ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа №640/7825/19
адміністративне провадження №К/9901/9383/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року (судді Кузьменко В.А., Добрівська Н.А., Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (судді Ганечко О.М., Сорочко Є.О., Шурко О.І.) у справі № 640/7825/19 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Державне агентство рибного господарства України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі альтернативно - Кабмін або Уряд або відповідач), у якому просив:
- стягнути з КМУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137 223,36 грн;
- стягнути з КМУ на його користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 у розмірі 1 424 834,73 грн;
- рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10 820,48 грн допустити до негайного виконання.
Позов обґрунтований тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 позивача було поновлено на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року. Водночас, у справі за позовом ОСОБА_1 про скасування розпорядження КМУ та поновлення на роботі, питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось. Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимішеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення у справі про поновлення на роботі. Більше того, на час звернення позивача до суду з даним позовом постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідачем не виконана, що, на думку позивача, вказує на наявність підстав для стягнення з КМУ середнього заробітку за час затримки виконання рішення з 26 травня 2009 року по день звернення до суду з цим позовом - 07 травня 2019 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 вересня 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 137 223,36 грн. Рішення у цій частині в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10 082,72 грн звернув до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Мотиви ухвалення означеного рішення полягають у тому, що виходячи з системного аналізу частини другої статті 235 та частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить. Відтак, оскільки КМУ є уповноваженим органом, що призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державного агентства рибного господарства України (по тексту - Держрибагентство) та саме на нього судовим рішенням покладено обов`язок щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, то середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача в розмірі 137 223,36 грн за 279 робочих днів підлягає стягненню з відповідача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення про поновлення позивача на посаді Голови Держрибагентства станом на час розгляду даної справи не виконано, що фактично унеможливлює встановлення періоду затримки виконання згадуваного судового рішення, а тому ця вимога є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення та ухвалив в цій частині нову постанову. Стягнув з КМУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 у розмірі 1 424 834,73 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 саме на КМУ покладено обов`язок по поновленню позивача на посаді. Проте та обставина, що позивач так і не був поновлений на вказаній посаді, свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення та зумовлює виникнення права у позивача на отримання середнього заробітку в силу приписів статті 236 КЗпП України.
При цьому принагідно зауважити, що рішення Окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року в частині позовних вимог, що були задоволені, судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
На рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо стягнення саме з КМУ середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення, а також на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Неправильне застосування норм матеріального права, на думку скаржника, полягає у тому, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин норми статей 235, 236 КЗпП України, не розмежувавши сфери їх дії, у зв`язку з чим не з`ясували дійсний зміст спірних правовідносин (позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 27 червня та 27 грудня 2019 року у справах № 821/1678/16, № 808/2422/16 відповідно).
Скаржник зазначає, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з Державним комітетом рибного господарства України (правонаступник - Держрибагентство) і саме цей орган здійснював йому виплату заробітної плати, то й обов`язок щодо відшкодування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути покладено на вказаний орган (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 810/1207/16).
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення коштів за вимушений прогул та затримку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 саме з КМУ є помилковими.
Порушення норм процесуального права скаржник убачає у неповному з`ясуванні судами попередніх інстанцій істотних для правильного вирішення справи обставин, висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи, судові рішення не відповідають критеріям, установленим статтею 242 КАС України.
Ухвалою від 07 квітня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Представник позивача подала відзив на касаційну скаргу КМУ, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Наполягає на тому, що саме Уряд має відповідати за позовними вимогами ОСОБА_1, заявленими в даній справі, оскільки саме КМУ приймав наказ про звільнення позивача, який визнано незаконним, що створило підстави для стягнення на користь останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241саме КМУ було зобов`язано видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року, більше того, у виконавчому листі, виданому Окружним адміністративним судом міста Києва, боржником вказано КМУ. При цьому представник позивача наголосила, що висновки Верховного Суду, на які посилається КМУ не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
Від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких звертається увага Суду на те, що Держрибагентство не видає наказу про призначення або звільнення з посади Голови, а тільки оголошує акт органу вищого рівня про призначення на посаду (звільнення з посади), відтак не може нести відповідальність за незаконне звільнення або не поновлення на посаді позивача, зокрема у вигляді відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2012 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до КМУ, третя особа - Державний комітет рибного господарства України. Визнано протиправним та скасовано розпорядження КМУ від 10 квітня 2008 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету рибного господарства України". Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року та зобов`язано КМУ видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року.
При цьому, постанову суду відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення) в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року та зобов`язання КМУ видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року звернуто до негайного виконання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 року у названій справі роз`яснено, що шляхом виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року буде внесення КМУ до Президента України подання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаду Голови Держрибагентства.
Станом на час розгляду судами даної справи судове рішення про поновлення позивача на посаді Голови Держрибагентства не виконано.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в поданій касаційній скарзі КМУ ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді. Разом з тим, як свідчать матеріали справи та зміст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, предметом апеляційного перегляду було рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . У той же час, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року в частині позовних вимог, які були задоволені. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було переглянуте судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, що за приписами частини першої статті 328 КАС України учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, то рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій переглядаються у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як зазначалося вище, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 ОСОБА_1 поновлено на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року та зобов`язано КМУ видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року.
В означеній частині постанову суду звернуто до негайного виконання.
Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За правилами процесуального закону, що діяли як на час прийняття рішення про поновлення позивача на посаді, так і наразі, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно із частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Судами встановлено, що судове рішення про поновлення позивача на посаді прийнято 25 травня 2009 року, проте фактичне його виконання станом на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій так і не відбулося.
Усвідомлюючи те, що виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Держрибагентства не відбулося і невідомо, чи буде виконане взагалі, позивач кінцевою датою обрахунку часу затримки виконання рішення суду визначив день подання до суду вказаного позову - 07 травня 2019 року.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалась би сама суть даної компенсації.
Натомість, суд першої інстанції не врахував зміст частини другої статті 5 КАС України, яка вимагає від суду обирати насамперед ефективний спосіб захисту, який би відповідав суті спірних правовідносин та характеру допущеного відповідачем порушення.
За таких обставин колегія суддів уважає правильним та обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України.
Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що КМУ не є належним відповідачем за даним позовом ОСОБА_1 і звертає увагу на те, що відповідачем у справі № 5/241 про незаконне звільнення позивача був саме КМУ і саме на нього судом покладено обв`язок щодо видання розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 10 квітня 2008 року, про що також свідчить виданий судом у цій справі виконавчий лист.
Більше того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 року у названій справі роз`яснено, що шляхом виконання постанови від 25 травня 2009 року у справі № 5/241 буде внесення КМУ до Президента України подання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаду Голови Держрибагентства.
Посилання відповідача на те, що КМУ та позивач не перебували у трудових відносинах, а тому Уряд не повинен нести відповідальність за невиконання судового рішення, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що КМУ є суб`єктом призначення і звільнення з посади Голови Держрибагентства, саме на нього судовим рішенням було покладено обов`язок видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Відтак, саме відповідач є тим уповноваженим органом, який у разі затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, виплачує середній заробіток.
При цьому варто зазначити про суперечливість доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі. Зокрема, спочатку відповідач зазначає про відсутність у нього повноважень у період з 30 вересня 2010 року (Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 про визнання неконституційним Закону України від 08 грудня 2004 року № 2222-IV "Про внесення змін до Конституції України") по 02 березня 2014 року (набрання чинності Законом України "Про відновлення дії окремих положень Конституції України) щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, тобто цим самим визнає, що саме Уряд є особою, що призначає та звільняє Голову Держрибагентства . Однак далі скаржник вказує про те, що виплату середнього заробітку позивачу має здійснювати орган, з яким у позивача були трудові відносини - Державний комітет рибного господарства України, правонаступником якого є Держрибагентство.
Таким чином Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов правомірного висновку, що період часу з 26 травня 2009 року по 07 травня 2019 року є періодом затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року в частині поновлення позивача на посаді, за який позивачу має бути виплачено середній заробіток.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
За змістом пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
Таким чином судом апеляційної інстанції правильно застосовано коефіцієнт підвищення заробітної плати при обчисленні середнього заробітку за час невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2009 року у справі № 5/241.
При цьому принагідно зауважити, що арифметичний розрахунок суми середнього заробітку за час невиконання рішення суду, який здійснений судом апеляційної інстанції, заявником касаційної скарги не оскаржується.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26 травня 2009 року по 07 травня 2019 року в установленому апеляційним судом розмірі.
Повертаючись до мотивів оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, колегія суддів звертає увагу на таке.
За змістом пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, у касаційній скарзі КМУ посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27 червня та 27 грудня 2019 року у справах № 821/1678/16, № 808/2422/16 відповідно та від 16 грудня 2019 року у справі № 810/1207/16.
Щодо визначення подібності правовідносин, то виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
З аналізу справ № 821/1678/16, № 808/2422/16, № 810/1207/16, де Верховний Суд виклав правові висновки, на які посилається відповідач, колегією суддів установлено, що у цих справах трудові відносини існували між позивачами та Київською митницею Державної фіскальної служби, Національним банком України, Вільнянською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби, а не з Кабінетом Міністрів України. Тобто позивачі в цих справах не працювали і не були незаконно звільнені з посади в центральному органі виконавчої влади, який не входить до складу КМУ (Держрибагентство). Крім того, позивачі в цих справах були поновлені на посадах на підставі рішення суду.
Тобто правова природа спірних правовідносин та правовідносин у перелічених справах є очевидно різною, зокрема щодо фактичного поновлення позивачів на посадах, структури цих органів та повноважень відповідачів щодо прийняття та звільнення з роботи.
Тож правовідносини, які вирішувалися у справах № 821/1678/16, № 808/2422/16, № 810/1207/16, не є подібними правовідносинам у справі за позовом ОСОБА_1 .
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б вказували на порушення апеляційним судом інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин справи.
В цьому аспекті колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених у цій постанові мотивів доводи касаційної скарги не є такими, що можуть вплинути на суть оскаржуваних судових рішень, а отже й слугувати підставою для їх скасування.