Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 173/3051/19
провадження № 61-6711св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року у складі судді Петрюк Т. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 25 жовтня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 30 березня 2007 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність будинок, загальною площею 78.80 кв.м, житловою площею 58.30 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Після отримання права власності на вказане нерухоме майно АТ КБ "ПриватБанк" здійснило намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація і проживання в ньому відповідачів.
АТ КБ "ПриватБанк" направлялась письмова претензія відповідачам про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак вона була проігнорована.
Вказане, на думку позивача, порушує його права, як нового власника майна.
З урахуванням викладених обставин позивач просив суд виселити відповідачів, які зареєстровані і проживають у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчому органі сільської, селищної, міської ради, що здійснює реєстрацію зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної, міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів про те, що спірний будинок був придбаний за кредитні кошти, повернення яких забезпечено іпотекою відповідного жилого приміщення.
При цьому суд зазначив, що позивач як при зверненні до суду, так і під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначив інше житло, яке має бути надано відповідачам одночасно з виселенням з будинку.
Не погодившись з таким рішенням суду, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 жовтня 2016 року державним реєстратором за зверненням АТ КБ "ПриватБанк" у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 30 березня 2007 року, зареєстровано право власності вказаного банка на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 78,8 кв.м, житловою площею 58,3 кв.м.
За даними Дніпровської селищної ради у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11 липня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" була направлена вимога відповідачам про необхідність звернення до банку, який є власником домоволодіння, для укладання договору оренди. У разі недосягнення згоди щодо оренди майна банк вимагав звільнити в тридцятиденний строк будинок із одночасним зняттям з реєстраційного обліку.
У матеріалах справи відсутні докази виконання цієї вимоги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якого
є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги
за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя
на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".
Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними
за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав, а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.
Отже, при вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, важливо встановити факт придбання житла, з якого вони підлягають виселенню, за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК Української РСР.
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач не надав переконливих аргументів, підтверджених належними доказами, що спірний житловий будинок придбано за рахунок отриманого кредиту.
При цьому, банк, ініціювавши питання про виселення відповідачів із житлового будинку, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їх виселенням.
При таких обставинах, ураховуючи, що позивач не довів придбання іпотекодавцем у власність спірного житлового будинку за рахунок кредитних коштів, повернення яких було забезпечено іпотекою відповідного жилого приміщення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові.
Доводи касаційної скарги про те, що судами застосовані норма права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, є необгрунтованими з огляду на встановлені судами обставини.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.