ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/8361/19-а
адміністративне провадження № К/9901/36025/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Цимбалюка В.Г.
представника Відповідача: Покатовича М.А.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу
Головного управління ДПС у Донецькій області
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (суддя Волгіна Н.П.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року (судді: Сіваченко І.В., Гаврищук Т.Г., Блохін А.А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Свинець"
до Головного управління ДПС у Донецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Свинець" (надалі також - Позивач, ТОВ "СП "Свинець") звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі також - Відповідач; правонаступник - Головне управління ДПС у Донецькій області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 лютого 2019 року: № 0001091412, № 0001121412, № 0001111412, № 0001261412, № 0001271412 № 0002351303.
В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято Відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, сформовані у ході контрольного заходу, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються відповідними доказами.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2019 року: № 0001091412 в частині збільшення ТОВ "СП "Свинець" суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 14155166,91 грн., у тому числі - податкові зобов`язання на суму 9 436 777,94 грн., штрафні (фінансові) санкції на суму 4718388,97 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у № 0001121412, яким ТОВ "СП "Свинець" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 9 158 240,75 грн., у тому числі податкові зобов`язання - 7 326 595,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1831648,75 грн.; № 0001111412, яким ТОВ "СП "Свинець" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3297884,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року справі № 200/8361/19-а залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про те, що:
- твердження податкового органу щодо безпідставного заниження фінансового результату до оподаткування ТОВ "СП "Свинець" за 2017 рік на 70 977,00 грн. сформовані лише на підставі даних реєстрів кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік і звіту про фінансові результати (форма № 2), без посилань на документальні докази. При цьому при перевірці посадовим особам контролюючого органу були надані первинні документи бухгалтерського обліку по витратам Позивача, які сформовані за рахунком 92 "Адміністративні витрати", а податковим органом не зазначено - які саме документи Позивачем не були надані під час перевірки (з яких саме витрат, з якими контрагентами і т.п.). Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що податковий орган звертався до позивача з вимогою надати додаткові пояснення та документи стосовно виявленого порушення, та отримав відмову;
- не доведено існування законодавчо визначених передумов для коригування фінансового результату Позивачем за операціями із Фірмою "ТАБ МАК ДОО", оскільки в ході перевірки та судового розгляду надано документи на підтвердження належного формування ціни на товари, натомість Відповідач не наводить якої саме інформації та документів не надано Позивачем;
- правомірність формування наслідків податкового обліку за результатами операцій між Позивачем та ТОВ "Інвест Альянс 2014", ТОВ "Астон Харків", ТОВ "Свинець." підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 16 січня 2019 року№ 40/05-99-14-12-39463271, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги, зокрема:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 9 779 564,00 грн., у т.ч. за 4 кв. 2016 року - 68 851,00 грн., за 2017 рік - 390 063,00 грн., за 1 квартал 2018 року -1 101 660,00 грн., за півріччя 2018 року - 9 320 650,00 грн., за три квартали 2018 року - 9 320 650,00 грн.;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено суму податку, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 7 326 595,00 грн., у т.ч за вересень 2017 року - 23 819,00 грн., за жовтень 2017 року - 385 092,00 грн., за листопад 2017 року - 365 622,00 грн., за грудень 2017 - 235 457,00 грн., за січень 2018 - 184 890,00 грн., за лютий 2018 року - 2 073 550 грн., за березень 2018 року - 3 900 067 грн., за квітень 2018 року - 158 098 грн., та завищено суму від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2018 у розмірі 3 297 884,00 грн..
На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення рішення від 18 лютого 2019 року, зокрема:
- № 0001091412, яким ТОВ "СП "Свинець" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 14 669 340,00 грн., у тому числі податкові зобов`язання у сумі 9 779 564,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 4 889 782,00 грн.;
- № 0001121412, яким ТОВ "СП "Свинець" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 9 158 240,75 грн., у тому числі податкові зобов`язання - 7 326 595,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 831 648,75 грн.
- № 0001111412, яким ТОВ "СП "Свинець" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3 297 884,00 грн.
Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Відповідача про те, що:
- Позивач безпідставно відобразив у податковому обліку наслідки господарських операцій із ТОВ "Інвест Альянс 2014", з ТОВ "Астон Харків", ТОВ "Свинець.", оскільки фактична поставка товарів за операціями не підтверджена в силу відсутності документів щодо транспортування товарів, їх якості, відсутності необхідних ресурсів для ведення господарської діяльності у контрагентів;
- Позивачем занижено задекларований показник у рядку 02 Декларації "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) за 2017 рік на загальну суму 70 977,00 грн. з підстав віднесення до складу витрат витрат, які не підтверджені документами;
- в силу господарських взаємовідносин Позивача з нерезидентом Фірми "ТАБ МАК ДОО", зареєстрованим у державі (на території), зазначеній у підпункті 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, та непідтвердженості суми таких витрат за правилами, встановленими ПК України, Позивач повинен був відкоригувати фінансовий результат до оподаткування на 30% вартості таких товарів/послуг.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не врахували відповідного правового регулювання спірних у справі правовідносин.
Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №825/3990/14, від 6 червня 2019 року у справі №807/2202/15, від 6 березня 2018 року у справі №804/5444/16.
Зауважує, що у постанові від 14 травня 2019 року у справі №825/3990/14 Верховний Суд дійшов висновку, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням кожної господарської операції. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів.
Також стверджує, що постанові від 6 березня 2018 року у справі №804/5444/16 Верховний Суд сформував висновок про те, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідких, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов`язкові реквізити, зокрема, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що у сукупності надає первинному документу юридичної значимості для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.
У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення підстав для формування податкової накладної виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.
Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об`єктом оподаткування; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій).
Недоведеність наявності зазначених чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов`язують можливість формування (видачі) податкової накладної, зокрема, недоведеність фактичного здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування, зокрема, податкової накладної, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних по суті та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників певних операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкових вигод.
Аналогічну позицію, як зауважує Відповідач, висловив Верховний Суд у постанові від 7 червня 2019 року у справі №807/2202/15, в якій зазначив, що: обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.
Також Відповідач стверджує про необхідність врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, ухваленої у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, та наполягає на тому, що Позивач пропустив строк звернення до суду.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідач підтвердив, що не наводив передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстав касаційного оскарження рішень судів в частині висновків судів щодо відсутності передбачених підстав для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з нерезидентом Фірми "ТАБ МАК ДОО".
Не містить касаційна скарга й посилань на судові рішення суду касаційної інстанції, які не враховано судами при оцінці висновків Відповідача щодо необґрунтованого віднесення Позивачем до складу витрат - витрат в сумі 70 977,00 грн.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, Позивач посилається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання Позивачем вимог ПК України при формуванні даних податкового обліку.
Позивач наполягає на тому, що фактичне здійснення операцій, дійсний склад витрат Позивача підтверджуються наявними у справі первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
За правилами абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку) (абзац другий підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку) (абзац третій підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту138.1 статті 138 Податкового кодексу Українифінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу..
Податковий кредит звітного періоду, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем та ТОВ "Інвест Альянс 2014", з ТОВ "Астон Харків", ТОВ "Свинець." укладено договори поставки товарів (свинець чорновий, акумулятори, свинець СЗС, свинець С2С, шпали дерев`яні та рейки).
На підтвердження фактичної поставки товарів та використання їх в господарській діяльності надано копії, зокрема, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату, актів прийому-передачі векселів, актів приймання брухту та відходів кольорових металів, накладні на передачу брухту свинцевих акумуляторів і акумуляторних батарей на переробку, митних декларацій.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку наданим Позивачем доказам дійшли обґрунтованого висновку про те, що сукупність наведених доказів дає підстави для висновку про підтвердженість фактичного здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами з метою використання у господарській діяльності, що свідчить про правомірність формування витрат та податкового кредиту за такими операціями.
Не спростовують цих висновків, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій і посилання Відповідача на те, що у ході розгляду справи не надано документів щодо транспортування товарів та їх якості.
Так, 23 жовтня 2019 року були допитані у якості свідків директор ТОВ "СП "Свинець" та начальник транспортної дільниці ТОВ "Свинець.", які зазначили, що ТОВ "Інвест Альянс" та ТОВ "Астон Харків" не були надані товарно-транспортні накладні, а факт поставки підтверджується видатковими накладними; стосовно поставки товару ТОВ "Свинець." свідки зазначили, що транспортування товару здійснювалась підприємством самостійно на електрокарах, оскільки підприємства ТОВ "СП "Свинець" та ТОВ "Свинець." знаходяться на незначній віддаленості один від одного (біля ста метрів).
В контексті наведених доводів Відповідача, Суд звертає увагу на те, що сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Водночас, необхідно зазначити й те, що у постановах від 15 травня 2019 року (справа №804/12339/13-а), від 30 серпня 2019 року (справа № 804/17176/14) Верховний Суд вказав, що відсутність товарно-транспортних накладних або їх окремі недоліки не є обставиною, яка б давала беззаперечні підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку.
В ході судового розгляду Відповідачем не доведено, що розрахунки за поставлений товар у формі векселів були спрямовані на формування незаконної податкової вимоги, лише та обставина що господарську діяльність контрагенти Позивача здійснювали протягом незначного часу, зважаючи на сукупність доказів наданих під час розгляду справи, не є безумовним свідченням фіктивності або нереальності операцій.
Щодо посилань Відповідача на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому фігурує ТОВ "Астон Харків", то Верховний Суд неодноразово, зокрема в постанові від 7 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.004714, зазначав, що сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.
Судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б достовірно вказували на безтоварність операцій. Висновки Відповідача щодо господарських правовідносин Позивача з названими підприємствами, в більшості, ґрунтуються на податковій інформації стосовно контрагентів Позивача і не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи.
Таким чином, висновки судів щодо підтвердження права Позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з контрагентами колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.
Щодо посилань Відповідача у касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 14 травня 2019 року у справі №825/3990/14, від 6 червня 2019 року у справі №807/2202/15, від 6 березня 2018 року у справі №804/5444/16 слід зазначити, що висловлене у цих судових рішеннях правозастосування не суперечить висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Крім того скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постановах Верховного Суду, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, судами оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень процесуального законодавства.
При цьому межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, Відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішень податкового органу.
Щодо посилань Відповідача на необхідність врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, то необхідно зазначити, що судом касаційної інстанції це рішення ухвалене вже після прийняття оскаржуваних у цій справі судових рішень.
Доводи, наведені Відповідачем у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях та апеляційній скарзі не містять посилань на недотримання у межах цієї справи Позивачем строків звернення до суду.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, зауважено, що:
- суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;
- зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;
- задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
В контексті наведених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
У постанові від 9 грудня 2019 року у справі №826/14532/18 суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднена після того як суди ухвалили оскаржувані рішення, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норму частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі твердження Відповідача не можуть свідчити про необхідність скасування спірних у справі рішень.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.