Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа №712/1117/19
провадження №51-699 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
захисника Луценко Л.М. ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018251010007619, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с.Смільчинці Лисянського району Черкаської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.117 КК України. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 13 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст.117 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року вирок місцевого суду змінено, застосовано до ОСОБА_1 положення ст. ст. 75, 104 КК України та звільнено останню від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки, покладено на неї обов`язки, передбачені ст.76 цього Кодексу.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що вона, будучи неповнолітньою, 31 жовтня 2018 року в період часу з 14:00 до 16:00 години, знаходячись за місцем свого тимчасового проживання в кімнаті 407 гуртожитку Філії "Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж" ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі", що за адресою: вул. Вернигори, 18 в м. Черкаси Черкаської області, за відсутності сторонніх осіб, без кваліфікованої медичної допомоги, народила доношену, життєздатну зрілу дитину чоловічої статі. Перебуваючи в особливому психічному та фізичному стані, який знижував її можливість керувати своїми діями, одразу після пологів, ОСОБА_1, маючи умисел на умисне вбивство своєї новонародженої дитини, достовірно знаючи, що дитина жива, нанесла немовляті три удари кухонним ножем в область грудної клітки, внаслідок чого настала його смерть. В подальшому, з метою приховання скоєного, ОСОБА_1, помістила тіло мертвої дитини до поліетиленового пакету та картонної коробки, сховала під ліжком у власній кімнаті гуртожитку, де в подальшому тіло було виявлено сторонніми особами.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої, через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд.
Зазначає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свого рішення про можливість застосування до ОСОБА_1 положень ст.75,104 КК України. Судом в повній мірі не враховано: ступінь тяжкості скоєного злочину, спосіб його вчинення та наслідки, а також дані про особу засудженої.
Крім того, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст.370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора від захисника Луценко Л.М. надійшли заперечення, у яких остання, посилаючись на безпідставність викладених доводів, просить залишити її без задоволення. Аналогічну позицію підтримала адвокат в суді касаційної інстанції.
Прокурор Дехтярук О.К. в cудовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала та просила задовольнити.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводипрокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої, через м`якість, внаслідок застосування ст.75,104 КК України, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури, дотримався наведених вимог закону, зважив на усі обставини справи, які мають важливе значення для вибору покарання, з огляду мети та засад його призначення, та дійшов правильного висновку про необхідність зміни вироку місцевого суду.
Так, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, в редакції яка діяла на момент вчинення злочину, був злочином середньої тяжкості, дані про особу винної ОСОБА_1, яка раніше не судима, була неповнолітньою, навчалася, за місцем проживання та навчання характеризувалась позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувала, а також дані досудової доповіді про те, що ОСОБА_1 не становить небезпеки для суспільства, ризик вчинення нею повторного кримінального правопорушення оцінено як низький, а її виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Крім того, суд правильно взяв до уваги і наявність у засудженої соціальних чинників стримуючого характеру, оскільки у неї є батьки, брат, що дає можливість стверджувати про позитивний вплив на неї з боку її близького оточення.
Вчинення злочину неповнолітньою обґрунтовано визнано обставиною, яка пом`якшує покарання. Обставини, що його обтяжують - відсутні.
Відповідно до ст.104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Касаційний Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст.75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічнівластивості та соціально-психологічна характеристика. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.
Із оскарженого рішення вбачається, що, суд апеляційної інстанції належним чином оцінивта врахував всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається прокурор у своїй касаційній скарзі, тавірно зазначив, що ступінь тяжкості вчиненого злочину в сукупності з наведеними
даними про особу винної, дають підстави зробити висновок про можливість
виправлення ОСОБА_1 без реального відбування нею покарання, а тому дійшов обґрунтованого переконання про можливість застосування ст.ст.75,104 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.
Заслуговує на увагу і той факт, що ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання, у зв`язку із закінченням іспитового строку. ОСОБА_1 протягом визначеного іспитового строку не вчинила нового злочину, виконувала покладені на неї обов`язки, що свідчить про досягнення мети покарання, та про правильність позиції апеляційного суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглянула кримінальне провадження, у межах своїх повноважень, ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи обвинувачення в цій частині теж є неприйнятними.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги прокурора немає.
Ураховуючи наведене, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення необхідно залишити без зміни.