Постанова
Іменем України
22 червня 2021 року
м. Київ
справа № 564/2569/19
провадження № 61-1904св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Комунальний заклад "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Грипіч Л. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 січня 2021 року
у складі колегії суддів:Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Комунального закладу "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради (далі - КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення її з роботи відбулося
з порушенням трудового законодавства, оскільки відповідачем її не було повідомлено за два місяці про наступне звільнення, не запропоновано іншу роботу та не враховано її переважне право залишення на роботі, оскільки вона має більшу кваліфікацію та безперервний трудовий стаж.
Крім того зазначає, що відповідач при звільненні її з роботи не дотримав порядку процедури звільнення, що є підставою для визнання наказу про звільнення незаконними та поновлення її на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 серпня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду
від 28 січня 2021 року, позов задоволено.
Скасовано наказ КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів"
від 23 серпня 2019 року № 202 "Про скорочення чисельності або штату працівників", яким звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя української мови та літератури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя української мови та літератури
КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів".
Стягнуто з КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період
з 28 серпня 2019 року по 16 жовтня 2020 року в розмірі 154 136,94 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення з роботи позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а саме позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади на підприємстві, а також відповідачем не враховано при звільненні положень статті 42 КЗпП України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2021 року КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" подало
до Верховного Суду касаційну скаргу у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено всі зібрані у справі докази, содом першої інстанції ухвалено рішення суддею якому заявлено обґрунтований відвід.
Судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 727/11669/17. Також, як на підставу для відкриття касаційного провадження, посилається на пункт 2 частини першої
та пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 564/2569/19, витребувано її з Костопільського районного суду Рівненської області та зупинено виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року
в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення його перегляду
в касаційному порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем з 01 вересня 2003 року працювала на посаді вихователя, а з 15 січня 2007 року - на посаді вчителя української мови та літератури.
22 жовтня 2009 року Костопільську спеціальну загальноосвітню школу - інтернат перейменовано в КЗ "Костопільська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради, а 19 червня 2019 року -
на КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради, а також затверджено Статут КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради у новій редакції.
Наказом від 24 червня 2019 року № 136 затверджено і введено в дію 01 серпня 2019 року новий штатний розпис у кількості 91.90 штатних одиниць.
Наказом директора КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів"
від 25 червня 2019 року № 138 "Про попередження працівників про можливе звільнення" попереджено про можливе звільнення з 27 серпня 2019 року працівників, в тому числі і позивача.
Наказом КЗ "Костопільська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат І-ІІ ступенів" Рівненської обласної ради від 23 серпня 2019 року № 202
ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності
та штату працівників на підприємстві відповідача не заперечувався сторонами
в процесі розгляду справи.
Новий штатний розпис затверджено відповідачем 24 червня 2019 року, введений в дію 01 серпня 2019 року та погоджений із постійно діючою комісією Рівненської обласної ради 30 серпня 2019 року.
Про наступне звільнення позивач персонально попереджена 26 червня 2019 року - за два місяці до звільнення. Одночасно з попередженням про звільнення позивачу не було запропоновано та не було надано переліку вакантних посад, які були у закладі на час попередження про майбутнє вивільнення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір
до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40
КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни
в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які
є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі
та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення
з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно
з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва
і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку
із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві,
в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією
чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник,
на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється
в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того,
що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота
за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,
що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору,
за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким,
що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У статті 42 КЗпП України зазначено перелік підстав, за якими перевага
в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається конкретним працівникам.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Продуктивність праці
і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. І лише при відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Позивач має базову відповідну освіту за спеціальністю "Українська мова
і література та польська мова", має вищу категорію, постійно підвищує свій кваліфікаційний рівень, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями сертифікатів та свідоцтв про підвищення кваліфікації. Відповідно
до атестаційного листа від 06 квітня 2017 року ОСОБА_1 забезпечує високий науково-методичний рівень викладання філологічних дисциплін відповідно до навчальних програм із дотриманням вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, а відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про наявність у інших вчителів української мови та літератури вищої кваліфікації та продуктивності праці або про однакову їх кваліфікацію та продуктивність праці та про врахування при звільненні позивача переважного права залишення на роботі.
Суди встановили, що позивачу не було запропоновано всіх вакантних посад (іншої роботи), які з`явилися у закладі з дня попередження про вивільнення
до дня розірвання трудового договору та які позивач могла обіймати
з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду роботи, а також звільнення відбулось без урахування відповідачем переважного права позивача
на залишення на роботі.
За таких обставин суди зробили правильний висновок, що працівник повинен бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.
Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи суддею, якому було заявлено відвід, колегія судді зазначає таке.
Встановлено, що 05 березня 2020 року КЗ "Костопільська спеціальна школа І-ІІІ ступенів" подано заяву про відвід судді Костопільського районного суду Рівненської області Грипіч Л. А.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у задоволенні заяви про відвід судді Грипіч Л. А. відмовлено, оскільки наведені мотиви
не є відповідно до вимог статей 36, 37 ЦПК України підставою для відводу судді, оскільки частина четверта статті 36 ЦПК України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді
в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд виходить з того, що відвід є завідомо безпідставним, якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ`єктивність
чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на незгодою сторони з процесуальним рішенням судді.
Також не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про те, що судами не досліджено всі докази, оскільки що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Аргумент касаційних скарг про те, що суди не врахували висновку зробленого
в постанові Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 727/11669/17 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших встановлених обставин справи.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.