РІШЕННЯ
Іменем України
29 червня 2021 року
Київ
справа №9901/106/21
адміністративне провадження №П/9901/106/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторінадміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Президента України Зеленського Володимира Олександровича
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Суду із позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (надалі також - Відповідач), Офісу Президента України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Президента України та Офісу Президента України, яка полягає у нерозгляді клопотання, датованого 18 серпня 2020 року;
зобов`язати Президента України та Офіс Президента України розглянути по суті клопотання, датоване 18 серпня 2020 року, та надати відповідь за результатами його розгляду у встановленому законом порядку.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що подане нею клопотання від 18 серпня 2020 року, в якому ставилось питання щодо відбування покарання її сином у Державній установі "Менська виправна колонія (№ 91)" Міністерства юстиції України, не розглянуте по суті та передане Офісом Президента України для розгляду до Офісу Генерального Прокурора. В подальшому Міністерством юстиції України подане клопотання Позивача направлено до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, яке залишено без відповіді. Як вказує ОСОБА_1 від жодного із зазначених органів влади не надійшла відповідь на клопотання, яке скеровувалось Президенту України як гаранту додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, а відтак клопотання вже тривалий час не розглядається, але яким органом або якою посадовою особою невідомо, як і не відомо чи прийняте за результатами його розгляду рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує положеннями Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (надалі також - Закон №393/96-ВР) зазначаючи про те, що передача звернення на розгляд іншому органу влади вимагає дотримання певних обов`язкових умов, зокрема: відсутність компетенції адресата звернення щодо його розгляду по суті або направлення такого звернення органу, до компетенції якого віднесено розгляд порушених у зверненні питань. З огляду на відсутність наведених умов, вважає, що саме Президент України мав обов`язком розглянути звернення Позивача та надати відповідь по суті порушеного питання. Щодо суб`єктного складу спору зазначає, що Президент України виступає основним суб`єктом спірних правовідносин, а Офіс Президента України виконує допоміжні функції і виступає субсидіарно.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА
У відзиві на адміністративний позов, посилаючись на норми Закону №393/96-ВР, представник Офісу Президента України стверджує, що звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань. Повноваження Президента України чітко визначено статтею 106 Конституції України. Оскільки у зверненні Позивача від 18 серпня 2020 року, що надійшло до Офісу Президента України, було порушено питання неправомірних дій прокурорів прокуратури Чернігівської області відносно засудженого сина Позивача, стверджує, що розгляд таких заяв/скарг щодо дій (рішень, бездіяльності) слідчих та працівників органів прокуратури, здійснення контролю за дотриманням законодавства у кримінальних провадженнях не належить до повноважень Глави держави, визначених Конституцією України. Право ж оскарження процесуальних рішень (дій, бездіяльності) відповідних посадових осіб у кримінальному провадженні особа може реалізувати в порядку, який встановлений кримінальним процесуальним законодавством.
Оскільки Законом України "Про прокуратуру" саме на прокуратуру покладено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, спірне звернення було правомірно надіслано до Офісу Генерального прокурора для розгляду, про що поінформовано Позивача.
Відсутність повноваження Президента України щодо вирішення порушених у зверненні Позивача питань та направлення за належністю поданого клопотання для розгляду по суті підтверджує безпідставність доводів Позивача про залишення поданого звернення без розгляду та утворює підстави для відмови в позові.
ДОВОДИ ПОЗИВАЧА У ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ
У відповіді на відзив по суті викладеного у відзиві Позивач акцентує на тому, що не зверталася до Президента України зі скаргою на прокурорів і не просила дозволу на використання національних засобів захисту, а звернення було спрямоване на вирішення питання в межах законного впливу на органи прокуратури.
Зауважує, що у зверненні не наводилось жодних обставин по кримінальному провадженню щодо засудження її сина. Водночас, передання звернення на розгляд до органу, діяльності якого стосується звернення (скарга) заборонено відповідно до норми частини четвертої статті 7 Закону №393/96-ВР, що також доводить незаконність дій Офісу Президента України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ОЦІНКА ДОКАЗІВ, ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до Президента України Зеленського Володимира Олександровича з клопотанням від 18 серпня 2020 року про забезпечення гарантій Конституції України щодо сина.
У цьому клопотанні ОСОБА_1 повідомляє, що є матір`ю ОСОБА_3, який проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а згідно з вироком Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2018 року у кримінальній справі №738/329/17 ОСОБА_3 засуджений до позбавлення волі на 5 років за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України та відбуває покарання у державній установі "Чернігівський слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України.
У поданому клопотанні Позивач наводить виклад обставин, які слугували підставою для притягнення до кримінальної відповідальності її сина, висловлюючи свою незгоду з кваліфікацією інкримінованого правопорушення. Водночас, Позивач повідомляє про наміри прокуратури Чернігівської області щодо переведення її сина для відбування покарання у "Менську виправну колонію №91", де він проходив службу, що створює небезпеку, як вважає Позивач, для життя та здоров`я її сина. З огляду на таке, просить Президента України вжити дієвих заходів задля попередження загрози життю і здоров`ю її сина, що, як вказує Позивач, є безпосередньою компетенцією Президента України згідно зі статтями 102 та 106 Конституції України.
Листом від 25 серпня 2020 року за №22/045714-25 Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України повідомив ОСОБА_1 про направлення її звернення від 18 серпня 2020 року для розгляду до Офісу Генерального прокурора з листом від 25 серпня 2020 року №22/045714-25.
Листом від 3 вересня 2020 року за №1290/6-24783/27 Міністерство юстиції України повідомило Позивача про направлення її звернення від 18 серпня 2020 року до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань для опрацювання в межах компетенції щодо наявності загрози життю та здоров`ю ОСОБА_3 у Державній установі "Менська виправна колонія (№91)" та інших питань.
Вважаючи, що у такий спосіб Відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду індивідуального звернення Позивача відповідно до гарантій, закріплених у Конституції України, безпідставно перенаправивши звернення для розгляду до державних органів поза межами їхньої компетенції, Позивач звернулась до Суду з цим позовом.
Оцінюючи наведені сторонами доводи на обґрунтування позову та заперечень щодо позовних вимог, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як підтверджується поданими до позовної заяви доказами, звернення ОСОБА_1 від 18 серпня 2020 року адресоване Президенту України, а зміст позовної заяви зводиться до незгоди щодо нерозгляду особисто Президентом України Зеленським В.О. порушених у зверненні питань щодо відбування її сином ОСОБА_3 покарання в "Менській виправній колонії №91". Таким чином, фактично вимоги позовної заяви звернені саме до Президента України Зеленського В.О., який є Відповідачем у цій справі.
Перевіряючи поведінку Відповідача у межах спірних правовідносин на відповідність критеріям, передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" (надалі також - Закон №393/96-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Вказані вище конституційні положення, а також положення Закону №393/96-ВР містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема, до суб`єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов`язок відповідного суб`єкта розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною першою статті 5 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
За змістом частин першої та третьої статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Водночас частиною третьою статті 7 Закону №393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі №9901/5/17, від 4 липня 2018 року у справі №800/580/17 та від 19 лютого 2020 року у справі №9901/268/19.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;>
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Згідно зі статтею 28 Закону України "Про звернення громадян" Президент України здійснює контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях, зокрема, від 10 квітня 2003 року у справі №7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року у справі №9-рп/2004 та від 16 травня 2007 року у справі №1-рп/2007, повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України. Законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов`язків на Президента України, крім тих, що передбачені Конституцією України.
Для забезпечення виконання Президентом України наданих йому повноважень, гарантування конституційного порядку та дотримання прав і свобод людини та громадянина створюються допоміжні органи і служби.
Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України для здійснення своїх повноважень Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
Указом Президента України від 25 червня 2019 року №436/2019 затверджено Положення про Офіс Президента України (далі - Положення №436/2019).
Пунктом 3 Положення передбачено, що основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
Пунктом 6 Положення передбачено, що Офіс Президента України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з органами Верховної Ради України та її Апаратом, Кабінетом Міністрів України та його Секретаріатом, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, науковими та іншими установами, організаціями, а також із відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій.
Так, у пункті 38 постанови від 21 квітня 2021 року у справі №9901/327/20 Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок, згідно з яким Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє як через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, так і безпосередньо через Керівника Офісу Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон №393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про прокуратуру" саме прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до статті 7 Закону №393/96-ВР забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Зміст доданої до матеріалів позову копії клопотання від 18 серпня 2020 року свідчить про те, що ОСОБА_1, звертаючись до Президента України, фактично ставила питання щодо незгоди з місцем відбування її сином ОСОБА_3 покарання в Державній установі "Менській виправній колонії №91" Міністерства юстиції України.
Як підтверджується поданими до позовної заяви доказами, звернення ОСОБА_1 від 18 серпня 2020 року, адресоване Президенту України, надіслано Офісом Президента України до Офісу Генерального Прокурора згідно з листом від 25 серпня 2020 року №22/045714-25.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суперечить положенням законодавства направлення Офісом Президента України поданого ОСОБА_1 клопотання від 18 серпня 2020 року про забезпечення гарантій Конституції України щодо сина до Офісу Генерального прокурора для розгляду.
Аргументи ОСОБА_1 щодо обов`язку Президента України як гаранта додержання прав і свобод людини і громадянина попередити загрозу життю та здоров`ю засудженого ОСОБА_3 під час відбування покарання ґрунтуються на безпідставно широкому розумінні Позивачем конституційного статусу Президента України, який не означає поширення його компетенції на будь-які правовідносини, які виникають у державі, а полягає у створенні ефективної системи захисту прав і свобод людини за допомогою відповідного юридично-правового механізму, до складу якого входять нормативні (матеріальні та процесуальні) та інституційні форми та засоби.
Отже, Президент України діяв в межах повноважень, передбачених Конституцією та Законами України, що відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не дають приводів для визнання протиправним дій Відповідача також і інші твердження Позивача, оскільки вони не змінюють основних правових висновків та мотивів цього судового рішення.
Так, Міністерство юстиції України відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення про Мін`юст), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року №228 (у редакції на час спірних правовідносин), є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), у сфері правової освіти населення.
Пунктом 3 Положення про Мін`юст визначено, що основними завданнями Мін`юсту, зокрема, є такі:
забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації;
забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;
контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.
Відповідно до пункту 4 зазначеного Положення Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань, з-поміж іншого:
організовує та контролює виконання вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених;
забезпечує контроль за організацією охорони установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, дотриманням правопорядку та забезпеченням безпеки в них;
визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої;
сприяє здійсненню спостережними комісіями та громадськими об`єднаннями громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань.
При цьому, згідно зі статтею 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Враховуючи те, що звернення Позивача (клопотання від 18 серпня 2020 року) правомірно направлено структурним підрозділом Офісу Президента України за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення порушених у його зверненні питань не належить до повноважень Президента України чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а відносяться саме до компетенції Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції України, то позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка полягає у нерозгляді клопотання від 18 серпня 2020 року, є безпідставною.
Суд зауважує, що виходячи з положень пункту 4 частини першої статті 5 КАС України зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є наслідком встановлення судом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
За умови відсутності визначеної законодавством необхідності вчинення дій суб`єктом владних повноважень, бездіяльність суб`єкта владних повноважень не є протиправною, оскільки не суперечить законодавству та не створює для особи жодних негативних наслідків, а тому вимога щодо зобов`язання до вчинення певних дій за таких умов позбавлена правового підґрунтя.
Отже, позовна вимога про зобов`язання Президента України розглянути по суті клопотання, датоване 18 серпня 2020 року, та надати відповідь не підлягає задоволенню як похідна.
Варто додати, що подібне "втручання" адміністративного суду у сферу повноважень суб`єкта владних повноважень можливе, якщо останній (у правовідносинах, в яких він реалізовує свою компетенцію) вчинив/ухвалив дії/рішення або допустив бездіяльність, які створюють для особи юридичні наслідки. Тобто, звернення до суду з позовом опосередковується існуванням (виникненням) спірних відносин і є способом захисту порушених прав та/або інтересів особи, а не механізмом впливу на діяльність суб`єкта владних повноважень безвідносно до суті порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд