Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 459/874/20
провадження № 51-151 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
потерпілої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Огорілка Ю.В. (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Огорілка Ю.В. на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019140150001415 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Річки Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 08 лютого 2011 року за ч. 1 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2020 року ОСОБА_2 засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 26 грудня 2019 року за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс своєму батькові ОСОБА_3 множинні удари ножем по тілу, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть потерпілого.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судовий розгляд проведено не повно, висновки суду про доведеність винуватості його підзахисного ґрунтуються на непрямих доказах. Стверджує, що огляд місця події від 28 грудня 2019 року проведено із порушенням вимог процесуального закону, дозвіл на проведення огляду надала особа, яка не є володільцем квартири, а отже протокол цієї слідчої дії та всі докази, отримані внаслідок її проведення, є недопустимими доказами. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження за відсутності потерпілої, яку не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду, що є порушенням вимог закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав свою скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.
Потерпіла підтримала скаргу.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, вважала судові рішення законними та обґрунтованими.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів касаційної скарги, суд виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за його результатами фактів з викладенням власних міркувань щодо інкримінованих засудженому подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Твердження захисника про те, що вирок суду ґрунтується лише на непрямих доказах колегія суддів вважає неприйнятними.
Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність або можливість використання інших доказів. При цьому чинний кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Доводи захисника щодо недопустимості такого доказу, як протокол огляду місця події від 28 грудня 2019 року та усіх інших доказів, отриманих в результаті проведення цієї слідчої дії, були предметом ретельної перевірки судів як першої, так і апеляційної інстанцій і визнані необґрунтованими. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Так, огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій.
За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 233 цього Кодексу ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше, як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Тобто, законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_3 був володільцем житла, в якому проводився огляд. Підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення про його смерть. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд квартири, де проживав ОСОБА_3, у процесі чого було виявлено труп останнього з ознаками насильницької смерті.
Зважаючи на те, що житло, в якому проводився огляд, належало на праві власності померлому ОСОБА_3, у квартирі проживав та був зареєстрований підозрюваний ОСОБА_2, який згідно результатів медичного огляду перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, тому дозвіл на проведення цієї слідчої дії був отриманий від ОСОБА_4 - рідної доньки померлого, яка й виявила труп батька та повідомила про дану подію поліцію. Крім того, суд установив, що ОСОБА_4 є співвласником цієї квартири та про надання дозволу на її огляд повідомила потерпілу ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає порушень процесуальних гарантій прав ОСОБА_2 у зв`язку із проведенням огляду житла, в якому він проживав спільно із померлим. Протокол цієї слідчої дії оформлений у відповідності з вимогами закону з долученням до нього фототаблиці та компакт-диску з ходом її проведення. Таким чином, слід погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що вищезазначений доказ є допустимим. А відтак, допустимими є й докази, отримані в результаті проведення такого огляду місця події.
У той же час слушними є доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону через неповідомлення потерпілої про дату та час апеляційного розгляду.
Так, у матеріалах провадження відсутня інформація про належне повідомлення потерпілої ОСОБА_1 про призначення апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2, що згідно з п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Крім того, положення ч. 2 ст. 433 КПК України дозволяють суду касаційної інстанції вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. З огляду на зазначену вимогу закону, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.
Згідно ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; мотиви зміни обвинувачення, якщо судом приймалися такі рішення.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які суд вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, має значення для реалізації права обвинуваченого (засудженого) на захист.
При формулюванні обвинувачення у вироку суд першої інстанції виклав його так, як воно було пред`явлено органом досудового розслідування, а саме: вчинення протиправних дій з умислом, спрямованим на вбивство свого батька ОСОБА_3 . У той же час суд не погодився із кваліфікацією дій винного за ч. 1 ст. 115 КК України та перекваліфікував дії ОСОБА_2 на ч. 2 ст. 121 КК України як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, внаслідок яких настала його смерть. Свій висновок щодо перекваліфікації дій обвинуваченого суд належним чином обґрунтував та навів у вироку мотиви.
На таку перекваліфікацію не звернув уваги суд апеляційної інстанції, який при формулюванні обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, у свою чергу виклав його таким чином, як це було пред`явлено органом досудового розслідування, а саме, що ОСОБА_2, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на вчинення умисного вбивства свого батька ОСОБА_3 завдав йому удари ножем, що спричинило гостру крововтрату та настання смерті потерпілого.
У той же час апеляційний суд у своїй ухвалі погодився із висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України. Тобто, апеляційний суд допустився суперечностей у своїх висновках щодо спрямованості умислу винного, а відтак, і кваліфікації його дій. Наведене має своїм наслідком порушення права засудженого знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його визнано винним, що є порушенням його процесуальних прав та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на виявлені під час касаційної перевірки істотні порушення, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог і, керуючись положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з мотивів, які не були наведені у касаційній скарзі, оскільки цим не погіршується становище засудженого.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, а також у порядку ч. 2 ст. 433 цього Кодексу, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції.