Постанова
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 621/1686/17
провадження № 61-21672св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням та вселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона та відповідач перебували
в зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 2007 року, який згідно з рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2016 року розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею у її батьків.
Причиною її проживання у батьків є те, що ОСОБА_2 забрав у неї ключі від квартири та не пускає в спірну квартиру, в зв`язку з чим вона зверталась до районного відділу поліції, але таке звернення не дало позитивних результатів.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області за нею було визнано право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що вона має на утриманні доньку, вважає, що їй необхідно виділити жилу кімнату, що є більшою від кімнати відповідача. Крім того, враховуючи обмеження з боку відповідача у здійсненні права користування своїм майном, вона має право на усунення відповідних перешкод шляхом вселення у виділене для її користування житлове приміщення.
У зв`язку з цим просила виділити їй у квартирі АДРЕСА_1
у користування жилу кімнату №2 площею 16.4 кв. м з лоджією 5,6 кв. м;
у користуванні ОСОБА_2 залишити жилу кімнату №1 площею 11.9 кв. м; інші приміщення квартири залишити в спільному користуванні та вселити її
з малолітньою донькою ОСОБА_3 у виділене приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року у складі судді Шахової В. В. позов задоволено.
Виділено у користування ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 жилу кімнату №2 площею 16.4 кв. м з лоджією 5,6 кв. м.
Виділено у користування ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 жилу кімнату №1 площею 11,9 кв. м.
Приміщення у квартирі АДРЕСА_1 кухні площею 6,7 кв. м, ванної кімнати площею 2,7 кв. м, вбиральні 1,3 кв. м, коридору 8,0 кв. м, вбудованої шафи 0,4 кв. м залишено в спільному користуванні.
Вселено ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у жилу кімнату №2 площею 16,4 кв. м з лоджією
5,6 кв. м у квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 647 грн і 768,40 грн та судові витрати за судову будівельно-технічну експертизу №13027 у розмірі 5720 грн.
Суд першої інстанції керувався тим, що стаття 358 ЦК України регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого
є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири)
з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Таким чином, встановлення співвласникам порядку користування будинком (квартирою) з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.
Згоди позивача на реєстрацію у спірній квартирі нинішньої дружини відповідача та її дитини надано не було, тому під час такої реєстрації відповідач діяв недобросовісно, без додержання вимог частини другої статті 369 ЦК України та положень пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, у зв`язку з чим при визначенні порядку користування житловим приміщенням підлягає врахуванню кількість титульних власників спірної квартири та їх спільна дитина, яка перебуває на утриманні позивача. Крім того, відповідач визнав позов у частині усунення перешкод позивачу та вселення в спірну квартиру, не заперечував проти її вселення разом з їх дитиною.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року змінено.
Виділено у користування ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 жилу кімнату №1 площею 11.9 кв. м.
Виділено у користування ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1
у користування жилу кімнату №2 площею 16.4 кв. м з лоджією 5,6 кв. м.
Приміщення у квартирі АДРЕСА_1 кухні площею 6,7 кв. м, ванної кімнати площею 2,7 кв. м, вбиральні 1,3 кв. м, коридору 8,0 кв. м, вбудованої шафи 0,4
кв. м залишено в спільному користуванні.
Вселено ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в жилу кімнату №1 площею 11.9 кв. м у квартирі
АДРЕСА_1 .
Рішення суду в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за судову будівельно-технічну експертизу №13027 у розмірі 5720 грн скасовано.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 960 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував склад сім`ї позивача, яка складається з 2-х осіб, та родини відповідача, яка на момент ухвалення судом рішення була відома сторонам та суду, що складається з 3-х осіб, тому позивачу на 2-х осіб підлягає виділенню кімната меншою площею, а відповідачу на 3-х осіб кімната більшою площею.
Крім того, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості за судову будівельно-технічну експертизу відсутні, оскільки матеріали справи не містять висновку експертної установи про проведення заявленої позивачем експертизи в розумінні статті 76 ЦПК України, а також відомостей про те, що відповідач перешкоджав її проведенню.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми статті 156 ЖК УРСР, які не підлягають застосуванню, оскільки позивач
є співвласником спірної квартири та до нової сім`ї відповідача ніякого відношення не має.
Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення
з відповідача витрат за судову будівельно-технічну експертизу не звернув уваги на те, що позивач за проведення експертизи сплатила 5 720 грн та не зобов`язав експертну установу повернути їй сплачені кошти. Судову будівельно-технічну експертизу призначено ухвалою суду від 17 травня 2018 року. Згідно
з повідомленням з Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. проф. М. С. Бокаріуса від 31 серпня 2018 року виїзд на обстеження був призначений на 24 липня 2018 року, відповідач на об`єкт дослідження
в зазначений час не з`явився, доступу до об`єкту дослідження не надано.
У лютому 2010 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказане рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відзив мотивований тим, що висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат за судову будівельно-технічну експертизу є правильним, оскільки матеріали справи не містять висновку експертної установи про проведення заявленої позивачем експертизи в розумінні статті 76 ЦПК України, а також відомостей про те, що відповідач був повідомлений про дату та час проведення обстеження, що свідчить про відсутність протиправних дій з боку відповідача направлених на перешкоджання проведенню дослідження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У листопаді 2020 року справа передана судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 28 квітня 2007 року уклали шлюб, який 22 березня 2016 року відповідно до рішення Зміївського районного суду Харківської області розірвано.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_8 .
ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі - продажу квартири 12 липня
2011 року придбав у власність квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно з рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що
є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, задоволено частково та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по Ѕ частці квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат житловою площею 28,2 кв. м, у тому числі кімната 11,9 кв. м, кімната 16,4 кв. м; кухні площею 6,7 кв. м, ванної кімнати площею 2,7 кв. м, вбиральні 1,3 кв. м, коридору 8,0 кв. м, вбудованої шафи 0,4 кв. м, квартира обладнана лоджією 5,6 кв. м, загальна площа квартири 53 кв. м.
ОСОБА_1 проживає з малолітньою донькою у будинку батьків з жовтня 2015 року, але зареєстрована у квартирі
АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії відповіді Зміївського відділення Чугуївського ВП ГУНП
в Харківській області від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 05 жовтня
2016 року зверталась до поліції з приводу заборони доступу до спірної квартири та за результатами перевірки встановлено, що ознаки кримінального правопорушення відсутні.
Згідно з копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 18 вересня 2018 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 .
За адресою квартира АДРЕСА_1 зареєстрована нинішня дружина відповідача ОСОБА_9, 1986 року народження, з дитиною від попереднього шлюбу ОСОБА_11, 2009 року народження.
Така реєстрація проведена без дозволу позивача.
Загальна кількість зареєстрованих в зазначеній квартирі становить п`ять осіб.
Ухвалою суду Зміївського районного суду Харківської області від 17 травня
2018 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.
31 серпня 2018 року на адресу районного суду надійшло повідомлення
з Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. проф. М.С. Бокаріуса про неможливість надання висновку з урахуванням того, що
24 липня 2018 року об 11 годині було призначено виїзд на обстеження спірної квартири, проте відповідач ОСОБА_2 на об`єкт дослідження в зазначений час не з`явився, доступу до об`єкту дослідження не надав.
Доказів про те, що відповідач перешкоджав проведенню судової будівельно-технічної експертизи матеріали справи не містять.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування тією частиною спільного майна в натурі,спільної часткової власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тією частиною спільного майна
в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі
№ 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору
в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників
у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року в справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18) вказано, що тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання
у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння
і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції обставин про неможливість визначення порядку користування квартирою, запропонованого позивачем, не встановив,
і відповідач таких доказів не надав; відповідач визнав позов у частині усунення перешкод позивачу та не заперечував проти її вселення разом з їх дитиною
в спірну квартиру.
За таких обставин та враховуючи принцип диспозитивностіцивільного судочинства колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 358 ЦК України при визначенні порядку користування спірною квартирою виходячи з кількості її співвласників та зробив обґрунтований висновок про можливість виділити у користування позивачці житлову кімнату № 2 площею 16,4 кв. м. з лоджією 5,6 кв. м., яка є ізольованою, у користування відповідача залишити жилу кімнату № 1 площею 11,9 кв. м., яка також є ізольованою та залишити в спільному користуванні кухню - площею 6,7 кв. м., ванну кімнату - площею 2,7 кв. м., коридор - площею 8,0 кв. м., вбудовану шафу - площею 0,4 кв. м., вбиральню - площею 1,3 кв. м., а також про вселення ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою та про покладення на відповідача понесених нею судових витрат. При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).