Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
місто Київ
справа № 652/1031/18
провадження № 61-21387св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 липня 2017 року, реєстровий номер 464, на земельну ділянку, площею 4, 7371 га, кадастровий номер 6521880800:07:002:0027,що належала на праві власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після смерті її бабусі ОСОБА_3, яка на той час була зареєстрована за місцем постійного проживання у АДРЕСА_1, де постійно проживає і зареєстрована позивач.
Відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України у позивача виникло право на спадкування за правом представлення, оскільки на час смерті спадкодавця, ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, її дочка ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому позивач як дочка останньої набула право спадкування. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України позивач є такою, що належним чином прийняла спадщину, оскільки на момент смерті спадкодавець постійно проживала з нею, що підтверджується довідкою Зарічненської сільської ради від 11 січня 2018 року № 02-36/10.
Позивач зазначала, що свідоцтво про право на спадкування за заповітом, яке видано 18 липня 2017 року щодо спірної земельної ділянки, яка на праві власності належала померлій ОСОБА_3, на ім`я відповідача ОСОБА_2 видано щодо спадкового майна її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте він у встановленому законом порядку спадщину після ОСОБА_3 не прийняв.
У зв`язку з наведеним позивач просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 липня 2017 року, видане на ім`я ОСОБА_2, щодо земельної ділянки, площею 4, 7371 га, кадастровий номер 6521880800:07:002:0027.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що ОСОБА_3 останні кілька років перед своєю смертю проживала разом із її батьками; її батько ОСОБА_5 був рідним племінником спадкодавця.
Також повідомила, що перед смертю ОСОБА_3 її батько внаслідок погіршення стану здоров`я не мав змоги належним чином доглядати за нею, тому ОСОБА_3 приблизно з грудня 2010 року та до моменту її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала в будинку для людей похилого віку Комунального закладу "Високопільський територіальний центр соціального обслуговування" (далі - КЗ "Високопільський територіальний центр соціального обслуговування"), де і померла. На підтвердження цього факту суду надала довідку КЗ "Високопільський територіальний центр соціального обслуговування" від 08 лютого 2019 року № 37/01-17.
Відповідач зазначила, що причиною того, що її батько ОСОБА_5 не зміг звернутися до нотаріальної контори для прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом, є те, що ОСОБА_1 відмовилася надавати йому свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .
Вважала, що нею прийнято спадщину після смерті її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, в тому числі і стосовно земельної ділянки за заповітом ОСОБА_3, оскільки під час видачі свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування за заповітом нотаріус будь-яких претензій до неї не пред`являла.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю.
Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що ОСОБА_3 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не проживала разом із ОСОБА_1 за місцем своєї реєстрації, а також не проживала із ОСОБА_5, оскільки фактично проживала у КЗ "Високопільський територіальний центр соціального обслуговування".
ОСОБА_2 своєчасно прийняла спадщину після свого батька ОСОБА_5 та набула право на спадкування за заповітом ОСОБА_3, складеним на ім`я ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, але належним чином не прийняв спадщини.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 28 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 липня 2017 року, реєстровий номер 464, видане на ім`я ОСОБА_2, про спадкування земельної ділянки, розташованої на землях Зарічненської селищної ради Високопільського району Херсонської області, площею 4, 7371 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6521880800:07:002:0027, що належала на праві власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 . Проте до складу цієї спадщини не входить право на спадкування майна після смерті ОСОБА_3, оскільки її спадкоємець у встановленому законом порядку і строк спадщину не прийняв, а тому свідоцтво про право на спадщину щодо земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3, видано відповідачу з порушенням вимог чинного законодавства та за відсутності встановлених законом підстав для спадкування.
Апеляційний суд вважав встановленим факт порушення спадкових прав позивача та необхідність його відновлення шляхом визнання недійсним зазначеного свідоцтва, оскільки спадкоємець за законом, який прийняв спадщину, ОСОБА_1, позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування і отримати відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом за наявності раніше виданого 18 липня 2017 року відповідачу свідоцтва про право власності на спірне спадкове майно.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 28 травня 2019 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
ОСОБА_2 зазначає, що апеляційний суд неналежно дослідив обставини справи, надані нею та досліджені судом першої інстанції докази того, що вона є належним спадкоємцем, яка прийняла спадщину та має право на отримання земельної ділянки, яка на праві власності належала ОСОБА_3 .
На переконання ОСОБА_2, ОСОБА_1 не вважається такою, яка прийняла спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки фактично не проживала із спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у січні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із відзивом, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Позивач зазначила, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_5 не прийняв належним чином у встановлений законом строк спадщину після смерті ОСОБА_3, відповідач не мала відповідних правових підстав успадковувати земельну ділянку, яка за життя належала ОСОБА_3, внаслідок чого свідоцтво про право на спадщину за заповітом підлягає визнанню недійсним за рішенням суду.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на земельну ділянку, розташовану у с. Зарічне Високопільського району Херсонської області, площею 4, 7371 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6521880800:07:002:0027.
ОСОБА_3 за життя на випадок своєї смерті склала заповіт, посвідчений уповноваженою особою Зарічненської сільської ради 29 вересня 2010 року, який зареєстрований у Спадковому реєстрі 29 вересня 2010 року та є чинним на час відкриття спадщини, за змістом якого все належне їй на день смерті майно, а також майнові права і обов`язки заповіла ОСОБА_5 .
Будь-які особи, зокрема й сторони у цій справі, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, до нотаріуса не зверталися.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, місцем відкриття спадщини після нього є будинок АДРЕСА_2 . Його спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2, яка подала заяву про прийняття цієї спадщини.
Суд першої інстанції зробив висновок, що до складу спадкового майна, право власності на яке у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 набула ОСОБА_2, входить також і земельна ділянка, площею 4, 7371 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6521880800:07:002:0027, яка належала на праві власності ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 18 липня 2017 року, спадкоємець за заповітом, складеним ОСОБА_3, ОСОБА_5 прийняв спадщину фактично, але не оформив своїх спадкових прав.
Фактичне прийняття спадщини за матеріалами спадкової справи, відкритої щодо майна ОСОБА_5, встановлено на підставі довідки виконкому Зарічненської сільської ради Високопільського району Херсонської області від 22 липня 2011 року № 209, відповідно до якої ОСОБА_3 до дня смерті проживала в АДРЕСА_2, разом із ОСОБА_5 .
Також встановлено, що з метою оформлення спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_1 07 грудня 2016 року звернулася до Високопільської державної нотаріальної контори із заявою, у якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину.
ОСОБА_3 є рідною бабою ОСОБА_1 . На час смерті спадкодавця ОСОБА_3 та відкриття спадщини її дочка ОСОБА_4 (мати ОСОБА_1 ) не була живою, померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому позивач як дочка померлого спадкоємця першої черги набула право на спадкування за правом представлення.
Відповідно до матеріалів судової справи, досліджених судами, у спадковій справі місце відкриття спадщини встановлено за довідкою виконкому Зарічненської сільської ради Високопільського району Херсонської області від 05 серпня 2016 року, згідно з якою спадкодавець на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала у будинку АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1, і вели спільне господарство.
За реєстраційними відомостями погосподарської книги Зарічненської сільської ради ОСОБА_3 у період часу із 26 листопада 2009 року до часу смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована на АДРЕСА_1 у домоволодінні ОСОБА_1 .
Водночас, згідно з записом у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 на момент смерті проживала у смт Високопілля Херсонської області.
Відповідно до довідок КЗ "Високопільський територіальний центр соціального обслуговування" (надання соціальних пільг) від 08 лютого 2019 року
№ 37/01-17 та від 05 вересня 2019 року № 226/01-17 ОСОБА_3 перебувала у стаціонарному відділенні цієї установи із 02 жовтня 2010 року до 26 січня 2011 року (до дня смерті).
За змістом цих довідок на час смерті ОСОБА_3 перебувала у стаціонарному відділенні Центру соціального обслуговування, проте у зв`язку з тим, що територіальний центр поховання підопічних не здійснює, поховання здійснюють родичі, тому довідки про смерть видаються їм безпосередньо. Тому підтвердити факт смерті ОСОБА_3 саме у цьому закладі згадана установа не може.
Листом державного нотаріуса від 04 лютого 2017 року ОСОБА_6 повідомлено, що за її заявою заведено спадкову справу після померлої ОСОБА_3, проте свідоцтво про право на спадщину за законом не може бути видано, оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документа на земельну ділянку та рекомендовано звернутися до суду.
Позивач звернулася до суду із іншою позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. За результатами розгляду цивільної справи № 652/127/17 Високопільський районний суд Херсонської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову на підставі того, що оригінал правовстановлюючого документа на земельну ділянку надано суду для огляду ОСОБА_2 та встановлено, що на її ім`я вже видане свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261-1265 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).
Згідно із положеннями статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Частиною першою статті 1221 ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що належними сторонами у спорах про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є спадкоємці, тобто особи, визначені такими за змістом заповіту або за законом, які звернулися у передбаченому законом порядку та у строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.
Отже, позивачем у справі такої категорії може бути дійсний учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання визначення належності спадщини особам, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі такої спадщини.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи його в апеляційному порядку, повинні були встановити, чи мала особа, яка звернулася до суду з цим позовом, право на спадкування, чи стосується прав та інтересів зазначених осіб видане свідоцтво про право на спадщину.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_2, хоча й прийняла належним чином спадщину за заповітом після свого батька ОСОБА_5, проте не набула право на отримання земельної ділянки, яка на праві власності належала ОСОБА_3, аргументуючи це тим, що її батько ОСОБА_5 належним чином не прийняв спадщину за заповітом після ОСОБА_3, не звернувся до суду для надання додаткового строку для отримання цієї спадщини.
Верховний Суд наголошує, що вирішальне значення для розв`язання цього спору має питання про належним чином визначене місце відкриття спадщини, що є предметом спору.