ділянки не був суміжним землекористувачем.
Суду не подано оригіналу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд в АДРЕСА_1, а лише не засвідчені належним чином деякі документи. Тому суд не взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від
08 квітня 2019 року № 8047-8048 щодо невідповідності технічної документації вимогам земельного законодавства.
Позивач не довів належними і допустимими доказами своїх вимог, порушення його прав шляхом приватизації суміжної земельної ділянки, а також неможливості реалізувати право на приватизацію своєї земельної ділянки
у розмірі і межах, якими він користувався до отримання відповідачем державного акта.
Спірна земельна ділянка Камінь-Каширською міською радою надана у приватну власність ОСОБА_4 з дотриманням чинних на той час вимог земельного законодавства. Рішення Камінь-Каширської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 прийняте в межах повноважень у відповідності до вимог земельного законодавства і не порушує прав позивача на землю.
Аргументи учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; невстановлення судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що орган місцевого самоврядування, приймаючи 14 березня 1996 року рішення № 5/6 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 без проекту її відведення, порушив вимоги статті 17 ЗК України, згідно якої міська рада без вказаного проекту не мала права приймати такого рішення.
Суди не врахували, що в порушення статті 186 ЗК України виготовлена
у 2009 році технічна документація із землеустрою міською радою не затверджувалася. Орган місцевого самоврядування не вправі був видавати державний акт на земельну ділянку, частина якої є спірною.
Погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами)
є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року
№ 43.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка надана у приватну власність ОСОБА_4 з дотриманням чинних на той час вимог земельного законодавства не відповідає обставинам справи та вимогам вказаного законодавства.
Згідно висновку судової експертизи землеустрою від 08 квітня 2019 року
№ 8047-8048 технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд в АДРЕСА_1, не відповідає вимогам земельного законодавства.
Суд не звернув уваги на те, що частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4, яка є спірною і яка знаходилась у спільному користуванні обох суміжних користувачів, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_4, у ОСОБА_5 не вилучалась.
Скасування рішення Камінь-Каширської міської ради в частині передачі
у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, яка слугувала спільним проїздом, необхідне для подачі наступних позовів для відновлення порушених прав як спадкодавця ОСОБА_5 так і його, як спадкоємця.
Технічна документація на вказану земельну ділянку ОСОБА_4 виготовлена
в 2009 році, тобто через 13 років після прийнятого міською радою рішення (1996 рік), коли ОСОБА_4 видано на неї державний акт.
Згідно правової позиції Верховного суду у справі № 263/11779/16-ц погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.