Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
місто Київ
справа № 1008/339/12
провадження № 61-16290св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2019 року у складі судді Корнієнка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просила суд визнати право спільної сумісної власності на набуте сторонами за час шлюбу майно: автомобільний причіп, 2004 року випуску, р/н: НОМЕР_1 ; мотоцикл Дніпро-11, 1992 року випуску, р/н: НОМЕР_2 ; трактор Т-16, 1977 року випуску; м`який куточок виробництва України; два комплекти кухонних меблів; два дерев`яних ліжка; земельну ділянку, виділену для будівництва індивідуального житлового будинку, а також будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя позивач просила виділити їй у власність автомобільний причіп, мотоцикл, м`який куточок, два комплекти кухонних меблів, два дерев`яних ліжка, а відповідачу трактор. Крім цього, позивач просила суд в порядку поділу спільного із відповідачем майна виділити їм у власність по 1/2 частині спірної земельної ділянки та зведеного ними незавершеного будівництвом будинковолодіння, здійснити його поділ між ними в натурі згідно із запропонованим судовим експертом поділом за варіантом № 4, зазначеним у висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 15 травня 2014 року за № 15/04-14, а також визнати за кожною із сторін майнові права забудовника з правом здачі 1/2 частини зазначеного будинковолодіння в експлуатацію та отримання на своє ім`я документів, що посвідчують право власності.
У зв`язку із запропонованим поділом та виділенням в натурі кожному з колишнього подружжя частини нерухомого майна ОСОБА_1 також просила залишити у спільному користуванні сторін земельну ділянку, площею 49, 2 кв. м, та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за незначне зменшення його частки в будинковолодінні у розмірі 13 214, 50 грн.
На обґрунтування позову посилалася на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачем ними за спільні кошти було придбано транспортні засоби, побутову техніку та меблі. Крім цього, під час перебування сторін у шлюбі шляхом приватизації набута у власність подружжя земельна ділянка, площею 0, 2537 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на якій сторонами зведено житловий будинок з надвірними спорудами, які не здані в експлуатацію. Оскільки після розірвання шлюбу сторони не змогли дійти згоди щодо розподілу набутого ними спільного майна, позивач змушена звернутися до суду із позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом з вимогами про поділ спільного майна подружжя, в якому з урахуванням заяви про уточнення зустрічних вимог просив суд виділити йому у власність: 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані для будівництва спірного недобудованого будинку; трактор Т-16, 1977 року випуску, м`який куточок, виробництва України; два комплекти кухонних меблів, а ОСОБА_1 у порядку поділу майна виділити іншу половину будівельних матеріалів та конструктивних елементів недобудованого будинку; мотоцикл "Дніпро-11", 1992 року випуску; автомобільний причіп, 2004 року випуску; телевізори "Славутич" та "Sony"; два дерев`яних ліжка; холодильник "Донбас"; мікрохвильову піч "Gorenje"; пральну машину "Ardo"; газову плиту; комп`ютер "LG"; принтер "Canon"; меблеву стінку; два дерев`яних письмових столи; два дерев`яних ліжка; два дивани; дві дерев`яні шафи; тумбу для телевізора; а також меблі вітальні та кухонний куточок.
Зустрічний позов відповідач обґрунтовував тим, що на приватизованій ним земельній ділянці сторонами у період з 1994-2006 років здійснювалося будівництво житлового будинку, однак воно не завершене, будинок в експлуатацію не зданий та, відповідно, правовстановлюючі документи на нього органами державної влади не видавалися, відтак відповідно до вимог частини другої статті 331 ЦК України поділ майна може відбутися лише шляхом розподілу будівельних матеріалів, використаних для його зведення.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року скасовано постановлені за результатами розгляду справи рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя зазначене в первісному позові рухоме та нерухоме майно, здійснено його поділ між сторонами у порядку, визначеному позивачем.
Також судом частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 та визнано у порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя право власності відповідача на таке майно: трактор Т-16, 1977 року випуску; 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1, що складається з: приміщення № 1-1 гараж, площею 16, 4 кв. м; приміщення № 1-2-2, площею 4, 86 кв. м; приміщення № 1-4, площею 4 кв. м; приміщення № 1-5, площею 4, 5 кв. м; приміщення № 1-8-1, площею 7, 53 кв. м; приміщення № 1-9, площею 11, 5 кв. м; приміщення № 1-10, площею 11, 5 кв. м; приміщення № 1-11, площею 16, 2 кв. м; приміщення № 1-12, площею 4, 5 кв. м; та господарських будівель та споруд "Б-2", "Б-3", "В", "0-1"; а також на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва за зазначеною адресою; площею 1 361, кв. м, яка обмежена конкретно визначеними лініями, які були запропоновані судовим експертом згідно із поділом за варіантом № 4, зазначеним у висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 15 травня 2014 року № 15/04-14.
Суд першої інстанції, задовольняючи позови, керувався тим, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та є об`єктом їх спільної сумісної власності. ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що він сам, за власні кошти, добудовував спірний будинок після припинення з відповідачем шлюбно-сімейних стосунків. Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Проте до цього, не будучи житловим будинком, з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Крім того, оскільки право власності на незавершений будівництвом будинок сторони набули у рівних частках, то позивач разом з правом власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку має право власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розміщений будинок.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за зменшення частки в будинковолодінні у розмірі 13 214, 50 грн змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за зменшення частки у будинковолодінні у розмірі 13 214, 50 грн, із викладенням мотивувальної частини рішення у цій частині в редакції постанови.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що враховуючи неможливість здійснення рівнозначного поділу між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного спірного майна, а також беручи до уваги ту обставину, що за запропонованим судовим експертом варіантом поділу об`єкта спірного незавершеного будівництва, обрано той варіант його поділу, що найбільше відповідає інтересам сторін, але за яким на ОСОБА_1 припала частина приміщень, яка на 0, 41 кв. м більша за частину приміщень відповідача, тому грошова компенсація вартості цієї частини повинна бути стягнута з позивача на користь відповідача. Оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні, допустивши помилку, стягнув такий розмір грошової компенсації з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зазначення, на користь кого саме з колишнього подружжя вона повинна бути стягнена, про що також не зазначено у мотивувальній частині рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що виклад резолютивної частини судового рішення в цій частині повинен бути змінений відповідно до мотивувальної частини постанови.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації за зменшення частки у незавершеному будівництвом будинковолодінні. У частині вирішення позову щодо рухомого майна справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що спірне майно не введено в експлуатацію, а тому безпідставно визнали право спільної сумісної власності на нього. Спірне майно фактично є самовільно збудованим (реконструйованим), а отже вирішення питання про його поділ є неможливим. Суди не звернули увагу, що позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя конкретне нерухоме майно та у порядку його поділу визнати за сторонами право власності на 1/ 2 частину, однак суди не встановили статус цього майна (самочинне, незавершене будівництво, будівельні матеріали). Крім того, суди не звернули увагу, що відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-6181/11 встановлено, що сторони з вересня 2006 року не проживають разом, не ведуть спільне господарство та припинили шлюбні відносини. Таким чином, необхідно було встановлювати обсяг нажитого майна саме на станом на вересень 2006 року. Судами також не враховано, що спірну земельну ділянку відповідач приватизував у 1998 році, отже вона є його особистою власністю, адже тільки у період з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизовані земельні ділянки були об`єктом спільної сумісної власності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржувалося у апеляційному порядку у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації за зменшення частки у незавершеному будівництвом будинковолодінні, в іншій частині рішення не оскаржували, не переглядали, а тому не переглядаються у касаційному порядку.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права в оскаржуваній частині, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 червня 1990 року між сторонами зареєстровано шлюб.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 листопада 2011 року шлюб між сторонами розірвано.
Зі змісту описової частини судового рішення випливає, що ОСОБА_2, звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зазначав у своїй позовній заяві про те, що сторони з вересня 2006 року почали проживати окремо та припинили підтримувати шлюбні стосунки і ведення спільного господарства.
Відповідно до рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів від 07 квітня 1992 року ОСОБА_2 надано земельну ділянку, площею 0, 25 га, під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1, а також дозволено будівництво індивідуального житлового будинку і господарських будівель на виділеній земельній ділянці.
Зазначеним рішенням сільської ради відповідача зобов`язано оформити технічну документацію у відділі архітектури та містобудування до липня 1992 року і неухильно дотримуватися плану забудови, одержаного від відділу, а також не порушувати зовнішні межі присадибної ділянки.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 18 листопада 1998 року, серія ІІІ-КВ № 044104, відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Виконкому Мар`янівської сільської Ради народних депутатів від 22 жовтня 1997 року № 42 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 2531 га, розташовану на території с. Мар`янівка. Землю передано для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства.
Як встановлено судом першої інстанції, а також не заперечувалося сторонами, після приватизації відповідачем отриманої від Мар`янівської сільської Ради народних депутатів земельної ділянки колишнім подружжям з 1992 року розпочато будівництво спірного житлового будинку.
Відповідно до наданої до суду довідки Мар`янівської сільської ради Васильківського району Київської області від 04 листопада 2011 року за № 597 на земельній ділянці, розміром 0, 25 га, побудований двоповерховий житловий будинок у 1999 році, який не зареєстрований. На земельній ділянці також побудований двоповерховий сарай з гаражем, сауною та коморою. Окремо побудовані майстерня та дровник. Також є криниця, бесідка та басейн, а присадибна ділянка огороджена парканом з арматури та дерева з металевими ворітьми.
Відповідно до висновку експерта від 15 травня 2014 року № 15/05-14 на виконання призначеної судом першої інстанції судової будівельно-технічної експертизи ступінь будівельної готовності об`єкта дослідження - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, становить 92 %. Досліджуваний будинок технічно може бути завершений будівництвом, за умови закінчення робіт із чистового оздоблення стін та стелі, улаштування чистової підлоги та улаштування системи опалення в приміщеннях другого поверху.
Конструктивні рішення житлового будинку та господарських будівель і споруд за цією адресою, а також технічний стан їх несучих конструкцій в стані на час проведення обстеження відповідають вимогам нормативних документів, чинних в галузі будівництва, та можуть безпечно експлуатуватися в межах свого функціонального (цільового) призначення за умови дотримання відповідних технічних правил щодо порядку їх експлуатації та технічного обслуговування. Відповідно до наданої експерту під час проведення судової будівельно-технічної експертизи інформації загальна вартість використаних будівельних матеріалів, виробів та конструкцій при будівництві житлового будинку становила на момент проведення експертизи 386 020, 00 грн.
При цьому, судовим експертом у відповідь на поставлені судом запитання зазначено про можливість поділу спірного житлового будинку та господарських будівель, розташованих на земельній ділянці на АДРЕСА_1, на дві окремі ізольовані квартири відповідно до часток 1/2 та 1/2 відповідно до вимог нормативних документів. Також судовим експертом запропоновано п`ять варіантів здійснення такого поділу будинковолодіння, а також п`ять варіантів поділу спірної земельної ділянки, зображених на схемах в додатках до висновку.