ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 440/4294/20
адміністративне провадження № К/9901/8540/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області
на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (суддя Удовіченко С.О. )
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року (судді Присяжнюк О.В., Спаскін О.А., П`янова Я.В.).
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - Відповідач, правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 3 квітня 2020 року № Ф-10542-51/3171 зі слати єдиного внеску на суму 11016,72 грн та зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, шляхом виключення операції щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування за 2019 рік на суму 11016,72 грн.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваних рішень
12 жовтня 2020 року Позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області № Ф-10542-51/3171 від 3 квітня 2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску до набрання законної сили судовим рішенням по суті у адміністративній справі № 440/4294/20.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що вимога Головного управління ДПС у Полтавській області від 3 квітня 2020 року № Ф10542-51/3171, правомірність якої є предметом спору у цій справі, передана для примусового виконання до Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року задоволено заяву про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 3 квітня 2020 року № Ф10542-51/3171 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/4294/20 (виконавче провадження № 62922023).
Постановляючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на положення статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) зазначив, що матеріалами заяви про вжиття заходів забезпечення позову підтверджено відкриття Кременчуцьким районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) виконавчого провадження з примусового стягнення коштів на виконання спірної вимоги. З урахуванням цього суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року - без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване дотриманням судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що заходи забезпечення позову відповідають предмету позову та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням по суті у цій адміністративній справі.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із оскаржуваними рішеннями, Головне управління ДПС у Полтавській області звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що для задоволення вимог забезпечення позову заявник має довести, що невжиття відповідних заходів призведе до наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України. Також зауважив, що суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач, вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Для забезпечення позову суд на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників має переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня та 30 вересня 2019 року у справах № 826/10936/18, № 420/5553/18 відповідно.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що постановою старшого державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження з виконання податкової вимоги ГУДПС у Полтавській області № Ф10542-51/3171 від 3 квітня 2020 року про стягнення з позивача боргу по сплаті ЄСВ у сумі 11016,72 грн.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вимога про сплату боргу № Ф10542-51/3171 від 3 квітня 2020 року є предметом оскарження у справі № 440/4294/20 та є виконавчим документом, на підставі якого відповідачем звернуто стягнення у безспірному порядку, а виконавчою службою відкрито виконавче провадження, вказане дійсно впливає на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
На переконання колегії суддів, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Суд звертає увагу також і на те, що рішенням Полтавськогоокружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 3 квітня 2020 року № Ф-10542-51/3171 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 11016,72 грн.