Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 711/5865/19
провадження № 61-6675св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс", відповідачі: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та є законним представником малолітнього ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2021 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс" (далі - ТОВ "Юрфактор Сервіс") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та є законним представником малолітнього ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого постійного жилого приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2019 року відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки, яким є вищевказана квартира, в яких переміг позивач.
04 червня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Бурмага Є. А. на підставі протоколу проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна від 20 травня 2019 року видав акт про реалізацію предмета іпотеки.
21 червня 2019 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Кондаковою Н. В. на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки було видано свідоцтво про право власності, за яким власником квартири стало ТОВ "Юрфактор Сервіс".
Однак, у вказаній квартирі проживають члени сім`ї колишнього власника ОСОБА_3 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які звільняти приміщення відмовляються.
Вказане порушує право власності позивача, як нового власника майна.
З урахуванням заяви про зміну предмету позову позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого постійного жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2021 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди ТОВ "Юрфактор Сервіс" у користуванні майном, яке перебуває у власності, шляхом виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого постійного жилого приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу відповідачів залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 квітня 2021 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2, подала через засоби поштового зв`язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
26 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі договору кредиту від 31 липня 2007 року № 895/06-034-533 ПАТ "Укрсоцбанк" надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах безпечності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 42 500, 00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 29 липня 2022 року.
Згідно пункту 1.2 договору кредиту від 31 липня 2007 року № 895/06-034-533 кредит надається позичальнику на придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, ця квартира є предметом іпотеки, відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору від 31 липня 2007 року № ІД895/06-034-533.
Пуктом 1.2 вказаного іпотечного договору встановлено, що вартість предмета іпотеки становить 50 000 доларів США.
ОСОБА_3 в порушення умов кредитного договору від 31 липня 2007 року № 895/06-034-533 щодо повернення кредиту свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту в сумі 59 888,98 доларів США, що еквівалентно 478 662,68 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 липня 2012 року (справа № 2/207/11), яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 888,98 доларів США, що еквівалентно 478 662,68 грн.
Оскільки ОСОБА_3 рішення суду не виконує, банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
20 травня 2019 року відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, яка раніше належала ОСОБА_3, по результатам яких ТОВ "Юрфактор Сервіс" став переможцем.
04 червня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Бурмага Є. А. на підставі протоколу проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна від 20 травня 2019 року видав акт про реалізацію предмета іпотеки.
21 червня 2019 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Кондаковою Н. В. на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки було видано свідоцтво про право власності, за яким власником квартири став ТОВ "Юрфактор Сервіс". Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 21 червня 2019 року, про що свідчить витяг № 171213996.
Відповідно до інформації Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 25 липня 2019 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 04 лютого 2009 року.
ОСОБА_3 (позичальник за зазначеним кредитним договором) знятий з реєстраційного обліку у спірній квартирі, що визнається сторонами по справі.
Згідно даних свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (актовий запис № 87) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За висновком виконавчого комітету Черкаської міської ради від 12 лютого 2021 року № 74, як органу опіки та піклування м. Черкаси, останній заперечує проти задоволення позовних вимог у цій справі про виселення, оскільки це позбавить дитину права користування житлом, в якому він проживає з народження та не має іншого житла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якого
є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги
за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя
на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку", частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").
При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".
Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними
за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Отже, при вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, важливо встановити факт придбання житла з якого вони підлягають виселенню, за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК Української РСР.
В разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, встановивши, що за умовами кредитного договору від 31 липня 2007 року № 895/06-034-533 ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 42 500, 00 доларів СШАна придбання квартири АДРЕСА_1, не встановив ціну придбання ОСОБА_3 спірної квартири, в результаті чого дійшов передчасних висновків про її купівлю лише за кредитні кошти. При цьому суд не врахував, що у разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є неможливим.
Матеріали справи договору купівлі-продажу цієї квартири не містять, вказані обставини, від яких залежать підстави щодо виселення з іпотечного майна, не встановлені.
Разом з тим, встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами повноважень суду касаційної інстанції.