Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/4057/17
провадження № 61-12069св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кірія Юлія Олегівна,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кірія Ю. О. (далі - нотаріус), про визнання попереднього договору купівлі-продажу удаваним.
Позов обґрунтований тим, що 03 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, згідно з яким яким ОСОБА_3 зобов`язався передати у власність за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 нежитлову будівлю літ. "А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами вказаного договору ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв грошові кошти в сумі 1 560 000,00 грн, що на момент укладення договору за середнім курсом продажу долару США еквівалентно сумі 60 000,00 дол. США.
Вказував на те, що йому відомо, що ОСОБА_3 отримав повну суму вартості нежитлової будівлі "А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим, ОСОБА_3 виконав всі істотні умови договору купівлі-продажу, передав об`єкт продажу, ключі, документи, письмово надав дозвіл на користування та реконструкцію будівлі, ці дії підтверджують, що воля ОСОБА_3 направлена на передачу нежитлової будівлі у власність ОСОБА_2, і що він вчинив всі дії щодо фактичного передання майна з усіма правами, які належать власнику, а ОСОБА_2, в свою чергу, прийняла це майно, вступила в право володіння та користування нежитловою будівлею літ."А-4", розпочала ремонтно-будівельні роботи, завезла свої речі.
Позивач перебуває з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим, вказана нежитлова будівля, яка придбана за спільні кошти, є спільною сумісною власністю, в якій йому належить частина.
Просив визнати попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 03 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правочином удаваним, таким, що прикриває договір купівлі-продажу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2018 року позов задоволено. Визнано попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "Аʼ-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ові укладений 03 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правочином удаваним, таким, що прикриває договір купівлі-продажу. Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 640,00 грн, з кожного по 320,00 грн.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що воля сторін при укладенні попереднього договору спрямована на виникнення у сторін прав та обов`язків продавця та покупця. Зі змісту попереднього договору від 03 грудня 2016 року, розписки від 03грудня 2016 року вбачається, що грошові кошти передані за продаж нежитлового приміщення літ."А-4", загальною площею 1 707,4 кв. м, на АДРЕСА_1, та отримані ОСОБА_3 . Недоліки розписки, на які вказував представник відповідача, не свідчать про її недійсність. Факт власноручного написання ОСОБА_3 вказаної розписки в судовому засіданні не оспорювався.Тому, укладений між сторонами 03грудня 2016 року попередній договір вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ."А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_7, та ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові, виходив з того, що ОСОБА_4 до участі у справі не був залучений, проте рішення у цій справі може вплинути на його права та законні інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 20 травня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів ОСОБА_4 щодо того, що нежитлова споруда є єдиним джерелом погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики. Спірна будівля не була предметом забезпечення зобов`язання з повернення позики ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 . Предметом спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є не спірна будівля, що виключає заінтересованість ОСОБА_4 як третьої особи у цій справі.
Охоронюваний законом інтерес ОСОБА_4 не порушений, оскільки попередній договір купівлі-продажу укладений 03 грудня 2016 року, більше чим за півроку до винесення заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року у справі № 545/1107/17.
Посилається на постанову Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, згідно з якою суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати чи стосується оскаржуване рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції це проігнорував та не навів жодного аргументу щдо порушеного права або інтересу ОСОБА_4 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, посвідчений нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 2775, згідно з яким ОСОБА_3 зобов`язався передати у власність за договором купівлі-продажу Поповій І. А. нежитлову будівлю літ. "А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, державна реєстрація права власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена державним реєстратором, приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В. В. 25 серпня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 892143463101, номер запису про право власності 16149937.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 попереднього договору сума продажу будівлі літ. "А-" має складати 3 120 000,00 грн, що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Харкова є еквівалентом суми 120 000,00 дол. США.
Згідно з пунктом 2 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу Попова І. А. передала, а ОСОБА_3 отримав, грошові кошти в розмірі 1 560 000,00 грн, що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Харкова є еквівалентом суми 60 000,00 дол. США. Гроші, що вказані в цьому пункті, одержані ОСОБА_3 до підписання цього договору.
Відповідно до розписки від 03 грудня 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти за продаж нежитлового приміщення літ. "А-4", загальною площею 1 707,4 кв. м, на АДРЕСА_1, у повному обсязі. Зазначено про те, що претензій не має.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до паспорта ОСОБА_2 вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що 14 червня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі № 545/1107/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, згідно з яким стягнено з ОСОБА_3 на його користь 798 000 000,00 грн. Ухвалою суду від 12 травня 2017 року у вказаній справі на спірну нежитлову будівлю накладено арешт як забезпечення позову.
На підставі вказаного рішення постановою приватного виконавця Родіна Г. В. від 30 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 798 000 000,00 грн. Спірне нерухоме майно, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, є єдиним майном за рахунок якого він розраховував одержати повернення боргу від ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Предметом позову у цій справі є вимога про визнання удаваним, таким, що прикриває договір купівлі-продажу, попереднього договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 03 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами 03 грудня 2016 року попередній договір вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ."А-4", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові, виходив з того, що ОСОБА_4 до участі у справі не був залучений, проте рішення у цій справі може вплинути на його права та законні інтереси.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що без залучення до участі у справі особи, на права якого вплине рішення у цій справі суд не може давати оцінку підставам та предмету позову, тобто спір не може бути вирішений без залучення усіх належних сторін у справі.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції).
Відповідно до частин першої, третьої-шостої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19, зроблено висновок, що "аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків".
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Верховний Суд зазначає, що у справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3, водночас рішення у справі може вплинути на майнові права і обов`язки ОСОБА_4 .
Як встановив суд апеляційної інстанції, у справі № 545/1107/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в інтересах ОСОБА_4 накладено арешт на спірну нежитлову будівлю.
Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4, застосував норми процесуального права, чинні на час розгляду ним справи.
Верховний Суд не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, оскільки у справах встановлені різні підстави позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до повноважень суду касаційної інстанції.