Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 219/49/20
провадження № 61-2924св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Соледарська міська рада,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Соледарської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Соледарської міської ради про визнання права спільної сумісної власності за набувальною давністю
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гуревича Максима Геннадійовича на постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Корчистої О. І., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати за ними право спільної сумісної власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що вони перебувають у фактичних шлюбних відносинах та проживають однією сім`єю як чоловік і дружина з 2007 року та безперервно спільно користуються і володіють квартирою АДРЕСА_2 . Власником цієї квартири була ОСОБА_3, яка померла, про що складено актовий запис від 23 жовтня 2009 року № 183. Спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, ніким не оформлена та відумерлою не визнана. Зареєстрованих власників спірної квартири, окрім ОСОБА_3, немає. Вони спільними силами та грошовими коштами здійснюють фактичне утримання, обслуговування, поточний ремонт спірної квартири та оплату комунальних послуг, однак не можуть оформити у встановленому порядку право власності на квартиру та здійснювати всі правомочності власників, оскільки вони не є титульними володільцями вказаного нерухомого майна. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Артемівський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 16 березня 2020 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що після смерті ОСОБА_3 залишилось належне їй на праві приватної власності майно, а саме квартира АДРЕСА_2 . Право власності у порядку спадкування щодо зазначеного нерухомого майна будь-якими іншими особами не набуто та не зареєстровано. Позивачі після смерті ОСОБА_3 добросовісно заволоділи належним їй нерухомим майном та з 2007 року дотепер, тобто у строк понад 10 років, продовжують відкрито та безперервно володіти ним, що дає підстави для задоволення позову.
Не погодившись з рішенням місцевого суду, заступник прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Соледарської міської ради подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Донецький апеляційний суд постановою від 20 січня 2021 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд, встановивши факт користування позивачами спірним нерухомим майном з 2007 року, сплати ними комунальних послуг та обізнаності з тим, що квартира належить ОСОБА_3, та подовження користування квартирою і після смерті власника, дійшов помилкового висновку про добросовісність володіння позивачами спірною квартирою. Також суд виходив з того, що тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання квартири за обставинами цієї справи не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, оскільки немає всіх передбачених цією нормою умов у їх сукупності для визнання за позивачами права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гуревич М. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження вказував, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо добросовісності володіння майном у контексті положень частини п`ятої статті 12, частин першої - п`ятої статті 13 та частини першої статті 344 ЦК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши, що представник позивачів, заперечуючи доводи апеляційної скарги, посилався на відсутність у прокурора підстав на звернення до суду з апеляційною скаргою, взагалі не спростував зазначених доводів. У спірному випадку підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів відповідача ані в оскаржуваній постанові апеляційного суду, ані в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не здійснено. Не здійснено такого підтвердження й у будь-якій іншій процесуальній формі, що унеможливлювало розгляд апеляційної скарги прокурора по суті. Проте, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановлював обставин представництва прокурором інтересів держави в особі відповідача. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що 27 липня 2020 року прокурор направив до Соледарської міської ради повідомлення про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга була також подана 27 липня 2020 року, що вказує на неможливість міської ради будь-яким чином відреагувати на повідомлення прокурора. Зазначене також вказує на те, що немає підстав вважати, що після спливу розумного строку після отримання повідомлення прокурора міська рада бездіяла.
Також скарга містить доводи про те, що Верховний Суд не робив висновку щодо питання добросовісності володіння майном за обставин, коли особа почала користуватись майном зі згоди власника та автоматично не припинила таке користування після смерті титульного власника за відсутності до неї жодних претензій з цього приводу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 березня 2021 року справа № 219/49/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд з довідки Комунального підприємства "Бахмутське бюро технічної інвентаризації" № 1524 встановив, що станом на 31 грудня 2012 року власником квартири АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_4 .
Згідно з листом Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 11 січня 2019 року № 15.14-96-8039 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно померла, про що є актовий запис від 23 жовтня 2009 року № 183, який складений виконавчим комітетом Соледарської міської ради міста Бахмут Донецької області.
З акта про фактичне проживання особи за місцем реєстрації від 05 листопада 2019 року встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_3 та здійснюють фактичне утриманняквартири своїми силами і коштами, відкрито та безперервно з 2007 року дотепер користуються і володіють вищевказаною квартирою. Також вони повністю сплачують за комунальні послуги, що також підтверджується копіями квитанцій про сплату.
Згідно з актом про фактичне проживання особи за місцем реєстрації від 16 березня 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_3, здійснюють фактичне утримання майна, оплату комунальних послуг своїми коштами та ведуть сумісне господарство.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 березня 2020 року відомостей щодо квартири АДРЕСА_1 немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).
Крім того, враховуючи частини першу та третю статті 1277 ЦК України, можна дійти висновку, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18.
Установивши, що позивачі були обізнані про те, що власником квартири АДРЕСА_2, яка є предметом спору та на яку вони просять визнати право спільної сумісної власності за набувальною давністю, була ОСОБА_3, зі згоди якої позивачі проживали з 2007 року, тому не можна вважати володіння позивачами квартирою, яка залишилась після смерті ОСОБА_3, добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України. Смерть ОСОБА_3 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після її смерті, не давали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Враховуючи зазначене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в