ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4512/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу Обласного комунального підприємства "Фармація" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2021 (суддя Мельниченко І. Ф.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2021 (головуючий - Іванов О. Г., судді Березкіна О. В., Дармін М. О.) у справі
за позовом Комунального підприємства "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради"
до Обласного комунального підприємства "Фармація"
про стягнення заборгованості в сумі 804786,38 грн та виселення з орендованого приміщення.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У серпні 2020 року Комунальне підприємство "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва", Орендодавець) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обласного комунального підприємства "Фармація" (далі - ОКП "Фармація", Підприємство, Орендар) про: 1) стягнення з відповідача 130033,53 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 24.03.2017 № 180-8/VІІ-2/24 (далі - договір оренди № 180-8/VІІ-2/24), нарахованої за період з 01.11.2019 по 01.08.2020, 664615,82 грн штрафних санкцій за весь час користування об`єктом, 9945,71 грн витрат за спожиті комунальні послуги, 191,32 грн пені за прострочення сплати наданих комунальних послуг, нарахованої за період з 30.11.2019 по 31.07.2020; 2) виселення ОКП "Фармація" з нежитлового приміщення загальною площею 30,7 м2 на проспекті Пушкіна, 26 у м. Дніпрі (далі - спірне приміщення, об`єкт оренди) та передати це приміщення позивачу, з посиланням на положення статей 216, 218, 230, 283, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 625, 759, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 2, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що строк дії договору оренди № 180-8/VІІ-2/24 закінчився 01.11.2019, однак Підприємство своєчасно не звільнило орендоване приміщення, чим порушило умови договору.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з ОКП "Фармація" на користь КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" 260067 грн неустойки за неповернення об`єкта оренди. Постановлено виселити ОКП "Фармація" з нежитлового приміщення загальною площею 30,7 м2, розташованого на проспекті Пушкіна, 26 у м. Дніпрі, та передати це приміщення позивачу. У решті позовних вимог та відносно покладання на відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правової допомоги, відмовлено.
4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 526, 530, 599, 610, 612, 759, 761, 762, 785, 795 ЦК України, статей 78, 136, 230, 283, 286, 291 ГК України, статей 10, 17, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 73, 74, 75, 77, 86, 236, 269, 276 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) судовими рішеннями у справі № 904/6249/19 (між тими самими сторонами) встановлено факт припинення 01.11.2019 договору оренди № 180-8/VІІ-2/24 у зв`язку зі своєчасною відмовою Орендодавця від продовження цього договору, однак, зважаючи на невиконання Орендарем обов`язку повернути об`єкт оренди позивачу, відповідач повинен сплатити 260067 грн неустойки за неповернення орендованого майна та виселитися зі спірного приміщення; 2) позивачем не доведено та документально не підтверджено період порушення зобов`язання щодо здійснення витрат за спожиті комунальні послуги за вказані періоди.
При цьому апеляційний суд зазначив, що до звернення КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" з цим позовом відповідач здійснив розрахунки за договором оренди № 180-8/VІІ-2/24 у частині сплати суми основного боргу (орендної плати) та суми витрат за спожиті комунальні послуги, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині місцевим господарським судом правомірно відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ОКП "Фармація" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та залишити позовну заяву без розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 133, 144 ГК України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 60, 174, 226, 227, 236, 282 ГПК України, наголошуючи, що: 1) при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновків щодо питання застосування норм статті 759 ЦК України, статей 283, 287 ГК України, статей 5, 27 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна? у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16 і № 910/9482/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, зокрема щодо відсутності у особи, яка не є законним володільцем майна, права вимагати повернення такого майна з чужого володіння; 2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень статті 60 ГПК України, пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України та частини 2 статті 785 ЦК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/2414/17, від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14, від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 відповідно; 3) помилковими є висновки апеляційного суду про можливість вчинення позивачем дій з комунальним майном (в тому числі шляхом передачі такого майна в оренду) без реєстрації речових прав на нього, а також про те, що рішенням Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 № 180-8/VII Комунальний заклад "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради було уповноважено на управління комунальним нерухомим майном і укладення від власного імені договору оренди № 180-8/VII-2/24; 4) з огляду на численні порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону шляхом прийняття до розгляду позовної заяви, підписаної ОСОБА_1 без надання до суду довіреності або ордеру на підтвердження своїх повноважень, що є порушенням частини 1 статті 58, частини 4 статті 60, пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, а також порушення частини 4 статті 174 і пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України цього Кодексу, Підприємством було заявлено відвід головуючому судді Мельниченку І. Ф., який (відвід) судом було безпідставно відхилено, натомість апеляційний суд не навів в оскаржуваній постанові мотивів відносно аргументів відповідача щодо безпідставного відхилення заявленого відводу або мотивів на підтвердження законності та обґрунтованості такого відхилення; 5) суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів мотивів, з яких суд дійшов висновку про відсутність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до завершення розгляду справи № 904/7091/20 та не навів жодних фактичних обставин про те, що позивач є власником спірного майна або володіє цим майном на підставі іншого речового права, зареєстрованого в установленому порядку, які суд мав би встановити у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі; 6) всупереч встановленому факту сплати Підприємством 130033,53 грн орендної плати за період з 01.11.2019 по 01.08.2020 суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів аргументів про законність додаткового стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за цей же період, а саме у розмірі 260067 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Дніпропетровської області від 18.01.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 904/4512/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.06.2021 о 15:15.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 24.03.2017 між Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний центр матері та дитини ім. М.Ф. Руднєва", правонаступником якого є КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" (Орендодавець), та ОКП "Фармація" (Орендар), укладено договір оренди № 180-8/VII-2/24, за умовами пункту 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 № 180-8/VII передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об`єкт оренди, для розміщення аптечного пункту.
10. У пунктах 3.1, 3.5 договору оренди № 180-8/VII-2/24 сторони погодили, що за користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством (розмір якої визначається за результатами конкурсу). Орендна плата за базовий місяць оренди згідно з розрахунком орендної плати, що є невід`ємною частиною цього Договору та за результатом конкурсу, становить 12000 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції). Орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди Орендодавцю.
11. Пунктом 3.8 договору оренди № 180-8/VII-2/24 передбачено, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж і т. ін. не входить до складу орендної плати та сполячується Орендарем оремо у формі та порядку, погодженому з Орендодавцем та на підставі укладеного договору на відшкодування комунальних послуг.
12. У випадку не звільнення (несвоєчасного звільнення) об`єкту оренди у разі припинення або розірвання цього Договору, Орендар сплачує штрафні санкції за весь час фактичного користування об`єктом оренди у таких розмірах: за перший місяць фактичного користування об`єктом оренди - подвійний розмір орендної плати, розрахованої за останній місяць оренди, за другий місяць фактичного користування об`єктом оренди - подвійний розмір орендної плати і т.д. При цьому, в жодному разі договір оренди не вважається продовженим на новий строк (пункт 8.9 договору оренди № 180-8/VII-2/24).
13. Згідно з пунктами 11.1, 12.5 договору оренди № 180-8/VII-2/24 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.06.2017 до 01.11.2019. Договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
14. Відповідно до пункту 2.2.3 договору про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та експлуатаційні витрати від 12.07.2017 № 1, укладеного між Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний центр матері та дитини ім. М.Ф. Руднєва", правонаступником якого є КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради", та ОКП "Фармація" (Орендар), при несвоєчасному внесенні плати Орендар зобов`язаний сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.
15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2020 у справі № 904/6249/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2020, відмовлено повністю у задоволенні позову ОКП "Фармація" до Комунального закладу "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Дніпропетровської обласної ради) про визнання договору оренди від 24.03.2017 № 180-8/VII-2/24 продовженим з 01.11.2019 на той самий строк, а саме на два роки п`ять місяців і на тих самих умовах, які були передбачені цим же договором.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Орендодавець направив на адресу Орендаря лист від 23.07.2019 № 572, в якому попередив про закінчення терміну дії договору 01.11.2019 та зазначив, що у випадку виявлення бажання подальшого перебування на території закладу потрібно оформити договірні взаємовідносини у порядку визначеному чинним законодавством. 17.10.2019 Орендар направив Орендодавцю листа № 5/1043, в якому зазначив про наявність наміру продовжити оренду приміщення за тим самим цільовим призначенням та просив відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 777 ЦК України погодити укладення договору оренди на новий строк і на тих самих умовах. Орендодавець листом від 22.10.2019 № 820 повідомив Орендаря, що не погоджує укладення договору оренди на новий строк на умовах чинного договору та втретє попереджає про те, що термін дії договору закінчується 01.11.2019 і просив звільнити орендоване приміщення 01.11.2019.
16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 904/6249/19, суди встановили, що Орендодавець висловив заперечення щодо продовження строку дії договору (лист від 22.10.2019 № 820, який направлено Орендарю до закінчення дії договору), отже договірні правовідносини між сторонами стосовно оренди нерухомого майна за спірним договором припинилися 01.11.2019 у зв`язку з закінченням строку дії договору.
17. До звернення КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" з цим позовом відповідач здійснив розрахунки за договором оренди № 180-8/VІІ-2/24 шляхом сплати суми основного боргу (орендної плати за період з 01.11.2019 по 01.08.2020) та суми витрат за спожиті комунальні послуги, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.
Позиція Верховного Суду
18. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
20. ОКП "Фармація" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, зокрема, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
21. Так, відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме: 1) положень статті 759 ЦК України, статей 283, 287 ГК України, статей 5, 27 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна? (чинного до 31.01.2020) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16 і № 910/9482/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 (щодо відсутності у особи, яка не є законним володільцем майна, права вимагати повернення такого майна з чужого володіння); 2) положень статті 60 ГПК України, пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України та частини 2 статті 785 ЦК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/2414/17, від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14, від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 відповідно.
22. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/4512/20 за касаційною скаргою ОКП "Фармація" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
24. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
25. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
26. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
27. Частиною 1 статті 759 і статтею 761 ЦК України (в редакції, чинній до 12.06.2021) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
28. Відповідно до частини 1 статті 283 і пункту 3 частини 1 статті 287 ГК України (в редакції, чинній до 12.06.2021) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
29. Згідно з абзацом 5 статті 5 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна? (чинного до 31.01.2020) орендодавцями є підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
30. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
31. Статтею 785 ЦК України (в редакції, чинній до 12.06.2021) передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
32. Ураховуючи положення статей 759, 764, 785 ЦК України, статей 283, 284, 287 ГК України і статей 5, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), зважаючи на преюдиціальний факт припинення 01.11.2019 договору оренди № 180-8/VII-2/24 у зв`язку із закінченням строку його дії та своєчасною відмовою Орендодавця від пролонгації цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо виникнення у Підприємства обов`язку повернути об`єкт оренди позивачу та сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення орендованого майна (за період з 01.11.2019 по 01.08.2020).
33. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм статті 759 ЦК України, статей 283, 287 ГК України, статей 5, 27 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна? (чинного до 31.01.2020) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16 і № 910/9482/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 (щодо відсутності у особи, яка не є законним володільцем майна, права вимагати повернення такого майна з чужого володіння), а також висновку щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14, з огляду на таке.
34. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
35. Колегія суддів зауважує, що суб`єктний склад сторін, предмет і підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 904/4512/20) та зазначених вище скаржником справах є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
36. Так, на відміну від справи № 904/4512/20, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій виходили з преюдиціального факту припинення договору оренди № 180-8/VII-2/24 у зв`язку зі своєчасною відмовою Орендодавця від пролонгації договору та зумовленого цим законного права позивача як орендодавця, а не балансоутримувача, вимагати повернення Орендарем спірного приміщення, Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій у справах № 910/9480/16 і № 910/9482/16 та ухвалюючи нове рішення (постанови від 07.06.2017) про відмову в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Печерськсервіс" про розірвання договору оренди майна територіальної громади міста Києва від 20.10.2015 № 2049 та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" передати за актом приймання-передачі нежитлове приміщення позивачу як балансоутримувачу, так само як і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 дійшли однакового висновку про те, що чинне законодавство не надає права позивачу як балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо комунального нерухомого майна та мати права орендодавця, та, як наслідок, не надає балансоутримувачу права вимагати розірвання договору оренди та звертатися до суду з позовом до суду про зобов`язання орендаря повернути об`єкт оренди, оскільки таке право належить лише наймодавцю (орендодавцю).
При цьому апеляційний суд чітко розмежував, що на відміну від справ №№ 910/9480/16, 910/9482/16, 910/7364/18, у яких укладалися трьохсторонні договори оренди комунального майна за участю орендодавця, орендаря та балансоутримувача, у цій справі укладено двосторонній договір оренди комунального майна, за умовами якого КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" має статус орендодавця, якому власником комунального майна - Дніпропетровською обласною радою передано повноваження бути орендодавцем і самостійно підписувати договори оренди комунального нерухомого майна площею до 200 м2, а, отже, вирішувати всі питання щодо таких договорів, що повністю відповідає вимогам статті 761 ЦК України, статті 287 ГК України та абзацу 5 статті 5 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна? (чинного до 31.01.2020).
37. Натомість у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, предметом позову Прокуратури міста Києва в якій є визнання недійсним рішення міськради від 23 лютого 2017 року № 946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" (далі - рішення) в частині визнання такими, що втратили чинність: рішення міськради від 23 червня 2011 року № 276/5663 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого будинку № 9 літ. А на вул. Каштановій, який належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва"; рішення від 10 листопада 2011 року № 619/6855 "Про передачу до сфери управління прокуратури міста Києва нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громад міста Києва"; рішення від 02 жовтня 2013 року № 62/9650 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва приміщень у нежилому будинку № 1/62, літера А на вулиці Лабораторній"; рішення від 26 квітня 2012 року № 497/7834 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва"; рішення від 02 жовтня 2013 року № 60/9648 "Про передачу до сфери управління Прокуратури міста Києва нежилого приміщення та нежилого будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва"; в частині зобов`язання передачі в оренду приміщень, зазначених у додатку 2 до цього рішення; в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нерухомого майна на праві господарського відання, викладено правовий висновок про те, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні, у зв`язку з чим у прокуратури право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути (незалежно від того чи було воно зареєстровано, чи ні).
Такий висновок ґрунтується на застосуванні положень статей 135, 137 ГК України та статей 827, 831, 834 ЦК України до спірних правовідносин передачі майна власником (Київською міською радою) прокуратурі у безоплатне користування на невизначений період (позичка), тоді як цей спір виник з правовідносин оренди комунального майна, які підлягають окремому правовому регулюванню.
38. У свою чергу, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 916/2611/14 за позовом іпотекодержателя до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14 сформулював такий правовий висновок: