Постанова
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 369/9767/15
провадження № 61-8526св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
відповідачі (позивачі та треті особи за зустрічними позовами): ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Стрикалем Олександром Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ПАТ КБ "Надра" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 30 жовтня 2006 року ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 48/П/50/2006-840, за умовами якого банк надав відповідачці в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кошти в сумі 95 000 дол. США зі сплатою 8,5 % річних та строком повернення до 29 жовтня 2026 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року ОСОБА_2 та банк уклали договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань у повному обсязі всім належним їй майном та грошовими коштами.
Позивач зазначав, що обов`язок із надання кредитних коштів банк виконав у повному обсязі, однак боржник свої зобов`язання не виконує, в зв`язку з чим станом на 05 серпня 2015 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 352 408,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05 серпня 2015 року становить 7 652 252,16 грн, в тому числі: непогашений кредит - 88 274,57 дол. США (1 916 805,84 грн), несплачені відсотки - 34 555,19 дол. США (750 335,93 грн), несплачена комісія - 20 634,20 дол. США (448 053,83 грн), пеня за прострочення строків виконання зобов`язань - 208 944,85 дол. США (4 537 056,56 грн).
У зв`язку із викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 48/П/50/2006-840 від 30 жовтня 2006 року в сумі 122 829,76 доларів США (тіло кредиту й відсотки) та 4 985 110,39 грн (пеня та комісія).
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ КБ "Надра" та просила визнати зобов`язання за договором поруки між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 від 30 жовтня 2006 року припиненими.
Позов мотивувала тим, що банк не надав доказів належного виконання його зобов`язань за договором поруки, а також доказів отримання ОСОБА_2 від банку вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, після отримання якої у поручителя виникає зобов`язання з повернення кредитних коштів. Зазначала, що в зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх обов`язків, кредитор мав право протягом шести місяців пред`явити поручителю вимогу про погашення заборгованості. З огляду на ненаправлення банком вимоги вважає, що порука є припиненою.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ КБ "Надра" та просила визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг, а кредитний договір № 48/П/502006-840 від 30 жовтня 2006 року - недійсним.
Позов мотивувала тим, що під час укладення кредитного договору ПАТ "КБ "Надра" приховало від ОСОБА_1 повну та об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту та вказало в договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввело позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту й порушило вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року первісний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором у розмірі 88 274,57 дол. США, що станом на 05 серпня 2015 року становило 1 916 805,84 грн, несплачену комісію в розмірі 10 813,60 дол. США, що станом на 05 серпня 2015 року становило 234 763,25 грн, та пеню в сумі 50 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено та визнано поруку за договором поруки, укладеним 30 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2, припиненою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала зобов`язання з погашення кредиту, у зв`язку з чим допустила заборгованість за тілом кредиту в розмірі 88 274,57 дол. США, яка підлягає стягненню з позичальника. Суд також стягнув з ОСОБА_1 суму несплаченої комісії, застосувавши до вказаної позовної вимоги наслідки спливу позовної давності, а також пеню, зменшивши її до 50 000 грн на підставі положень статті 551 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позову банку в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд виходив із того, що відповідно до аудиторського звіту правильності нарахування процентів та пені по кредитному договору № 48/П/50/2006-840 від 30 жовтня 2006 року при розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом банк допустив помилку, яка призвела до завищення суми нарахованих процентів. Тобто, наданий позивачем за первісним позовом розрахунок складений із застосуванням прихованої відсоткової ставки. Оскільки між сторонами наявний спір із приводу розрахунку заборгованості по відсоткам, а іншого розрахунку з врахуванням аудиторського звіту та проведеної експертизи позивач суду не надав, суд зробив висновок, що в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції зробив висновок, що зобов`язання за договором поруки, укладеним 30 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_2, є припиненими на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки позивач не направив поручителю вимогу про виконання зобов`язання в шестимісячний строк із моменту настання строку виконання основного зобов`язання.
Відмова в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним мотивована тим, що під час укладення оспорюваного договору кредиту сторони досягли згоди з усіх істотних його умов. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник особистим підписом засвідчив, що він ознайомився та погодився з умовами цього договору, отримавши грошові кошти в кредит у порядку, передбаченому договором кредиту і протягом певного часу виконував свої обов`язки за договором щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року в частині задоволених вимог скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "Надра" задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за договором кредиту: по тілу кредиту - 88 274,57 дол. США, по відсоткам - 3 206,91 дол. США та пеню в розмірі 5 000 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за договором: по відсоткам - 19 663,81 дол. США та пеню в розмірі 5 000 доларів США; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала зобов`язання з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка згідно уточненого розрахунку заборгованості, наданого в суді апеляційної інстанції складає: по тілу кредиту - 88 274,57 дол. США, по відсоткам - 22 870,72 дол. США. Розмір пені апеляційний суд зменшив до 10 000 дол. США на підставі статті 551 ЦК України. У стягненні комісії апеляційний суд відмовив із посиланням на те, що встановивши у кредитному договорі обов`язок позичальника зі сплати комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, а компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника є незаконним.
Відмова в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про припинення зобов`язань за договором поруки мотивована тим, що строк дії кредитного договору сторонами визначено до 26 жовтня 2026 року, з вимогами про дострокове погашення заборгованості до боржника та поручителя позивач не звертався, позов пред`явив 02 вересня 2015 року, а тому ОСОБА_2 як поручитель має відповідати за зобов`язаннями, які виникли з 02 березня 2015 року (в межах шестимісячного строку).
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду в частині ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову банку та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 в період з 13 листопада 2006 року по 25 березня 2013 року сплатила 12 643,03 дол. США на погашення комісії, а тому загальна сума заборгованості має бути зменшена на вказану суму; не звернув увагу на висновок економічної експертизи, яким встановлено безпідставне нарахування банком заборгованості за відсотковою ставкою 14,23 % річних, а не за передбаченою договором ставкою (8,5 % річних) та безпідставно стягнув пеню й відсотки в іноземній валюті.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального й матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Окрім доводів щодо незаконності оскарженого судового рішення, які містяться в касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 послалася на те, що банк не направляв позичальнику та поручителю вимоги про дострокове погашення заборгованості, а також не пред`явив до поручителя вимогу про виконання основного зобов`язання протягом шести місяців з моменту настання строку його виконання.
У червні 2019 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому погодилася з доводами касаційної скарги та просила її задовольнити.
Аналіз доводів та вимог касаційних скарг свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог банку за первісним позовом про стягнення кредитної заборгованості та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання зобов`язань за договором поруки припиненими. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 жовтня 2006 року ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №48/П/50/2006-840, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 95 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 8,5 % річних та строком повернення до 29 жовтня 2026 року.
Банк умови договору в частині видачі кредитних коштів виконав, що підтверджується заявою на видачу коштів на суму 95 000 дол. США від 30 жовтня 2006 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року ОСОБА_2 та банк уклали договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі всім належним їй майном та грошовими коштами.
У пункті 2.1. договору поруки від 30 жовтня 2006 року передбачено, що кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання, що витікає із кредитного договору при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконанні, а також при умові обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині).
Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 48/П/50/2006-840, відповідач умови договору належним чином не виконувала, у зв`язку із чим станом на 05 серпня 2015 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 352 408,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05 серпня 2015 року становить 7 652 252,16 грн, в тому числі: непогашений кредит - 88 274,57 дол. США (1 916 805,84 грн), несплачені відсотки - 34 555,19 дол. США (750 335,93 грн), несплачена комісія - 20 634,20 дол. США (448 053,83 грн), пеня за прострочення строків виконання зобов`язань - 208 944,85 дол. США (4 537 056,56 грн).
Відповідно до аудиторського звіту правильності нарахування процентів та пені по кредитному договору № 48/П/50/2006-840 від 30 жовтня 2006 року при розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом банком допущено помилку, яка призвела до завищення суми нарахованих процентів.
Суди також встановили, що позивач не надав доказів надсилання боржникам вимоги про дострокове погашення боргу.
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги подано до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційних скарг колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 727/1561/16-ц (провадження № 14-33цс19) зроблено висновок, що "уповноважена особа Фонду за рішенням останнього виконує повноваження органу управління Банку, у якому введено тимчасову адміністрацію чи який перебуває у стадії ліквідації. Уповноважена особа Фонду здійснює і повноваження Фонду при реалізації повноважень Фонду, пов`язаних з ліквідацією неплатоспроможного банку, одним з яких є формування реєстру акцептованих вимог кредиторів та формування реєстру вкладників. Оскільки уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає або як представник Фонду, або як представник банку, то вона як самостійна особа не може бути стороною у справі. З огляду на те, що уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності".
Аналіз змісту поданої позовної заяви, характеру спірних правовідносин та повноважень уповноваженої особи ФГВФО, визначених законом, дає підстави для висновку, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра", пред`являючи позов у справі, що переглядається, діяла в інтересах ПАТ КБ "Надра".
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів").
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що "визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів".
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").
Згідно пунктів 4.2.3, 4.2.4 кредитного договору, укладеного між сторонами, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом 14 днів від дати отримання вимоги банку про надання додаткового забезпечення виконання зобов`язання згідно з пунктом 4.2.2 цього договору його не надасть або запропоноване забезпечення не влаштує банк, а також якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений пунктом 3.3.3 цього договору.
У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що "частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором"; "…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту"; "…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами".
Аналіз змісту позовної заяви, в якій банк як на підставу позову посилається на положення статті 1050 ЦК України, наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також кредитного договору, укладеного до жовтня 2026 року, свідчить, що предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості.
Апеляційний суд установив, що між позичальником та позивачем виникли кредитні відносини, однак належно не дослідив зміст кредитного договору, не з`ясував, на які потреби виданий кредит та чи є він споживчим, а отже, не встановив, які права й обов`язки мали сторони спірних правовідносин при укладенні й виконанні умов кредитного договору, та не визначився з тим, чи поширюється на спірні правовідносини дія Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема частини десятої статті 11 вказаного Закону, якою визначено порядок дострокового стягнення кредитної заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту.
Установивши, що банк не надсилав боржникам вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, апеляційний суд не надав оцінку пунктам 4.2.3, 4.2.4 кредитного договору, якими врегульовано порядок дострокового погашення кредиту, не з`ясував складові заборгованості, яку просить стягнути банк, та не визначився з тим, за якими платежами строк виконання основного зобов`язання вже настав, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення первісного позову.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що "задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з указаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. […] Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту".
З огляду на викладене, звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом до банку про визнання зобов`язань за договором поруки припиненими є неналежним способом захисту, оскільки відповідачка має захищати свої права, заперечуючи проти позову банку та доводячи відсутність боргу поручителя, зокрема, відсутність підстав для його нарахування.
За таких обставин наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Оскільки апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в позові ОСОБА_2, однак помилився щодо мотивів такої відмови, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.